Протистояння

До кінця трилера не зрозуміло, чим і як закінчиться протистояння нерівних сил. Тим більше, що фюрер для поширення своєї влади готовий іти до кінця і застосувати в боротьбі зі свободою всі види зброї, якими володіє. Одне слово, «рушниця» на сцені висить і, за ло-гікою розвитку сюжету, в останньому акті неминуче вистрелить. Вона справді в романі вистрелила. Але не так, як фюрер замислив. Маніяк-палій Сміттяр подарував фюреру атомну бомбу, яка несподівано вибухнула і перетворила вождя та його прихильників на радіоактивний попіл.

Якщо історичні аналогії з українською реальністю кульгають на обидві ноги, то що казати про аналогії з художнім твором? Але соціальні мережі переповнені дискусіями на тему, чим закінчиться російське вторгнення в Україну і чи застосує путін ядерну зброю для знищення української держави? Якоюсь мірою на обидва питання відповідає згаданий роман Стівена Кінга. Не буквально, певна річ, а як розгорнута метафора. Перше міркування нерозривно пов’язане з другим.

У хворому розумі соціопата, збирача колишніх радянських земель війна не може закінчитися поразкою росії. А якщо справа дійде до того, путін не зупиниться перед застосуванням ядерної зброї. І питання лише в тому, чи вибухне ро-сійська бомба з волі фюрера над Києвом, а чи без його волі над московським кремлем. А це (читай знаменитий трилер) цілком може статися. Божевільних «сміттярів» у сусідів достатньо. Світова пожежа у росіян більше ста років у крові, а пальці тремтять від нетерпіння натиснути червону кнопку. Нетерпіння їх і згубить.

Регулярні випробування ядерної та термоядерної зброї в росії не проводяться з 1996 року, випробування макетів боєголовок (ракет і снарядів) проводяться нерегулярно в тестовому режимі, а на підводних човнах і літаках рф трапляються аварії і невдалі запуски з

частотою, яка лякає. Що діється в шахтах з ракетами стратегічного призначення, достеменно невідомо навіть фахівцям з команд обслуговування. Але все це — технічний бік справи.

Є ще ланцюжок команд, які передаються військовими та політиками. Починаючи з володаря відомої валізки і до трьох осіб, чиї особисті ключі необхідні, аби ввести коди в комп’ютер і здійснити пуск. «Сміттярі» на будь-якому етапі можуть втрутитися, перервати ланцюжок, а хакери змінити програму польоту ракети. У романі Стівена Кінга таких кошмарів нема. Фантазії в американського письменника забракло.

Шантаж не може закінчитися удачею

Зате у російських пропагандистів при описі майбутнього ядерного апокаліпсису фантазій вистачає з надлишком. З таких фантазій (обіцянок увесь світ перетворити на радіоактивний попіл) війна з Україною, власне, й почалася. А ядерний шантаж цивілізованого світу з боку росії не припиняється з 2014 року. І цивілізований світ на шантаж ведеться. Хоча й дурневі зрозуміло: якщо заплатиш здирникові один раз, доведеться платити, поки гаманець не спорожніє.

Якоюсь мірою було б не ви-правданим, але зрозумілим, якби на ядерний шантаж росії піддалася держава економічно слабка, погано озброєна і не впевнена у своєму майбутньому. Але Сполучені Штати Америки — економічно найуспішніша країна в світі, з величезним арсеналом ядерної і звичайної зброї, з досвідом ведення воєн на всій території Земної кулі. Тож не збагнути, як пояснити здачу своїх міцних позицій господареві дірявої бензоколонки. Двадцять років допомагати йому відмивати гроші, вкрадені у російського населення, і фактично спонсорувати війни в Україні і в Сирії.

Починаючи з періоду правління президента Барака Обами Вашингтону успішно вдавалося закривати очі на зміцнення полі-цейського рашистського режиму в росії, на домагання крем-лівського керівництва розділу сфер впливу не тільки на просторі колишнього СРСР, а й усюди, куди спрямований погляд фюрера. На очевидні і нахабні виклики москви наймогутніша країна світу відповідала «перезавантаженням» відносин при Гіларі Клінтон, запевненнями, що ніхто не збирається скидати путіна, і «глибокою стурбованістю» щодо приготування до масштабної війни з Україною.

Як і слід було очікувати, апетити у шантажиста росли і продовжують зростати. Від завдань з «денацифікації і демілітаризації України» він перейшов до завдання повернення всіх «втрачених російських земель» і нині ототожнює себе з російським імператором Петром І. Завдяки зусиллям знавця усіх наук Йосипа Сталіна і «червоного графа» Олексія Толстого Петро, деспот і нелюд, постає перед нащадками як цар, який прорубав вікно в Європу.

Але справжня роль Петра І — у фактичному розширенні кріпосного права на російську знать, у створенні і застосуванні Табеля про ранги. На 150 років це ізолювало російську імперію від Європи. Україні, завдяки особистій дружбі гетьмана Івана Мазепи з Петром І, тимчасово вдалося зберегти частину свобод. Але після Полтави прес царської влади опустився на Гетьманщину з новою силою. Кривавий розгром Батурина, заборона друкування церковних книг українською мовою та вільного чернецтва (селянських учителів) — усе це перетворило грамотну Україну на безграмотну.

У цьому сенсі путін, звісно ж, є прямим спадкоємцем Петра І. А от збирати землі зараз навряд чи вдасться. Читайте Стівена Кінга. Він пояснив, чому.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.