№ 45-46 (22368-22369) четвер-субота 16-18 червня 2022 року

Головною подією в російсько-українській війні буде не смерть путіна, а постачання Україні зброї

Знаковий американський політолог Андрій Піонтковський розповів в інтерв’ю ведучому програми «Студія Захід» на телеканалі «Еспресо» (https://espreso.tv) Антону Борковському про роль олігарха Абрамовича, політику лідерів ЄС та кастинг, який розпочався в рф.

— Ми розуміємо так, що тривають певні переговорні треки. Один трек ми зараз всі переживали, так званий стамбульський трек. І з’являється інформація, що пан Абрамович надзвичайно сильно попрацював на іншому трекові. Які ви бачите зараз перспективи ердоганівських різних пропозицій?

Як уже повідомляли «ЧН», нещодавно в Одесі, на запрошення міністра культури та інформаційної політики України Олександра Ткаченка, з дводенним візитом перебувала державний міністр ФРН з питань культури та ЗМІ Клаудія Рот, яка представляє в уряді партію «Союз-90»/Зелені». Серед культурних об’єктів, що увійшли до програми візиту, була й Одеська національна наукова бібліотека.

Міністри, в супроводі офіційних осіб та численних журналістів, з інтересом оглянули будівлю книгозбірні — пам’ятку архітектури національного значення, споруджену 1907 року видатним українським архітектором Федором Нештурхом, яка є взірцем спеціалізованої бібліотечної архітектури, прекрасно функціонує, має потужний запас міцності та вже друге століття поспіль приймає своїх читачів.

Якщо на початку п’єси на сцені висить рушниця, то до кінця п’єси вона повинна вистрелити. Втім, цитувати російського письменника зараз не на часі. Звернемося до творчості письменника американського, майстра горора і трилера Стівена Кінга. Реалії його знаменитого роману «Протистояння» далекі від тих, які нас оточують. Але суть ненависті описана так, начебто Кінг писав роман під обстрілами в Харкові або в Сєверодонецьку.

Куди рушниця вистрелить?

Спрощено сюжет роману Кінга можна подати як протистояння двох спільнот громадян, що вижили після хвороби, яка умертвила дев’яносто відсотків населення США. Одну спільноту об’єднує вірність свободі, закладеній в американській конституції. Другу — страх перед фюрером, уособленням вселенського пекла. Роман побудований на очікуванні нападу сил зла на територію свободи. Її населення за рішучістю вбивати ворогів, за підготовкою до війни, за озброєнням і за пропагандою ненависті дуже поступається війську фюрера.

Чи не з перших днів новітньої Вітчизняної війни цивілізованих українців проти дикої путінської орди національна й світова культурні спільноти на противагу ворожій навалі відкрили так званий мистецький фронт. Адже ворог безжально знищує і мирне населення, і музеї, художні галереї, школи, виші... Грабує безцінну національно-культурну спадщину, вилучає на окупованих територіях з бібліотек та палить неугодні кремлівському «божку-істукану» книги вкупі з патріотичною періодикою.

Та, як засвідчує багатостраждальна історія українського народу, нашу культуру ще нікому не вдалося задушити-знищити. Як і нашу націю. Нарівні з фронтовими гарматами рашистам дошкуляють митці, щодня виплескуючи у культурний простір нові карикатури і «фотожаби» на ворожі потуги, на невгамовний на генетичному рівні інстинкт окупантів тягнути у свої смердючі чамбули все, що потрапляє на очі, а також нові й нові пат-ріотичні інсталяції, колажі, плакати, вірші та інші твори, що висміюють ницість ординців.

Про те, як українці показали себе у перші сто днів повномасштабного вторгнення, що нового самі в собі відкрили та наскільки важливо не втратити ці якості нашого суспільства, журналістка «Фактів ICTV» (https://fakty.com.ua), ведуча рубрики «Огляд соцмереж» розмовляла з директоркою Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України, академіком Еллою ЛІБАНОВОЮ.

— Елло Мерленівно, що показали 100 днів великої війни? Чи змінилися українці за цей час? Їхні пріоритети, цінності?

— Цінності, безумовно, не змінилися. Цінності так швидко не змінюються, можливо, це й на краще. Змінилися поведінкові стратегії. Я не пам’ятаю такого прикладу в Україні, щоб «Ми» домінувало над «Я». Тому що ми взагалі-то індивідуалісти, колгоспи — це не про нас, радгоспи — тим більше. А от під час війни ми зрозуміли, що об’єд-нання необхідне, і без нього нічого не буде. Моя хата скраю — це добре, але не завжди дає змогу врятуватися від ворога і зустріти його так, як потрібно. Це перше.

Сьогодні в окупованому Маріуполі — гуманітарна катастрофа. Харчів нема. Допомогу видають лише непрацездатним — пенсіонерам, інвалідам. Ситуація з водою катастрофічна. Існує епідемічна загроза холери через безліч непохованих трупів…

Почалося масове знесення будинків, а чому — це одне із тих питань, на які неможливо отримати відповідь.

Рік за роком, день за днем плине час, вимережуючи людські долі червоними і чорними нитками. В кожної людини, мов тканий рушник, своя життєва ріка. В одного води мілка і звивиста, а в іншого — глибока і рівна, наповнена добром та щирістю на радість усіх.

22 травня для балтянина Миколи Бондаря — день особливий: календар його життя перегорнув 70-й день народження.

У громадського патріотичного руху Одещини є приємна нагода висловити повагу і захоплення нашому побратимові Геннадієві Мечиславовичу Чекановичу — нещодавно, 11 червня, йому сповнилося 85 років.

