Провулок Вільгельма Габсбурґа

І намагаємося вдихнути кварту зовсім нового для нас досвіду. Коли важливішим у житті є податки, коли природу не засмічують (збираємо сміття в чотири окремі контейнери), коли ресторани та кав’ярні відчинені лише до 22-ї, щоб був спокій, а у вихідні ніхто не вийде працювати за будь-які гроші, бо це порушує прийнятий усіма консенсус…

У різних куточках Європи ми збираємося разом, і після вечері діти до самозабуття співають «Червону калину» з нашими прапорами і голосно вигукують: «Доброго вечора, ми з України!».

«Ой у лузі червона калина» — цей гімн Січових Стрільців — супроводжує наш довгих шлях. Ця пісня звучить і в виконанні Андрія Хвильнюка з групою «Пінк Флойд», і дитячими голосами, і в записах багатьох закордонних співаків…

Ми з дітьми заїхали дуже далеко — на узбережжя Адріатики, до родичів із Рівненщини, що живуть і працюють тут уже близько десяти років. Тут нас, біженців, разом з господарями в одному помешканні зібралося тринадцятеро.

Півострів Істрія — це місце в зелених передгір’ях Альп, з теплим Адріатичним морем. Сьогодні він поділений між Італією, Словенією та Хорватією. Пальми, середземноморські величні сосни, їх тут називають пініями, прудкі ящірки, старовинні базиліки… Весь цей мальовничий край колись був частиною Австро-Угорської імперії на чолі з величною династією імператорів Габсбургів.

Ерцгерцог, архікнязь Вільгельм Франц Йожеф Карл фон Габсбурґ-Лотаринзький народився тут, на півострові Істрія, у родинному маєтку в 1895 році.

Про нього і про «Червону калину» й мова.

У 1915-у представник династії Габсбурґів — Вільгельм, закінчивши військову академію, розпочав службу у 13-у уланському полку, більшість вояків якого складали українці — вихідці із Золочівщини (Галичина). Добровольці. Вони входили до складу легіону Українських Січових Стрільців (УСС) і в Першій світовій війні воювали на боці австро-угорської армії. Усі однострої січовиків були обов’язково з жовто-синіми відзнаками. Вільгельм глибоко перейнявся долею українців. Він подорожував Карпатами, жив серед селян, досконало вивчив українську мову. Січові Стрільці подарували йому вишиванку, яку ерцгерцог залюбки носив.

Ставши членом австрійського парламенту як представник королівської династії, прийшов до розуміння політичного оформлення етнічних українських земель. Цю його думку підсилило знайомство з творами В. Стефаника, І. Франка, М. Грушевського.

Після захоплення влади більшовиками в Росії у складі австрійської армії архікнязь Вільгельм Габсбурґ у чині полковника легіону Українських Січових Стрільців у 1918 році був в Одесі. Потім його полк розташовувався у Херсоні та Запоріжжі. Ерцгерцог дуже вболівав за долю України, коли вона боролася за свою незалежність. У створеній у 1918-у Українській Народній Республіці Вільгельм Габсбург очолював відділ закордонних зв’язків. Брав участь у Берестейських перемовинах, доклав багато зусиль для створення незалежної Української держави. Мав теплі стосунки з Є. Чикаленком, П. Болбочаном, митрополитом А. Шептицьким. Ця його діяльність призвела до розриву з родиною, яка займала пропольську позицію. На жаль, українська незалежність була дуже незрілою, потерпала від непорозумінь між керівництвом і як наслідок — впала під натиском більшовицької навали.

Повернувшись на батьківщину, Вільгельм Габсбурґ підтримував зв’язки з українськими політиками в еміграції, займався бізнесом. Любов до України і надалі була сенсом його життя. У 1921 році він видав книжку поезій українською мовою «Минають дні» під псевдонімом Василь Вишиваний. Вірші витримані в стилі патріотичних закликів до боротьби за свободу України, характерному для пісень Січових Стрільців.

Із вірша «До збруї» (з присвятою У.С.С.ам):

До збруї! До збруї, стрільці!
Товаришів рідних згадайте,
Що мріють про волю
в холодній землі,
Всі сили до бою з’єднайте!

У 1921 році у Відні було засноване Українське національне вільно-козацьке товариство, яке обрало Василя Вишиваного головою правління.

Великі імперії гинуть. Це закон розвитку цивілізацій. Європа в ХХ столітті пройшла великі геополітичні перетворення. Австро-Угорщина розпалися на багато незалежних держав.

Вільгельм Габсбурґ, як і всі члени династії Габсбурґів, засудив дії гітлерівців у Другій світовій війні. У 1947 році в столиці Австрії Відні, що тоді перебував у радянській окупаційній зоні, архікнязя викрала секретна служба «Смерш» та перевезла до Києва, в Лук’янівську в’язницю. Його щоночі допитували, інкримінуючи шпигунську діяльність та зв’язок з українськими націоналістами. Вирок: 25 років таборів. Але довго знущатися над герцогом радянській голоті не судилося: у 1948-у там же, у Лук’янівській тюрмі, він помер від туберкульозу. Похований на Лук’янівському кладовищі. Могила не відома…

…Одеса — місто, яке завжди багато уваги приділяло своєму історичному минулому. Воно, це славне минуле, легким шлейфом овіває всі вулиці, будівлі, морське узбережжя. Одеса — місто-свято. Так вважалося. Але ми знаємо, як в Одесі народжувалися й оранжерейно випещувалися проросійські міфи та замовчувалися чи викривлялися не міфи, а факти української Одеси. Вони були або заборонені, або «не в моді», або відсувалися на маргінес. Та, попри все, одесити таки вшанували пам’ять Вільгельма Габсбурґа — Василя Вишиваного, який поклав життя на вівтар української державності, назвавши на його честь мальовничий провулок між Коблевською та Ніженською.

І зараз, коли в Одесу летять високоточні ракети за наказом ще донедавна шанованої деякими одеситами москви, над усією Європою голосно лунає гімн Січових Стрільців. Тих Січових Стрільців, яких вів у бій з московщиною молодий красень, ерцгерцог Вільгельм Габсбург.

Як повіє буйнесенький вітер
з широких ланів
Та й прославить по всій Україні
Січових Стрільців.
А ми тую стрілецькую славу
збережемо,
А ми нашу славну Україну,
гей, гей, розвеселимо!

Політики, військові, прості люди намагаються підтримати Україну в кривавій битві з путінською росією. « Ми — разом!», — звертаються вони до нас.

І хоча дехто з великого бізнесу та великої політики веде свої двозначні ігри, звичайні європейці підходять до нас і кажуть: «Раша — капут!», «Путін — Гітлер ІІ»…

….Півострів Істрія. Чайки пестяться на хвилях теплого Ад-ріатичного моря. Вітер хитає важкі лапи пальм… Тут у далекому 1895 році в родині Габсбурґів народився дивовижно гарний хлопчик, який далеко звідси, за перевалами Карпат, серед Українських Січових Стрільців знайшов собі нових побратимів, нову Батьківщину і нове ім’я — Василь Вишиваний.

Слава Україні!

Арсенія ВЕЛИКА.