№ 53-54 (22376-22377) четвер-субота 14-16 липня 2022 року

У час війни не до ювілеїв. Отож не задля привітань-побажань, а щоб лише означити цю дату для історії (а сьогод-нішнє теж колись стане історією), констатуємо: 19 липня сповниться 105 років, як вийшов друком перший номер нашої газети. Найстарішої з нині сущих на Одещині й однієї з найповажніших за віком у всій Україні.

Усякого було на тому віку. І нічо-го не викреслити, не переписати. Гортаєш оті пожовтілі й вицвілі від часу підшивки — і наче потрапляєш у давнішу чи ближчу минувшину. 1917-й, 1932—1933-ті, 1937-й, 1941-й, 1945-й, 2014-й… Й отак закарбовані на шпальтах «Чорноморки» 105 років нашого життя. Із тим, що тримаєте в руках, — 22377 випусків. Десятки чи й сотні тисяч подій і прізвищ, сотні томів журналістських статей та читацьких дописів — усе це багатюща першоджерельна база, передусім для істориків, якою вони, власне, й послуговуються.

Євген Головаха, директор Інституту соціології Національної академії наук України, знає про українське суспільство все. Думаю, що знає все і про нас сьогоднішніх.

Не лише тому, що опитування громадської думки не припиняються і під час війни, а ще й тому, що всю війну Євген Іванович провів у Києві, категорично заявивши, що нікуди з нього не виїде. Коли проводжав в евакуацію співробітників, отримав свій життєвий досвід, і може говорити про наше сьогоднішнє та майбутнє, до чого готуватися і чого краще спробувати уникнути.

Якщо таке питання поставити перед будь-якою аудиторією в сучасній демократичній країні, то відповідь буде однаковою: «Нікому не потрібна! Всі проблеми можна вирішити мирним шляхом». До речі, аналогічне положення давно вже закладене у багатьох міждержавних документах, у тому числі у Статуті ООН. Й уже понад 70 років після Другої світової на Землі справжніх війн не було. І раптом ми з великим подивом спостерігаємо, що країна-сусідка починає проти нас повномасштабну війну. Не менше дивує й те, що більшість її населення підтримує імперські амбіції путіна, які вже й так призвели рф до хронічного занепаду.

У чому ж причини цієї загарбницької війни росії у ХХІ ст.? Потрібно подивитися на історію.

Говорячи про імперські маркери в пам’ятниках і топоніміці Одеси, зазвичай зосереджуємось на трьох, сказати б, об’єктах. Це грандіозні монументи цариці катерині та суворову, а також колона, що возвеличує ще одного із царів, до того ж — автора горезвісного Емського указу про заборону української мови, яка стоїть на одній алеї з пам’ятником Тарасові Шевченку.

Водночас, не може не дивувати цілковита байдужість громадськості, активістів до русифікації наших вулиць. Чомусь не звертаємо уваги на те, що більшість вивісок, оголошень тощо написані чужою мовою. При цьому деякі з них, наче хизуючись, виклично демонструють свою при-належність до агресора літерою «твердий знак», якої, звісно ж, в українській мові нема. Цікава деталь: на окремих будинках закреслено назву вулиці, але тут же, поряд — ви-віска по-російськи.

8 липня Офіс президента Володимира Зеленського обстріляли зброєю дальньої дії. Але не з того боку, звідки чекали. Вітчизняна «ППО», зосереджена на відбитті ворожої кремлівської пропаганди, проґавила небезпеку дружньої критики Вашингтона. І, схоже, скоро за це поплатиться.

Республіканка зі штату Індіана

Українські політики так довго повторювали, що в середовищі американських колег (республіканців і демократів) нема розбіжностей щодо підтримки нашої країни, що й самі повірили в цю нехитру байку. А розбіжності є. Вони не стосуються, щоправда, суверенітету і територіальної цілісності України. Але стосуються набагато важливішого з точки зору американців — грошей. Тобто тих мільярдів доларів, які витрачають платники податків США, допомагаючи нашій країні.

4 липня на Зміїному знову замайорів український прапор. Офіційне повернення острова під юрисдикцію України має і символічне, і військове, й економічне значення.

В Оперативному командуванні «Південь», повідомляючи про цю подію, зауважили, що наші оборонці виявили на Зміїному суцільні руїни — звичний слід «русского міра». І додали: українські військові встановили на острові Державний прапор України — символ Перемоги та відродження з цих руїн.

Ніколи не думав-не гадав, що зі мною трапиться така транспортна, а ширше — моральна, історія.

