Переглядів: 640

Про білорусів, які не скорилися

Чого у ці дні бракує українцям? Якби попросили відповісти мене — та ще й коротко, одним словом — то сказав би так: бракує раціоналізму. Козацької затятості у нас вистачає, ненависті до ворога також, а ось надмірна емоційність часто підводить.

Це залишає певне «вікно можливостей» для путінського ідеологічного впливу. У кремля і грошей тьма-тьмуща, і досвіду імперського на кілька країн вистачить. Будь-які наші слабкі місця він ефективно використає. Ще в 2014 році дехто з українців прогнозував швидкий розпад рф під впливом санкцій. Мовляв, як мінімум, Чечня із Дагестаном відділяться. Ну ще й Китай забере собі Далекий Схід, а Японія — Курили. Або ж, принаймні, буряти виокремляться і зроблять свій Байкал незалежною від росії туристичною Меккою. Проте, Китай поводиться спокійно, Японія — теж. А буряти й «кадировці» стали символом максимальної імперської жорстокості. Такими собі «москалями в квадраті».

Тому дивує максимально наелектризоване ставлення певної частини українців до білорусів, яких чомусь звинувачують у «зраді». Бо, мовляв, з їхньої території обстрілюють Україну.

З цього приводу не так давно вийшла стаття білоруса Віктора Корбута, який тепер живе у Варшаві. Назва її символічна: «Війна і Mінськ». Автор торкнувся питання перейменування низки об’єктів у Києві. Зокрема станції метро «Мінська».

«Якщо з Мінська йдуть загрози, а з території Білорусі випускають ракети по наших будинках, то це не надто дружнє нагадування для киян. Переконаний, що «Мінська» може стати «Варшавською». Бо це місто, яке допомагає Києву, прийняло дуже багато біженців. Такі зміни ми розглядатимемо на найближчій сесії», — цитує Віктор слова мера Києва Віталія Кличка. А далі білорус пише: «Я не киянин, за народженням — мінчанин, а тепер уже варшав’янин. Тому ця ініціатива мене зацікавила. Як мені здається, у цій пропозиції більше емоційного, аніж раціонального. Адже перейменування станції метро ніяк не вплине на хід війни, оборони і визволення України від російської окупації. А Мінськ (Менеск) — це місто, яке було засноване в ХХІ столітті якраз київськими князями. Історично він у будь-якому випадку пов’язаний з Києвом...». І ще: «Білоруси (а не «белорусы» чи «русские со знаком качества») не є ворогами українців. А Мінськ сьогодні перебуває під такою ж окупацією, як і українські Донецьк, Луганськ, Херсон. Чи треба зрікатися братів, які у біді? Чи треба зрікатися одне одного? І все ж, рішення за київською владою. Це їхнє місто і їхнє право. Поки що назва станції «Мінська» в Києві гріє мені душу...».

Ось така думка білоруса, який тепер живе і працює в Польщі. І виклав її вимушений емігрант і справжній приятель України (у Польщі самотужки вивчив нашу мову!) досить толерантно, спокійно, зважено.

А й справді: яке ми маємо право звинувачувати білорусів? З білоруської території нас обстрілюють? А з Донбасу чи Луганщини по нас ніколи не стріляли? А чи не з Криму пішли на материкову Україну російські танкові колони 24 лютого 2022 року? Може, тепер усіх кримчан будемо вважати ворогами? Якщо деякі гарячі голови пишуть про необхідність перейменування вулиць, названих іменами білоруських культурних діячів, то, може, заодно треба викинути все, пов’язане з Олесем Гончарем? Адже він родом з Таврії, а його рідна Херсонщина майже вся окупована ворогом. А там ще й донеччанина Івана Дзюбу згадаємо, його земляка Олексу Тихого... Луганчанина Миколу Руденка. Як вам такий підхід? Не логічно, правда? А хіба не із Севастополя (української де-юре території) в серпні 2008 року вирушили кораблі чорноморського флоту росії упокорювати незалежну Грузію? Тут же повна аналогія з білоруською «зрадою»! Не пригадую, щоб грузини тоді нас проклинали і звинувачували. Хоч у нас був патріотичний, прозахідний президент В. Ющенко і наші патріоти перебували на свободі, а не в тюрмах. Щоправда, українські ВМС тоді були слабшими від чорноморського флоту рф... Але ж нинішні білоруси зовсім беззбройні! Ось вам і приклад подвійних стандартів.

Звичайно, є велика спокуса звинуватити білорусів у тому, що у 2020 році їм бракувало мужності, що вони не показали себе безстрашними борцями. Що знімали взуття, стаючи на лавочки, замість того, щоб палити шини чи кидати «коктейлі Молотова». Але у кожного народу свій менталітет. Угорці, певен, діяли б рішучіше, ніж білоруси, але від того вони не стають кращими сусідами України. Та й ми, якщо чесно, досі офіційно не закликали своїх біженців не дратувати поляків російською мовою на вулицях Варшави та інших міст. А це, скоріше, правило, аніж виняток. Так що й наша незалежність є «урізаною». Маймо це на увазі, перш ніж ображати окупованих росією сусідів.

І думаймо. Он навіть російський соціолог Григорій Юдін на порядок зваженіший в оцінках, ніж деякі наші істеричні політикани. В своєму інтерв’ю для білоруського видання «Zerkalo.io» він cказав: «Росія і Білорусь зараз виявилися в різних ситуаціях. У вашій країні ми маємо справу з хунтою, яка явно тиранить свій народ супроти його волі. Білоруська держава, контрольована Лукашенком, є співагресором. Але очевидно, що це відбувається проти волі вашого народу. Білоруси дають це зрозуміти як усередині країни, так і за її межами. В росії ж ми бачимо пасивну згоду. У вашої країни ситуація і перспективи набагато кращі, ніж у росії. Білорусь намагається чинити спротив...».

У чому ж полягає цей спротив? Ми всі чули про партизанську «рейкову війну», яка остаточно зірвала плани путіна впродовж короткого часу окупувати українську столицю. Білоруси, попри те, що ризикували власною свободою, здоров’ям і навіть життям, поширили свою діяльність навіть на прилеглі території російської федерації! Про це колись напишуть в українських підручниках історії. Але ж є чимало прикладів не такого масштабного спротиву.

Навіть серед прихильників Лукашенка 58% білорусів категорично проти війни з Україною! А загалом по країні війну з українцями підтримують від 3% до 11% громадян. Погодьтеся, це не 80% підтримки «спецоперації» з боку росіян. Не пригадую, щоб наші горе-критики проводили безстрокове голодування чи калатали в усі дзвони, намагаючись достукатися до світової громадськості, коли найкращих, найсвідоміших білорусів катували у тюрмі «Окрестіна». Більше того, за даними Київського міжнародного інституту соціології, лише 45,3% підтримували протестуючих, а 31,3% — Лукашенка! Уявляєте? То, може, це наша карма? Адже напередодні подій 2020 року Лукашенко, згідно з даними опитувань, був одним із найшанованіших світових політиків з точки зору українців. Тоді як у самій Білорусі рейтинг диктатора у 2016-у становив тільки 29,5% і вище вже ніколи не піднімався. Лише падав. Зате 66% українців підтримували Лукашенка! Попри масові попередження білоруських патріотів. Чомусь не хотіли ми їх слухати. Не хотіли задовольнити навіть такі скромні (й абсолютно безкоштовні для України) пропозиції — задля демократичного майбутнього Білорусі — щодо ретрансляції з української території сигналу незалежних білоруських радіостанцій. Скажімо, для Гомеля та інших прикордонних міст. Коли білоруську опозицію в західних країнах приймали на найвищому рівні, то в Києві від таких зустрічей послідовно ухилялися.

А тепер ми так раптово прозріли? То, може, спочатку визнаємо, що самі були неправі? Звинувачуючи огульно всю Білорусь, ми хоч відстежуємо долі тих білорусів, які протестують, ризикують свободою і життям заради України? Повірте, там є ким цікавитися і є кого підтримувати. Ось красномовний випадок. Під час однієї із запальних дискусій прихильно налаштований до України працівник ударив свого колегу, який схвалював як зловісний імперсько-рашистський символ «Z», так і війну в Україні загалом. Ударив так сильно, що душа прихильника «русского мира» відлетіла у потойбіччя. Мабуть, у пекло. А от запальний білоруський патріот отримає, вочевидь, великий строк. Обом білорусам було по 25 років.

А ось точка зору білоруса Віктора Місіюка, якого заарештували за те, що 9 березня 2022-го поклав квіти до пам’ятника Тарасові Шевченку в Бресті: «З роботи мене звільнили. Тепер доведеться шукати нову... Це нелегко, бо освіта і культура в Білорусі виключно бюджетні. Тому керівники постійно оглядаються, чи їм самим не буде загрожувати те, що вони приймуть на роботу «неблагонадійного». Українці повинні знати: більшість із тих, з ким я контактую, підтримують Україну в її боротьбі за незалежність. Але висловити її людям складно, бо після 2020 року покарання за вуличні акції надзвичайно серйозні — від великих штрафів до ув’язнення. В камері, де мене тримали, були лише «політичні». Переважно — за підтримку України. Лише з часом українці зможуть оцінити вагу і значення цієї підтримки...».

Важко не погодитися. Бо отримуємо надто багато підтверджень із соцмереж: «Білоруси однозначно на боці України! Моя покійна бабуся, яка родом з Берестейщини, дуже любила Україну! Та вона пішки пішла б у кремль, щоб тому скаженому гицелю ноги повикручувати!». Навіть якщо людина не відважується на відкритий протест, а пише ось таке для вузької аудиторії, вона все одно ризикує. Однак своєю позицією таки доводить, що білоруси — це не росіяни.

А там же, у Білорусі, і явних українофілів чимало! Безстрашна берестейка Людмила Романович (будучи активісткою Білоруського народного фронту, вона постійно підкреслювала, що вважає себе українкою!) раптом перестала виходити на зв’язок з друзями. За деякими даними, її заарештували за проукраїнську позицію і за антивоєнні протести. Цікаво, як би вона поставилася до пропозиції про перейменування станції «Берестейська»? Чи не деморалізує це рішення берестейських патріотів? Берестейщина — це ж наша поліська Кубань. Там «Просвіта» активно діяла в 1930-і... Там УПА продовжувала боротьбу до 1951 року! То ми будемо думати чи займатимемося дурницями на догоду недалеко-глядним любителям піару?

Пригадалося мудре українське прислів’я: «Краще з розумним втратити, ніж з дурним знайти». Поки найхоробріші українці гинуть на фронті, найдурніші активно нейтралізують їхні досягнення у комфортних умовах тилу…

Сергій ЛАЩЕНКО.
м. Львів.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua