Історію не прискорити і не повернути назад

За сто років все змінилося. Ціна прискорення або повороту історії назад дуже зросла. Радянські кінні армії, навіть усі разом, не могли знищити велике місто. Путінський «Іскандер» з ядерною боєголовкою на це здатний. Прогрес, у сенсі втілення у життя ідеї масових вбивств, — очевидний. Після закінчення першого етапу війни, якщо залишитися живим, можна піти перекусити. Після вигнання російських військ з української території міста, ймовірно, вдасться відбудувати, потім заявити про перемогу над ворогами, а із загарбниками укласти якийсь договір. Але війна не припиниться доти, поки російська держава існує в нинішньому вигляді, а її населення на чолі з вождями крокує в ногу і рухається в минуле.

Розмірковування про поразку росії у війні, про близьку кончину путіна і про неминучу капітуляцію російської армії здатні лише заплутати і ввести в оману тих, хто розуміє, що воювати українцям з росіянами доведеться довго, домовлятися — ще довше, а ворогувати, ймовірно, відтепер завжди. Втім, несумісність історичних позицій не означає, що стан війни нескінченний і його неможливо змінити.

Ворожнечу подолати можна. Є приклади

Європейські країни, як відомо, вікову ворожнечу подолали, а більшість з них навіть об’єдналася в Євросоюз. Це об’єднання, що постало після Другої світової війни на ґрунті спільних економічних інтересів, всупереч прогнозам, виявилося сильнішим за народну пам’ять про людські жертви всіх часів, сильнішим за несумісність історичних позицій колишніх агресорів і жертв агресії. У віддаленому майбутньому економічні інтереси також дозволять українській та російській державам укласти сталий мир. Але щоб об’єднатися, як казав вождь світового пролетаріату, треба остаточно розмежуватися. Що, власне, зараз і відбувається.

Прискорити або уповільнити процес розмежування навряд чи вдасться, як би цього не хотіли по обидва боки фронту. За всієї переваги сил і ресурсів російське керівництво (чи при путіну, чи без путіна) не зможе знищити демократичну Україну. За всієї підтримки західної цивілізації, за всіх посилань на міжнародне право Україна не здатна мирним шляхом змусити до капітуляції тоталітарний режим, заточений на полі-тичну ізоляцію та економічну автаркію.

Цей режим на тиск ззовні відповідає жорстокістю проти свого населення, викоріненням залишків громадянських свобод, отриманих у часи горбачовської «перебудови» та правління Єльцина. Путін не просто повертає країну назад. Не у часи Брежнєва і Хрущова, а в похмурі часи Сталіна і Берії, коли за анекдот у СРСР отримували реальний термін, бувало, що й надовго. За кіль-кістю доносів, які надходили в «органи» від сусідів, колег і випадкових попутників, путінський режим наздоганяє сталінський, а нинішнє репресивне російське законодавство його вже переганяє.

Моноліт непереможний, але не вічний

Україна зараз воює з державою, яка є не політичною структурою, не пірамі-дою, а монолітом. Шукати в цьому моноліті тріщини, фантазувати про суперництво ФСБ і ГРУ, підозрювати в роз-біжності позицій високопоставлених російських воєначальників, як це люблять робити західні й українські аналітики, — марна справа. Жодна з організацій не є самостійною в моноліті, жоден з начальників не висловлює в росії своєї думки. І розмірковування про те, що

24 лютого на стіл перед російським президентом поклали червону папку з помилками в оцінках готовності України до опору, є безпідставними.

Продемонстроване «в прямому ефірі» знамените засідання ради безпеки росії в кремлі — добре розіграна постановка. Не більше. Техніку до наших кордонів почали перекидати ще рік тому. Ультиматум із загрозою застосувати «військово-технічні» методи у разі неприйняття ультиматуму росія висунула в грудні 2021-го. А те, що «військово-технічні методи» не спрацювали, що росіянам, попри величезну перевагу в техніці, не вдалося взяти Київ на початку війни — не помилка тактиків, а помилка стратегів. Стратегів, які звіряють час за годинниками, що відстали на сто років.

Тепер на годиннику належить перевести стрілки, поєднати російський час з українським і, нарешті, дійти до угоди про припинення воєнних дій. Перестати обстрілювати наші міста. Вивести російські війська за «кордони 24 лютого», скасувати рішення про визнання незалежності ОРДЛО і продовжити об-говорення проблем українських територій, захоплених росією в 2014 році. А вже потім перейти до питань про репарації, які належать Україні як відшкодування за завдані агресором збитки, і до питання про видачу воєнних злочинців міжнародному трибуналу.

Але агресор наразі не тільки не готовий перестати стріляти. Жоден з названих кроків російська сторона не розглядає як основу для серйозних переговорів. Натомість, як альтернативу, висунула дві обіцянки. З вуст путіна прозвучало «я їх знищу», а лавров висловився делікатніше — «нехай перестануть чинити опір». Перше, що спадає на думку після специфічної російської ввічливості, — алаверди. Самі себе знищите. Чинити опір плину історії марно. Слава Україні!

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.