Облога спілкуванню не завада

Такі-от нестандартні міркування лізли до голови під час недавнього зібрання літераторів під назвою «У царині слова»

в контексті «Літературної вітальні». Велика дяка за це Одеській науковій національній бібліотеці, котра й започаткувала минулого року такі зібрання — спільно з обласною організацією Національної спілки письменників України. А то вже почали ми всі одвикать од подібних зустрічей, від живого спілкування — такого необхідного, передовсім, людям творчим. Спочатку отой загадковий вірус (ні тобі театру, ні кав’ярні, лише всім уже обридлий ЗУМ), а тепер ось найстрашніше лихо — війна. Кава без друзів-колег — не той смак. Творче натхнення, як мовиться, побоюється страхітливого виття сирени повітряної тривоги. Сидиш і наслухаєш, коли загучить… Аж тут — телефон з бібліотеки: «Приходьте».

Прийшло небагато — дрібка, можна сказати, та й зрозуміло: причина та сама. Переднє слово, звісно ж, від генеральної директорки книгозбірні Ірини Бірюкової. Наголос — на відкритості до читачів, міркування про те, як поєднати авторське натхнення та читацький інтерес. Попри складні умови, у яких доводиться нині працювати. «У всіх є прагнення спілкування, тож не віддавати його цій війні». Дуже слушно! А тут і свято нагодилося — День працівників поліграфії та видавництв (у нас уже традиційно кожен день — чийсь День, але тут ми дні народження не чіпаємо — то святе). А не надто давно згадували (чи не згадували?) просвітителів Кирила і Методія. Нагадав про них очільник облорганізації НСПУ Сергій Дмитрієв. Познайомив присутніх колег зі своїми новими творами, зокрема прочитав поетичні тексти майбутніх пісень, яких є вже дещиця у творчому доробку, а найголовніше — звучать вони.

Вельми цікавою була розповідь Тетяни Ананченко. Краєзнавець і культуролог, член Національної спілки журналістів України розповіла про одну міжнародну наукову конференцію в Празі, у якій брала участь як викладачка української мови. Було це на початку 1990-х. Доповідачі виступали чеською, англійською і, звісно ж, російською — куди ж без «велікаго і магучего»? Та щойно лишень одна з колег-науковців заговорила українською, як присутній там відповідний представник заверещав… Не варт і повторювать тут усі ті його нецивілізовані висловлювання. Цей випадок цілком корелюється з тим, як окупанти на захоплених територіях викидають зі шкільних програм українську мову й запроваджують навчання винятково російською. Також нагадала про те, що в Одесі вже два чи три роки ведеться боротьба за пам’ятник Лесі Українці. Кажуть, що вже й місце визначене, а де саме — ніхто про це нічого не знає. Згадала і про конференцію в Літературному музеї з нагоди 150-річчя Лесі Українки, з випуском прекрасно виданої книжки (День поліграфіста ж!), з виступами на тій конференції, зініційованій та зорганізованій особисто і виключно заслуженим художником України Сергієм Савченком.

Кожен автор прагне, щоби його твори були почуті, прочитані чи побачені ширшим загалом, а передовсім — колегами, така природа творчості. Тієї суботи на зустрічі звучала впереваж поезія. Свої вірші прочитала Євгенія Заславська — членкиня НСПУ та НСЖУ, учасниця колективу поетів «Одеса — місто літератури ЮНЕСКО», викладачка морського училища. Нові книжки презентувала і членкиня НСПУ Людмила Матвієнко, яка пише для дітей: «Закоханий янгол» з чудовими малюнками художниці Лариси Дем’янишиної та «Степова літургія», присвячена Тарасові Шевченку. Нові вірші для малечі прочитав також Михайло Островський, котрий, за його зізнанням, свого першого дитячого вірша створив з нагоди появи внука. До слова, ці двоє літераторів представляють славне місто Чорноморськ. А якщо вас цікавить підводний флот (якого в Україні, на жаль, нема), то зверніться до книжечок Олександра Калініченка — колишнього підводника, капітана першого рангу у відставці, члена Всеукраїнської спілки письменників-мариністів.

Це була зустріч, якій всі її нечисельні учасники раділи, бо щире, сердечне спілкування — це якраз те, що дуже потрібне кожній людині. А надто — в наш такий тривожний час, коли пре на нас «русскій мір», заперечуючи все українське. Фронт — повсюди, ми сьогодні в облозі, можна сказати — в круговій обороні. Не маємо права здавати йому позиції, пишучи його мовою, вихваляючи, цитуючи, згадуючи його представників у галузі культури. Український письменник — якщо позиціонує себе таким — це носій рідної мови та українського слова, української культури та знань про неї. Мова творчості — рідна мова, хоч це, звісно ж, не аксіома, а лише тема для ширшої розмови.

Роман КРАКАЛІЯ,
котрий також прочитав
на цій зустрічі уривок з нової повісті.