Переглядів: 839

Старт до унезалежнення?

«— Да зачем сразу после собрания проводить еще и синод, и собор? Да что за формулировки вы предлагаете?!

— Сядьте».

Якщо вірити очевидцям, саме у такій тональності відбувся діалог митрополита Онуфрія та проросійського олігарха Вадима Новинського, який був зело незадоволений проведеним собором, оголошеним порядком денним та результатом.

І вашим, і нашим

Суперечливі, дуже суперечливі почуття та оцінки викликав «три в одному» захід УПЦ Московського патріархату, який відбувся в п’ятницю у Феофанії, в Пантелеймонівському соборі. Спочатку він оголошувався як зібрання мирян та духовенства, а потім, несподівано для спостерігачів, завершився і синодом, і собором, що мало б значно підвищити вагу його рішень.

Він відбувся у день 30-річчя Харківського собору — зібрання, на якому єпископат МП висловив недовіру Філарету та дезавуював раніше поданий українцями до РПЦ запит про автокефалію. Це була тридцята річниця заходу, на якому єпископи зрадили свого митрополита, відкликали голоси під проханням про автокефалію та фактично загальмували шлях до церковної незалежності.

Це наша історія, але її творцям, жодному з присутніх тут єпископів, які відкликали свої підписи, вона не робить честі. Втім, митрополит Онуфрій у своєму виступі подав це як визначну подію для життя УПЦ МП. Тобто на зібранні вірян, де обі-цялася незалежність, вшановували подію, яка колись аналогічний шлях заблокувала.

Варто сказати, що вся промова Онуфрія, якою розпочався захід, була «і вашим, і нашим». Одночасна роздача претензій і росії, й Україні. Він казав про вторгнення російської федерації, згадав про вбитих українців, зокрема представників духовенства, ченців, зруйновані храми. А потім, вказуючи на Україну, висловлював образи щодо проєктів закону про заборону МП, а перехід громад до ПЦУ назвав «силовими захопленнями». Така собі роздво-єність, коли незадоволення війною, висловлене на адресу канонічних патронів, супроводжувалося розповідями про «гнану» УПЦ МП і погане суспільство, яке ділить церкву «на своїх та чужих».

Утім, духовенство МП, яке стежило за собором, переконане, що це була віртуозна гра Онуфрія. Мовляв, неможливо йти шляхом усамостійнення, не враховуючи різнокольорову палітру всієї церкви, не задовольняючи політичні смаки полярних груп.

— Онуфрій хотів досягти єдності щодо дистанціювання від москви максимальною кількістю голосів, тому висловлював претензії і на адресу рф, і на адресу України, — пояснювали мені близькі до учасників собору люди. — Він провів усе максимально демократично, відсторонив від проведення митрополита Антонія, який товаришує з Новинським, не підпустив його до проведення опитування щодо автокефальних настроїв. Та й сам Новинський, хоч і демонструє свій вплив та близькість до церковного начальства, далеко вже не такий впливовий. Наскільки мені відомо, одночасне проведення зібрання, на якому виносилися епохальні рішення, а потім проведення їх через синод, а потім ще й затвердження собором було неприємним сюрпризом для протодиякона (церковний чин Новинського. — Авт.). Але щоб вийти на такі формулювання і зробити їх одразу легітимними, Онуфрій сказав, що люди втомилися, зараз війна, двічі приїжджати буде важко, тому після синоду, який тривав недовго, одразу все винесли на собор.

То є автокефалія чи нема?

Після завершення «три в одному» заходу церковні медіа, контрольовані Моспатріархатом в Україні, видали заголовки, мовляв, Українська церква МП від сьогодні є повністю незалежною від москви.

Начебто до статуту (я це називаю «малою конституцією церкви») були внесені кардинальні зміни, які фактично знаменують проголошення автокефалії. Коли готувався цей текст (на третю добу після завершення заходу), оновлений статут ще не оприлюднили.

Для неофітів пояснимо. Життя церкви УПЦ МП регламентувалося двома документами — як своїм статутом, так і статутом (такою самою конституцією російської церкви) РПЦ. Тому для розлучення (так само, як для шлюбу чи переговорів) потрібні двоє. Можна самим проголосити автокефалію (таке в історії України траплялося три десятиліття тому), але та, кого ви вважаєте своєю «мамою», має видати «свідоцтво про народження». У цій ситуації — це москва. Для того, щоб зрозуміти всі форми залежності МП в Україні від москви, не потрібно далеко ходити чи шукати коментарі вчених. Просто відкрийте десятий розділ статуту Російської православної церкви на сайті Московської патріархії (оскільки російські ресурси заблоковані, то доведеться зайти через VPN, але це не складно), й усі ці залежності будуть як на долоні.

Ім’я патріарха кіріла поминається у всіх храмах, очільник МП в Україні «благословляється» (фактично затверджується) Московським патріархом і є членом синоду та собору РПЦ, рішення синодів та соборів РПЦ є обов’язковими для МП в Україні. І це, вибачте, тільки офіційні зобов’язання, ми зараз не говоримо про особисті зв’язки та подробиці співпраці із рф.

Але ті члени духовенства, які бачили перший драфт нового статуту, стверджують, що у новому документі прибрані всі ці зв’язки з рф. Зокрема, митрополит Київський вже не затверджується патріархом Московським, непідсудний йому, обирається внутрішнім собором УПЦ і підсудний лише собору УПЦ, не благословляється патріархом Московським. Очільник МП в Україні перестає бути членом синоду та помісного собору Російської православної церкви. Якщо вірити нашим співрозмовникам, увесь склад архієреїв УПЦ МП виходить зі складу помісного собору РПЦ, тобто виходить зі складу Московського патріархату! Ім’я кіріла, як «великого господина», вже не поминається. Себто митрополит Київський поводиться як голова автокефальної церкви. Рішення синодів та соборів УПЦ Моспатріархату більше не затверджуються у москві.

Окрема частина духовенства Моспатріархату в Україні після оголошення собору ледве стримувала радість, мовляв, ось воно. Хоча слово «автокефалія» не згадується, щоб нікого не дратувати, але насправді автокефалія є. Втім, проголошення автокефалії, яку не згадують у документах «три в одному» заходу, вимагало звернення єпископів до москви. А його не було.

— Чому? — запитувала я спостерігачів. — Чому не було звернення до москви?

— Це правда, — погоджувався мій співрозмовник. — Але ж ви розумієте, що зараз непроста ситуація. І хоча, за чутками, кіріл втомлений від того, як його сприймають в Україні і готовий підписати прохання України, але його обсіли силовики, які тиснуть і кажуть, що вони дійдуть до Києва. Тому легітимізація займе якийсь час.

Добре, але чи готова і хоче москва відпускати свою паству в Україні? Напередодні собору митрополит Іларіон Алфєєв (керівник зовнішнього напрямку РПЦ, мало не кадровий митрополит фсб) дав інтерв’ю авст-рійським медіа, де сказав, що церква не несе відповідальності за дії військових. І додав, що ситуація в Україні — це його біль, бо, мовляв, це руйнує єдність між православними трьох братніх народів. Щоправда, австрійські журналісти не перепитали його, чи не поширюється на церкву відповідальність за те, що після масової різанини вона благословляє очільника військових.

Після собору ж митрополит Алфєєв заявив, що, мовляв, рішення МП ще раз підтверджують її незалежність, ми і далі будемо продовжувати спільно молитися про нашу єдину святу православну церкву.

Помічник митрополита кіріла Владімір Легойда, який через свій ТГ-канал запевняв, що кіріл, попри чутки, і далі спілкується з Онуфрієм, після собору-синоду заявив, що УПЦ Моспатріархату не зверталася до них за незалежністю, чутки в інтернеті вони не коментують і що, мовляв, Моспатріархат в Україні у такому тяжкому становищі, що ми не можемо щось деталізувати. На хвилиночку: рішення собору та синоду УПЦ Моспатріархату РПЦ коментувати не може. Реакція москви на ініціативи Києва — такий собі зверхньо-поблажливий ігнор.

Я, як багаторічна прихильниця унезалежнення церкви УПЦ Моспатріархату, дуже хотіла і чекала реальних змін. І я щиро хотіла, аби зібранням розпочався окремий від москви етап розвитку. Але наразі констатуємо: це все існує лише як нарізка новин, не підтверджених ані текстом нового статуту, ані зверненням до москви, ані бодай якоюсь вагомою відповіддю московських патронів.

Про діалог з ПЦУ:
запросити так, щоб ніхто не прийшов

Є ще один (насправді два) критерій серйозності намірів керівництва Моспатріархату в Україні: (не)бажання помиритися зі Вселенським православ’ям (до речі, статут РПЦ стверджує, що зв’язок з ними здійснюється через РПЦ) та (не)бажання зайти в діалог із ПЦУ. Просте співслужіння із кліром Православної церкви України обнулило би безліч абсолютно нехристиянських речей, які чинила москва та її українські підлеглі під час надання автокефалії.

На «три в одному» заході не було сказано про подальше спілкування зі Вселенським та Олександрійським патріархатом та Еладською церквою, з якими вони розірвали відносини, слідуючи вказівкам москви. При цьому вони критикували Томос (у рішенні собору сказано, що канонічний статус, як він зафіксований у «Статуті Православної церкви України», є фактично неавтокефальним і значно поступається свободам і можливостям Української православної церкви. — Авт.), у підготовці якого брав участь Вселенський патріарх. Та й щодо ПЦУ вони обрали таку риторику, щоб діалогу не було жодного.

— Вони хотіли українську церкву чи вони хотіли, щоб україн-ська держава не могла знайти претензій? Вони хотіли чітких рішень чи війну інтерпретацій, коли росіяни кажуть, що оці події відбулися під дулом бандерівських автоматів, а начебто проукраїнські священники оголошують, що це справжня автокефалія? Вони зробили все, щоб люди, які бояться робити вибір, і далі його не робили. Вони хотіли не чесної дискусії, а обману в обмані. Те, що ми побачили, — це гібрид автокефальної ідеї та особистого консерватизму Онуфрія, — висловив свою думку богослов, який довгі роки був в УПЦ МП, а з 2019-го приєднався до ПЦУ.