Цей ювілей цілком закономірно називають ювілеєм мудрості, життєвого досвіду, часом аналізу пройденого й створеного. Це, так би мовити, найвища атестація людини й фахівця.

Раніше сказали б: ініціатива. Тепер кажуть: проєкт. Хоча, без сумніву, кожен подібний проєкт народжується в голові ініціативної особистості. Як-от і цей — «Одеські дисиденти» (певна річ, що не лише одеські). Й одним з таких мужніх людей є, безперечно, Олекса Різників.

Кремезний, козацької статури (як ми зазвичай числимо наше славне козацтво), завжди позитивний чоловік, з пишним чубом та бородою біблійного пророка… Не метушливий, доброзичливий — багатьом біля нього спокійно і затишно, без особливих амбіцій… А в тих часах, коли духовно єднався з борцями проти режиму — юнак, який ще лише намацував свій путівець у велике життя. Й саме той рішучий виступ супроти тоталітарної системи — написана удвох з Володимиром Барсуківським листівка, що виявила юнацьку сміливість та молодечу безкомпромісність, — правдоподібно, якраз і був пророцтвом майбутнього падіння тієї системи, пророцтвом, дарованим з небес, чи від народу свого — почерез гени. Властиво, це можна сказати про багатьох, коли не про всіх, кого називаємо дисидентами 1960—1970 років і котрі саме цим й увійшли в новітню історію України — поіменно й страдницькими життєписами своїми.

Добре знають Олексу Різниківа в Одесі, знають і поза нею. Десь він виступав зі своїми літературними чи мовознавчими працями, розповідями про свій життєвий шлях, десь отримував свої відзнаки — а їх у нього подостатком, десь презентував нову книжку…

Мова — зброя! Але ж не ганебна мова, бо ганебна (нецензурна) — лише послаблює.

Із чиїх тільки вуст не звучать у ці дні матюки?! Телеканали навіть не «запікують» (не приглушують) ці ганебні слова. На кого ми перетворюємося? З ким уподібнюємося?! А з нашим ворогом.

Серію концертів інструментальної музики у новому форматі під красномовною назвою «Ода незламності» запропонував меломанам Національний одеський філармонійний оркестр (НОФО), очолюваний народним артистом України Хобартом Ерлом.

Концерти відбуваються на різних майданчиках міста, а одним із найбільш знакових є архітектурний і духовний простір Римо-католицького кафедрального собору (вул. Катерининська, 33) — споруди з великою, почасти драматичною історією. Чергова, вже п’ята у цьому проєкті, зустріч у стінах храму відбулася 10 червня з наступним продовженням 17 та 24 червня. Конферансьє — лектор-музикознавець обласної філармонії Ельвіра Паламарчук.

Новела

Вже котрий день, відколи вони переїхали сюди, Настка бачить цю моторошну картину. Високий білий будинок ген під лісом на її очах починає меншати ростом, немовби хоче швидше вгрузнути в цю землю, заховатись там; а далі розпадається, наче та пірамідка, яку Настка любила складати зі своїх книжечок ще в тому, минулому житті…

У її новому житті це — найстрашніше. Вона міцно зажмурюється, ще й затуляє личко долоньками, й починає страшно кричати, і ніщо не може спинити той крик — ні ласкавий мамин голос, ні запах улюбленої ванілі від її рук, ані запевнення, що от приїде татко й тоді все скінчиться, й Настуні вже не здаватиметься, що той висотний будинок за річкою розвалюється на шматки.

Нові норми бездимного законодавства: що і де заборонено курити з 11 липня

Війна спровокувала підвищення рівня стресу серед українців. А це призводить до ризикованої поведінки, у тому числі збільшення споживання тютюну. І в контексті цього доречно нагадати про ризики пасивного куріння та вдихання вторинних аерозолів. За даними ВООЗ, глобальна тютюнова епідемія щороку вбиває понад мільйон людей у світі (зокрема близько 13 тисяч українців), які не є курцями і помирають через хвороби, спричинені вторинним тютюновим димом.

Безпечного куріння не існує

Чи відомо вам, що 85% тютюнового диму неможливо відчути на запах та побачити? А чи знаєте ви, що навіть якщо провітрити накурене приміщення, то небезпечні сполуки нікуди не зникають? Вони осідають на меблях та стінах і все ще мають токсичний вплив на здоров’я людей. А вдихання вторинного тютюнового диму є особливо небезпечним для дітей і може спричинити астму, бронхіт, пневмонію чи хвороби серця.

Міністерство охорони здоров’я України запрошує випускників загальноосвітніх шкіл та коледжів вступати до державних медичних університетів. Наші медичні виші пишаються своїми випускниками, які в мирний час і в години воєнного стану довели високу якість підготовки, рятуючи співвітчизників.

Загалом до сфери управління МОЗ належать 15 університетів та дві академії.

З початку повномасштабного вторгнення рашистів на українську землю Біляївська громада прийняла понад 700 вимушених переселенців. Люди, які рятуються від війни, знайшли тут не лише прихисток та допомогу, а й можливість для відновлення сил і психологічного здоров’я.

Як розповіла Юлія Молодожен, керівниця Регіонального офісу «U-LEAD з Європою» в Одеській області, у Біляївській громаді на базі центру надання соціальних послуг «Родинне коло» проводяться сесії з арт-терапії. Перший сеанс психологічної підтримки для внутрішніх переселенців відбувся 20 травня і, запевняють організатори, будуть щотижневими.