Було це 18 червня, у суботу. Ввечері повертався я із садівничого кооперативу «Світанок» в Одесу. О 19.45 вийшов на автотрасу, якою тутешні мешканці й дачники дістаються до зупинки «Марсельська», що на житломасиві Котовського (це ж треба — і досі не позбулися в назві імені цієї оді-озної особи!). За 15—20 хвилин завиднілася маршрутка. Звісно, зрадів, та, як виявилося, марно:  пробігла повз мене на високій швидкості. Щоправда, водій жестом показав, що позаду йде інша, а сам помчав геть порожній.

5 липня 2022-го сталася знакова подія, яка, як не дивно, не викликала значного резонансу в широких колах українців. А сталося те, у що ще якихось років зо 30 тому майже ніхто не вірив.

Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду завершила розгляд адміністративної справи №826/9751/14 та ухвалила рішення про заборону діяльності Комуністичної партії України. КПУ та партія «Щаслива Україна» поповнили список зі ще 13 проросійських політсил, заборонених раніше.

Особова справа Василя Івановича Сірого (1926—2011), розпочата гебістами 1970 року, на відміну од політв’язнів із зазначеним терміном покарання, була із грифом «Цілком таємно». Навіть після реабілітації (2001) її не видавали йому на руки під різними приводами.

Ще б пак: ішлося про злочини радянської каральної психіатрії.

14 липня сповнилося 155 років від дня народження Володимира Олександровича Савченка-Більського, генерал-хорунжого по адміралтейству (контр-адмірала), організатора українських військових частин та морського міністра УНР, який, будучи в авангарді борців за державність України, понад чотири десятиліття свого життя присвятив розбудові вітчизняних армії та флоту.

Володимир Савченко-Більський народився 14 липня 1867 року в містечку Олишівка Козелецького повіту Чернігівської губернії (тепер селище міського типу цієї області). Батько, Олександр Савович, був знаним на всю губернію іконописцем, мав старовинне козацьке коріння, що брало свій початок від литовського шляхтича Сави Більського, котрий ще наприкінці XVI століття прийшов на Запорізьку Січ. Мати — також козацького походження — належала до роду Суліїв, з якого вийшло багато громадських діячів старої України. Один з них — Федір Сулій, який свого часу був головою українського гуртка в Петербурзі, брав участь у похованні Тараса Шевченка. На згадку про Кобзаря заснував Шевченківський музей, експонати якого заповів до українського музею Василя Тарновського в Чернігові. Другий дядько Володимира, Митрофан Сулій, входив до делегації, що відважилася звернутися до царя Олександра II з клопотанням дарувати Україні культурно-освітню автономію.

Від війни в Україні потерпають не лише люди. Внаслідок бойових дій знищуються цінні природні території, гинуть тварини в заповідниках, зоопарках, у покинутих домівках. Знищуються умови для належного проживання живих істот як у дикій природі, так і в спеціальних місцях… Складається враження, що російські війська хочуть залишити після себе випалену землю — без рослин, без тварин, взагалі без життя.

Зоопарк «ХІІ місяців», розташований у селі Демидів на Київщині, більше місяця був в окупації:  без їжі, світла, газу та зв’язку. Його мешканці голодували й замерзали, але завдяки героїзму співробітників вдалося зберегти майже всіх підопічних.

Як уже повідомляли «ЧН» (див. номер за 16-18 червня), із 11 липня в ресторанах, адмінбудівлях, на підприємствах та в інших визначених громадських місцях заборонено курити пристрої для нагрівання тютюну (айкоси, гло).

Отож, із понеділка кафе, бари та інші приміщання ресторанного бізнесу Одещини повинні були повністю звільнитися від диму сигарет для нагрівання (айкосів, гло) на рівні зі звичайними цигарками, а також кальянами та електронними сигаретами. На порушників чекають санкції. Навіть наявність попільнички на столі — уже привід для накладення штрафу. Для закладів ресторанного господарства це 3000 гривень у випадку першого порушення і 15000 — у разі повторного впродовж року.

Як, мабуть, усі ви вже знаєте, Міжурядовий комітет з охорони нематеріальної культурної спадщини вніс україн-ський борщ до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, що потребує негайної охорони.

«Битва за борщ була розпочата ще до війни. І скільки б маша захарова (рупор ришиського зовнішньополітичного відомства. — Прим. «ЧН») не розповідала, що «книги з кулінарії заборонялися, а рецепт страви тримали в таємниці та забороняли готувати» і взагалі наш борщ — це «прояв екстремізму та нацизму», цей «прояв екстремізму» тепер офіційно український та офіційно під охороною ЮНЕСКО», — прокоментував подію міністр культури й інформаційної політики Олександр Ткаченко.

Барвінок — на вінок, а полин — на віник. Без перевесла і віник розсиплеться. У приймах приймаки і на віник кажуть «ви», а на козу — «дядина»...

А ще мовлять: проворний, як новий віник. Або: втікав, ніби деркачем по спині нашмагали.