Зрештою, остання завжди щось пропонувала УПЦ МП. І простому духовенству. І навіть всій церкві. Під час першої на цю тему дискусії в «Укрінформі» для тих, хто не готовий безпосередньо інтегруватися в Православну церкву України, але хоче слідувати Томосу, обговорювалася можливість утворити в ПЦУ щось на кшталт такого автономного утворення, як РПЦЗ. Церкви, яка існувала б у рамках Московського патріархату, де митрополит Онуфрій був би головою автономного синоду, що складався б з їхніх єпархій, єпархіальних структур тощо, які паралельно співіснували-співслужили б, але зберігали певну канонічну і юридичну автономію.

Втім, наразі УПЦ МП продовжує зневажати Томос і ПЦУ.

— Є Євангельська максима: так-так, ні-ні, решта — від лукавого, — поділився з нами речник ПЦУ Євстратій Зоря. — Наші пропозиції абсолютно прості, ми готові вести діалог без будь-яких передумов. Давайте сідати і говорити, давайте шукати спільну мову. Якщо їхня сторона не хоче... Ну, для діалогу потрібні двоє. Митрополит Епіфаній запитує: що заважає нам служити та причащатися? На наших очах відбулося улікування конфлікту між Сербською та Македонською церквами. Вони питання юрисдикції відклали, але почали служіння. УПЦ МП не хоче спілкування, натомість, маючи базу в кілька відсотків суспільної довіри, вважає, що є єдиною православною церквою України і поводиться так, наче сьогодні 1992 рік, а вона — на Харківському соборі. Ми могли б відкласти всі образи, але вони ж не хочуть говорити. Ну, що заважає спілкуватися, вести діалог на місцях тим священникам з МП, хто розуміє ситуацію та критикує кіріла? Вони спілкуються з електронною аудиторією, але не приходять спілкуватися наживо.

Що робити з ідейками?
Плодами виховання?

Це був матеріал, де я щиро дала собі час поговорити з усіма зацікавленими сторонами. Я абсолютно «безбожно» сама себе цензурувала, прибирала різкі слова, тому що хотіла побачити чесний «дрейф» Московської церкви у бік автокефалії. І на третій день після ухвалення документів собору я його не бачу. Знаєте, чому? Дозволю собі позаполітичну думку: спочатку було Слово, і від цієї євангельської істини нікуди не дінешся.

Чи можливий цей «дрейф» і це переродження церкви, коли керівництво абсолютно відмовляється, бодай у внутрішньому колі, говорити про помилки, не вдається до переосмислення певних подій війни? Так на початку 1990-х, під час роботи над Декларацією про суверенітет, націонал-демократам доводилося на догоду парламентським комуністам жертвувати одними формулюваннями, щоб ухвалити важливіші. Так народжувалися основні документи держави. (Спочатку — слово, і з великої, і з малої літери). Але на тридцятий рік Незалежності, на восьмий рік війни і рівно на тридцяту річницю Харківського собору, на якому була зраджена ідея автокефалії, чому не поговорити про помилки?! Я займаюся політичною журналістикою, і знаю все про компроміси, але в церкві у ключові моменти історії не проскочиш «між крапельками». Бо одна зрада спричинила сотні інших зрад — держави, вірян і самої ідеї християнства.

Ну, не виносяться на собор ситуації, коли через пропаганду МП руйнуються сім’ї, московські віряни бачать у своїх автокефальних дітях розкольників, бо у священників МП в самій глибині душі є відчуття, що вони єдині та канонічні. Ну, хіба не можна разом це осмислювати?

Чи осмислювати помилки, коли навіть сьогодні їхні віряни йдуть на блокпости, умовляючи солдатів у разі чого не стріляти в росіян. Навіть сьогодні. І, нарешті, невже треба чекати судів над колаборантами, щоб на соборі або у внутрішньому колі обговорити ситуації державних зрад?

Чому в ПЦУ вони вбачають лише тих, хто відбирає у них «приходи»? Не існує «приходів», є люди. Не існує гігантоманії у ПЦУ, там навіть церковного податку не існує, а приростання громадами є не самоціллю, а реалізацією вибору. Як можна забрати людей попри їхню волю? Це ж не кріпаків ділити. Як можна забрати людей, коли вони самі визначаються, куди вони йдуть? Не майно і влада є головним. На жаль, не було таких розмов...

Тому на сьогодні я не бачу спільного шляху з УПЦ МП. Бо фанатам московського православ’я просто не по дорозі з прихильниками автокефалії як виразниками церковної свободи і любові до своєї держави. Я не вірю в її єдність, бо неможливо відстоювати цінності, коли одні хочуть позову проти кіріла, а інші — його покровительства, і розмова ведеться з поваги до других.

Втім, можливо, відсутність результату — це теж результат. Для тих з МП, хто хоче зрозуміти, що ПЦУ відкрита для всіх. І в Диптиху Православних церков нема іншої Української церкви.

Лана САМОХВАЛОВА.

Джерело:
https://www.ukrinform.ua.

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua