Переглядів: 664

«Вірю, що біженці повернуться»

Як змінилася і ще змінюватиметься демографічна ситуація в Україні після початку повномасштабного російського вторгнення? Чи будуть підстави для повоєнного бебібуму? Як тривалий колоніальний статус України і соціальні катастрофи ХХ століття вплинули на сучасні кількість і склад українського населення? Коли в Україні нарешті можна буде провести перепис населення?

На ці й інші запитання в ефірі «Громадського інтерактивного телебачення» відповіла академік-секретар відділення економіки НАН України, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАНУ академік Елла ЛІБАНОВА. Ось головні тези з цього інтерв’ю.

 — Не думаю, що можна порівнювати [нинішню російсько-українську війну] з попередніми. Бо ця війна має інший характер, іншу локалізацію. Крім того, Україна вперше воює як суверенна держава. Тому й наслідки тут інші. Скажімо, вони не «розмазуються» територією СРСР, як було раніше.

Статистики сьогодні, безумовно, ще нема. Ми більш-менш розуміємо, скільки людей виїхало за кордон як біженці. Нам не відомо про зниження народжуваності: воно, можливо, ще й не відбулося, але це практично неминуче за таких умов. Маю великі сумніви щодо компенсаційного бебібуму після завершення принаймні «гарячої» фази. Що стосується смертності, то про неї можна судити за еклектичними даними про цивільне населення. Як ми передбачаємо, цивільного населення сьогодні втрачаємо значно більше, ніж військових. І ці втрати страшні. Ми втрачаємо дуже багато дітей. Можливо, це не відображається статистично, та, вочевидь, це трагедія для нашої країни…

По-перше, сподіваюся, війна не триватиме кілька років. По-друге, дивімося на речі тверезо: сьогодні народжуються переважно бажані діти. Тобто батьківство й материнство  — свідомі. Якщо після війни буде реалізовано сучасний «план Маршалла» для України, якщо відбудовуватиметься передусім соціальна інфраструктура, з’являтимуться робочі місця, тоді можна буде очікувати підвищення народжуваності. Воно, скоріш за все, не компенсує втрат, але воно буде. Якщо ж ситуація залишатиметься гострою, бракуватиме житла, люди не матимуть роботи, то я не була б аж такою певною, що народжуваність підвищиться. Не кажучи вже про те, що повністю компенсує втрати. Я вірю, що ми зможемо повернути мігрантів, а щодо підвищення народжуваності, то я песимістка. Дай Боже, щоб я помилялася…

Досвід усіх країн говорить, що виплати після народження дитини необхідні: потрібно, щоб дітки мали нормальні умови догляду, виховання, коли одне з подружжя вимушено не працює. Бо, зрозуміло, коли дитині ще нема року-двох, то хтось із батьків не працює і родина втрачає, можливо, не половину, але значну частину заробітку. Практика виплат за народження має позитивний ефект протягом двох-трьох, щонайбільше  — чотирьох років з моменту запровадження. Потім варто збільшувати обсяг виплат, інакше ефект від них сходить нанівець. А щодо підвищення є не лише бюджетні обмеження: обсяг цих виплат не може перевищувати рівень заробітної плати…

Цифри, які ми отримуємо від опитувань серед українських біженців за кордоном, свідчать, що їхня левова частка готова повертатися [додому, в Україну]. Непрямим свідченням таких намірів є те, що люди переважно оформлюють собі не статус біженця, а статус тимчасового захисту. Це спрощує процедуру повернення. Але зараз спостерігається височенна, просто шалена хвиля патріотизму, і на цій хвилі люди навіть самі собі не готові зізнаватися, що не повертатимуться на Батьківщину, а їхні наміри можуть змінитися.

Нема нічого страшного в тому, що українські діти за кордоном ідуть до дитсадка чи школи. Інше питання, коли їхні батьки й матері починають працевлаштовуватися  — тоді більше шансів, що вони там адаптуються, винаймуть собі прийнятне житло, і зв’язки з Україною почнуть рватися. Та я не думаю, що сьогодні ймовірність цього аж така висока. Згадаймо, як у перші тижні після початку війни [після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року] з-за кордону дуже багато чоловіків поверталося, щоби боронити Бать-ківщину. У певні дні їхня частка в загальному потоці повернення сягала 80%. Це дуже висока частка. Їхня українськість, їхні зв’язки з Україною не викликають жодних сумнівів. Гадаю, ми ще не маємо підстав очікувати катастрофічного розвитку подій, принаймні у найближчому майбутньому. Якщо «гаряча» фаза війни триватиме ще кілька місяців (або й довше, як дехто прогнозує), тоді це страшно, бо люди адаптуватимуться [на нових місцях].

Я не до кінця вірю в цифру 6 мільйонів українських біженців за кордоном [за даними ООН], оскільки вона не враховує потоку на в’їзд. Більше довіряю цифрам наших прикордонників, а це  — 3,2 —3,5 мільйона осіб. Хочу також звернути увагу на те, що від 10 травня в Україну щодня в’їжджає більше людей, ніж виїжджає. Так, різниця не така вражаюча  — 5 —8 тисяч на день, і все ж, з 10 травня це відбувається невпинно… Історія не знає умовного способу [щодо припущень, що українського населення могло б бути близько 85 мільйонів, якби не Голодомор, масові репресії, війни тощо], тому, безумовно, є сумніви з приводу розрахунків, в яких просто здійснюється пряма екстраполяція. Зазвичай, якби не було такої смертності, не було б і такої народжуваності. Це пов’язані речі. Але це правда, що українського населення було б значно більше.

Я б іще додала, що насправді Україна в усі часи свого перебування у складі російської імперії, а потім  — СРСР мала величезне від’ємне міграційне сальдо: звідси виїжджали робочі «руки й голови», а поверталися переважно люди старшого віку. Руйнувалася природна вікова структура населення. Причому часто людей ніхто не силував, вони виїжджали абсолютно добровільно, скажімо, на будівництво Комсомольська-на-Амурі, Байкало-Амурської магістралі чи деінде. Дуже багато талановитої молоді не лише з вищих навчальних закладів, а й навіть зі шкіл їхало до Москви і Ленінграда (Санкт-Петербурга). Це були величезні втрати людського потенціалу…

Одразу [після війни] точно не можна [проводити перепис населення], тому що буде дуже сильна внутрішня міграція. Скажімо, де після війни опиняться мешканці Маріуполя? Чи захочуть вони повертатися до свого міста навіть після відновлення інфраструктури? Це велике питання. Те ж стосується будь-якого міста чи села, яке зазнає великих втрат. А нас же цікавить не просто кількість людей в Україні, а те, де вони живуть, чому і звідки переїхали з одного населеного пункту до іншого? Тож не думаю, що наступного року ми зможемо проводити перепис. Сподіваюся, зможемо робити якісніші оцінки чисельності населення, розміщення населення територією України, але не якісного складу [мовний, освітній, віковий склад, статус зайнятості, місце народження, попереднє місце проживання, тривалість проживання у певному населеному пункті].

Я одна із найупертіших в Україні апологеток проведення переписів, але переконана, що зараз перепис проводити не можна  — ми просто не зможемо зробити це як слід.

Пресслужба Національної академії наук України.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua