Переглядів: 641

Творець перших радіокерованих пристроїв

Україна зараз переживає складні часи, які увійдуть до підручників історії як героїчна боротьба нашого народу проти московської навали. Здається, що нині не на часі писати про ювілеї учених чи письменників. Але якщо про це промовчимо ми, то наш ворог і надалі називатиме їх «великими русскими учеными/писателями» тільки тому, що вони працювали в період панування російської чи радянської імперій.

До таких особистостей належить і талановитий український фізик Микола Дмитрович Пильчиков із надзвичайним талантом першопрохідника, в доробку якого десятки відкриттів та винаходів світового значення. Не дарма його образно називають українським Едісоном (Теслою).

Майбутній учений народився у Полтаві 21 травня 1857 року в родині відомого педагога Дмитра Пильчикова. Рано втративши матір (вона померла, коли синові не було ще й року), ріс під наглядом батька та бабусі. Дмитро Павлович у 1843-у закінчив історико-філологічний факультет університету Святого Володимира в Києві і працював помічником університетського бібліотекаря. У 1846-у познайомився з Тарасом Шевченком і вступив до Кирило-Мефодіївського братства, але вимушений був повернутися в Полтаву, де впродовж вісімнадцяти років працював викладачем у тамтешньому кадетському корпусі. Він був орга-нізатором недільних шкіл у Полтаві, одним із засновників літературного товариства імені Тараса Шевченка у Львові (1873). Його вважали своїм духовним наставником Олександр Кониський, Панас Мирний, Іван Карпенко-Карий.

Батько з незвичайною любов’ю і самовідданістю виховував єдиного сина, розвивав у ньому непримиренність до несправедливості, переймався його невдачами та радощами. Навчав передусім мовам, згодом син досконало оволодів сімома мовами. Дмитро Павлович сам був аристократом духу і закликав сина спиратися на розуміння ви-сокої суспіль-ної корисності своєї праці, на почуття гідності. До чотирнадцяти років Микола Пильчиков навчався вдома. Подальшу освіту із 1871-го продовжив у 1-й Полтавській чоловічій гімназії, де виділявся «талановитістю до наук», особливо до фізики та хімії.

Ще гімназистом познайомився з Панасом Мирним, і вони, попри вікову різницю, стали друзями. Єднали їх високі помисли про служіння простому народові. Микола Пильчиков і Панас Мирний брали участь у просвітницькому та визвольному русі в Полтаві, входили до таємного товариства «Унія», метою якого була боротьба проти колоніальної політики царизму в Україні.

У 1876 році, після закінчення гімназії, Микола Пильчиков вступив до Харківського університету. Вже на другому курсі створив електричний фоноавтограф — прилад для вивчення звукових коливань графічним способом. Це був перший винахід майбутнього талановитого вченого, яким він випередив на кілька десятиліть зарубіжних дослідників, серед них і самого Едісона, чий фонограф був механічним, і створив він його пізніше, у 1877-у.

Успішно закінчивши курс зі званням кандидата Харківського університету, Микола фактично став єдиним гідним претендентом на стипендію для підготовки до професорського звання на кафедрі фізики. У 1882—1883 роках склав іспит на ступінь магістра й активно зайнявся науковою роботою. Через рік після закінчення університету зробив кілька повідомлень про результати своїх досліджень на засіданнях фізико-хімічної секції Товариства дослідних наук при Харківському університеті. Усього за 14 років роботи в цьому університеті на засіданнях уже згаданої фізико-хімічної секції він виголосив з півтора десятка доповідей, що відображали основні напрямки його наукової діяльності.

У січні 1884-го М.Д. Пильчиков був призначений на посаду асистента, а в грудні 1885-го — приват-доцента. Так почалася його лекторська робота, мистецтвом якої володів чудово. За сім років наукової праці талановитий винахідник продемонстрував дев’ять власних приладів та пристроїв, що були новим словом в експериментальній фізиці. А ще провадив дослідження магнітних аномалій, теоретичні розробки проблеми земного магнетизму, що не залишилися поза увагою вченої спільноти.

Широке визнання у російських та європейських науковців здобули отримані ним результати досліджень Курської магнітної аномалії, проведені у 1883—1884 роках. М.Д. Пильчиков висловив гіпотезу про те, що Курська і Бєлгородська магнітні аномалії пов’язані з розташуванням там великих запасів залізної руди. За цю роботу був відзначений срібною медаллю Російського географічного товариства.

У 1888—1889 роках Микола Дмитрович перебував у Франції, де пройшов ґрунтовне наукове стажування у лабораторіях під керівництвом видатних фізиків і хіміків. Зокрема, працював у лабораторії фізичних досліджень Паризького університету, очолюваній Г.Ліпманом, у фізичній лабораторії Колеж де Франс під орудою Н. Маскара, у Міжнародному бюро мір і ваги в Севрі та в магнітній обсерваторії Парк Сен Мор під Парижем, де познайомився із завідувачем магнітного відділення Т. Муро. У 1892-у обраний почесним членом Міжнародного товариства електриків у Парижі, у 1894-у — членом ученої ради Французького фізичного товариства. У цей же період він отримав диплом магістра фізики та фізичної географії і був обраний дійсним членом Російського географічного товариства.

Повернувшись до Харкова, Микола Дмитрович здобуває професорське звання. У 1891-у засновує метеорологічну станцію, споруджує та обладнує її власним коштом. Ще одна заслуга М.Д. Пильчикова — створення харківської школи метеорології (серед його учнів був і старший брат Лесі Українки Михайло Косач), перетворення метеорології в практичну науку, застосування її результатів у сільському господарстві, на транспорті, у кліматотерапії.

Микола Пильчиков активно популяризував новітні досягнення фізичної науки, читаючи публічні лекції, які збирали тисячні аудиторії.

Любов до України, її природи, літератури сформувалася у вченого з дитячих літ під впливом батька і збереглася назавжди. Він займався перекладами літературних творів на українську мову, писав ліричні вірші, які друкувалися за підписом «М.П.».

...Весна! Весна! Коло хатини
В садку на кущику калини
Співун великий — соловей —
Співа пісень своїй дружині,
Вітрець несе їх по Вкраїні,
І кожен любить ті пісні,І кожен рад святій весні.

Микола Дмитрович входив до кола діячів просвітницького руху на Харківщині, до якого належали Х. Алчевська, М. Бекетов, В. Данилевський, С. Раєвський, П. Єфименко, О. Потебня, Я. Щоголів, М. Лободовський, В. Мальований. Разом із Г. Хоткевичем, Х. Д. та Х. О. Алчевськими, О. Зайкевичем та М. Міхновським він активно працював на ниві пропаганди української національної ідеї.

Навесні 1894-го за рекомендацією ректора Новоросійського університету Ф.Н. Шведова вченого запросили до Одеси на посаду екстраординарного професора. За вісім років він прочитав понад десять курсів для студентів фізико-математичного, а з 1900-го і медичного факультетів. Микола Дмитрович багато зробив для планування і будівництва фізичного інституту при університеті, створив й очолив окрему вимірювальну лабораторію. У 1901-у був призначений завідувачем магнітометеорологічної обсерваторії та кабінету фізичної географії.

Викладацька та організаційна робота поєднувалася з плідною науковою діяльністю. М.Д. Пильчиков зайнявся вивченням Х-променів одразу ж після їх відкриття В.К. Рентгеном у листопаді 1895 року. З допомогою трубки Івана Пулюя, відзначивши у своїх працях, що саме вона була найпотужнішим джерелом всепроникаючого невидимого випромінювання, вже 19 січня 1896-го отримав свої перші Х-променеграми жаби, рака, риби, миші, жука та корала. Відомо, що сам Рентген прислав Пильчикову лист-подяку. Микола Дмитрович був одним із перших дослідників радіоактивності, мав дружні стосунки з П’єром Кюрі та Марією Склодовською-Кюрі.

25 березня 1898 року в Біржевій залі Одеси відбулася лекція з демонстрацією дослідів передачі радіохвиль на відстань. За допомогою радіохвиль вченому вдалося запалити на відстані світло в моделі маяка, привести в рух модель залізничного семафора, зробити постріл із маленької гармати і, врешті, у резервуарі, влаштованому прямо в залі, підірвати «міну». При цьому для більшої наочності потопити модель яхти. Це був перший у світі приклад використання радіоуправління.

Учений багато працював у Новоросійському товаристві природознавців, членом якого став у 1895 році, та в Одеському відділенні Російського технічного товариства. Зробив вагомий внесок у боротьбу прогресивної професури за відкриття вищих жіночих курсів у нашому місті. З 1898-го щоліта виїжджав у відпустку за кордон, де поєднував відпочинок і лікування з дослідженнями, оглядом лабораторій, замовленням приладів.

У 1902 році через загострення стосунків з університетським керівництвом Микола Дмитрович залишив Одесу і повернувся до Харкова, де очолив кафедру фізики і фізичну лабораторію Технологічного інституту. Там він створив модель радіо-керованого протимінного захисту кораблів, обладнав метеостанцію інституту, встановивши автоматичний покажчик електричних атмосферних розрядів, заснував видання «Известия Харьков-ского технологического института» і до самої смерті був його редактором. А ще проводив ґрунтовні дослідження з природної радіоактивності, написав книжку «Радий и его лучи» (1901), працював у галузі кріогенної фізики. Мріяв про створення фізичного інституту. Написав підручник під назвою «Курс фізики» (1902). У 1904 році в Алжирі досліджував поляризацію атмосфери під час сонячного затемнення.

Окрема сторінка біографії М.Д. Пильчикова — участь у громадському житті Харківського технологічного інституту, боротьба за демократизацію вищої школи. Особливо загострилася ситуація у 1904-у, коли на чолі навчального закладу став професор М.М. Шіллер, талановитий фізик, але ревний царський адміністратор. Микола Дмитрович засудив так звану «шіллерівську історію», суть якої полягала у відрахуванні 213 студентів за участь у масових заворушеннях, і домагався повернення звільнених. Його виступи за демократизацію вищої школи закріпили за ним характеристику «вкрай лівого професора». Результатом тої боротьби стало повернення в інститут покараних студентів і викладачів та відставка професора Шіллера.

Будучи всебічно розвиненою особистістю, професор М.Д. Пильчиков, як і його батько, присвячував життя не лише науці, а й діяльності на благо рідного краю. Він чудово грав на скрипці, захоплювався живописом, писав вірші, переклав українською кілька поем різних авторів, видати які не було можливості через заборону української мови, що діяла до 1905 року.

Миколі Дмитровичу належить низка винаходів, пов’язаних з використанням радіо у військово-морській справі, зі створенням нового виду зброї, керованої на відстані по радіо. Ще 1898-го він повідомив про свої роботи військовому міністру, але випробування відбулися тільки у 1903-у в Севастополі. Частина архіву вченого, в якому були описи приладів, зникла, що дало підставу для версії про його вбивство та викрадення наукових розробок.

За офіційною версією вважається, що 6 травня 1908 року о 7-й ранку професор М.Д. Пильчиков покінчив життя самогубством, перебуваючи на лікуванні у приватній клініці для нервовохворих приватдоцента Харківського університету І.Я. Платонова. Але залишилося нез’ясованим питання, чому в розквіті творчих сил, маючи світове визнання й авторитет серед вітчизняних та зарубіжних учених, він обірвав своє життя пострілом у серце. Чи могла зробити це людина, вихована в дусі християнської моралі? Надто вже підозрілими видаються обставини смерті вченого: «О 7-й годині ранку 19 травня 1908 року в палаті Пильчикова пролунав револьверний постріл. Коли виламали замкнені зсередини двері, то побачили людину, яка спокійно лежала зі складеними на грудях руками. Поруч, на поличці нічного столика, лежав револьвер. Тільки червона пляма на сорочці навпроти серця». Медична експертиза констатувала смерть унаслідок пострілу в серце. Але ж чому револьвер акуратно лежав на столику? Хто натиснув на гачок револьвера? Напевно, це залишиться таємницею назавжди.

Світ знає винахідника Томаса Едісона, світ знає серба Ніколу Теслу, а от не менш талановитий винахідник українець Микола Пильчиков був знищений і забутий навіть у себе на Батьківщині. Час таки повернути із забуття і шанувати наших геніїв!

Василь ВЕЛЬМОЖКО,
вчитель фізики, член Національної спілки краєзнавців України.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua