Дисидент. Борець. Українець

Й ось він сидить за столиком у бібліотеці ім. Михайла Грушевського, опріч стенду зі своїми книжками; поруч — модераторка зустрічі Ірина Нечиталюк, доцентка філологічного факультету Одеського національного університету. І, фігурально кажучи, не дає слівця вставити — поставити якесь запитання. Людей зібрався чималий гурт, режим зустрічі — отой усім обридлий ЗУМ, та нічого не вдієш: воєнний час. Неквапливе, спокійне течиво розповіді заворожує. А проте, розповідь ця досить емо-ційна, художньо виразна. Хотілося б, звісно, щоби не лише люди старшого та середнього поколінь чули ці надзвичайно цікаві речі, а й молодь — розповідь інформативно насичена, багато в чому повчальна.

Та все ж неймовірно цікаво, як молодий хлопець прийшов до усвідомлення соціальної та національної несправедливости — на тлі усезагальної покори та відданости, примирення з комуністичною ідеологією. Було їх двоє таких: він та Володимир Барсуківський. Удвох розклеїли гострої направлености антирадянську, як тоді казали, листівку. У двох різних містах — Кіровограді та Первомайську.

Під ту пору така акція, а насправді — героїчний за всіма ознаками вчинок, означала смертельну небезпеку. Комуністична влада, яка фактично керувала країною під назвою СССР, жорстоко розправлялася з тими, хто виступав проти неї.

Що ж додало сміливости юному Олексі? Передовсім — сімейне виховання, хоча батьки не були аж такими антирадянщиками, але відрізнялися побожністю, а цей фактор завжди відіграє свою роль. Обоє пам’ятали голод 1932—1933 років, од якого втекли з Донеччини на Прибужжя, до ріки, яку він завжди називає Бог — і це справжнє її ім’я.

А ще — українська школа. На той час це було неабищо. Попри те, що українська школа виглядала таким собі екзотичним островом в усезагальному змосковщенні, магнетична дія рідного слова таки справляла відповідний вплив на спосіб думання; попри те, що працювала в загальному річищі тодішньої освіти, принаймні, якісь зачатки критичного мислення давала, не кажучи про те, що своєю природністю давала ще й поштовх до розвитку талантів, бо звільняла дітей від подолання російських наративів. Підтвердження цьому — аж двоє лавреатів Національної премії ім. Тараса Шевченка, четверо членів Національної спілки письменників. Працюючи у Кіровоградському театрі, Олекса за-пропонував зорганізувати там тиждень української мови. І пізніше, вже у наш час, де б не виступав, робить такі пропозиції.

Про Степана Бандеру вперше почув з уст слідчого КГБ. Мабуть, каже, душа Бандери, літаючи над Україною, торкнулась його душі та й напоумила стати на шлях істини. Відтак уже в камері замислився: з якого дива не пише своєю рідною мовою? Згадав, як ще в Богополі Вінграновський зауважував йому: чого ти граєшся, пиши нормальною мовою. А він навіть листи до матері писав по-російськи… Цей рішучий поворот був дуже важливим у його житті. І, певне, той вірш, зачитаний на суді замість останнього слова, був останнім, написаним російською. У фіналі його він твердо обіцяв скласти собі нове подальше життя. Маючи на думці, звичайно ж, не розкаяння, як хотілося його суддям, а обіцянку собі самому віддати себе служінню Україні — і нема тут ніякої патетики.

У таборі йому… пощастило — якщо дозволена буде така контроверсійна думка. Пощастило на зустріч з вояками УПА, оунівцями — вони й продовжили його національну освіту… Потім була зустріч, а відтак і дружба, зі Святославом Караванським та Ніною Строкатою, Левком Лук’яненком, з Василем Стусом, багатьма іншими борцями з тоталітарним режимом. Все це, безумовно, творило того Олексу Різникова, якого знаємо вже багато років: оригінального поета, невтомного дослідника та поширювача багатств української мови. І, безперечно, цікавого співрозмовника, який кожним своїм словом не лише пишається тим, що є українцем, а й постійно навчає цього всюди, де лиш доводиться презентувати свої книжки та розповідати про себе — що й робить з неабияким задоволенням...

Попереду в бібліотеці — зустрічі з іншими одеськими або ж причетними до Одеси дисидентами. Тож за-вдячуємо Наталії Михайленко за цей цікавий, без сумніву, проєкт.

Роман КРАКАЛІЯ.