А відповідь одна
Минуло сорок днів, як відійшов у засвіти великий український патріот, знаний книголюб, хімік-органік за фахом Мирослав МОСЮК (11.03.1949—25.02.2022). Свого часу за антирадянські погляди і поширення самвидаву він поплатився науковою кар’єрою.
Цими днями на адресу «Чорноморських новин», багатолітнім читачем і другом яких був Мирослав Михайлович, надійшов лист-спогад про нього із Києва.
Вшановуючи світлу пам’ять покійного, пропонуємо цю оповідь вашій увазі. Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким Мирослава Мосюка.
— Виїхав до Одеси влітку, а прощався з нею восени, — повідомив знайомому в столиці.
— Ого! — подивувався він із затаєною заздрістю. — Мабуть, цілий рік відкладав із пенсійних виплат.
— Я розраховував не на пляж, а на зустрічі з давніми друзями. — І передбачливо уточнив, наче звітував про відрядження: — Квиток туди мав на 31 серпня, а назад — на третій день…
Цей співрозмовник був передбачений мною на останню зустріч, вже перед виїздом. Хоча Мирослав Мосюк, недипломований ерудит з літератури, не належав до гурту тих, що проходили в Одесі, як і я, за справою трьох ув’язнених правозахисників 1971 — 1972 років. Зазнав переслідувань за своє переконання дещо пізніше.
Наразі він цікавив мене насамперед як бібліофіл. До того ж, ретельно відстежує мої публікації. Іноді це стає в пригоді, коли віднаходить в оповідях суперечливі твердження або місце, де я схибив бодай у граматичному чи стилістичному викладі. Тоді дякую за пильність або ж вдаємося до посилань на словники.
Мешкає Мирослав із дружиною Ларисою Сторожук, викладачем української словесності в гімназії. Має вона вельми приємний голос, охоча до народних пісень. Родом із Козятинського району на Вінниччині.
За столом зайшла мова про фальшивий пафос письменників радянської епохи.
Кажу, що Станіслав Тельнюк добре знав і цінував Павла Тичину. У щоденникових нотатках зазначив, що в народі не прощали йому нічого, на відміну од інших відомих поетів, які славили радянську владу. Зневажали навіть за гріхи, яких не мав, тобто за чужі.
— Тичина став символом запопадливої відданості тоталітарному режимові. А до символу особливе, прискіпливе ставлення. Тому й не прощали те, чим грішили інші, — йшов до розважливого поцінування господар. — І це при тому, що поет написав чудовий реквієм «На Аскольдовій могилі».
— Вважають, що саме облудний хрестоматійний вірш «Партія веде» врятував Тичину від репресії. Але знеславив його, — нагадала пані Лариса. — Така ціна компромісу. Одначе не можу погодитися із Мирославом, що поет був запопадливо відданий владі безбожників. Страх і лише страх перед можливою репресією спонукав його до фальшивого римування. А запопадливість, як у сексота, вочевидь, була в Юрія Смолича, який доносив чекістам на Олександра Довженка, що той просякнутий націоналізмом, бо «навіть уві сні говорить по-українськи». Невже чатував під його ліжком?
Вже після пресмачної кефалі, ніби із шаланди Кості-моряка, коли на столі з’явився чай, господар пригадав доречний прикол. Перед смертю єврея прийш-ли прощатися родаки. І просять повідомити рецепт його запашного чаю.
— Слухайте, євреї, — каже той. — Не будьте жидами, які шкодують заварки. Ось і весь секрет мого чаю.
Біля шафи я спостеріг купки української періодики. Всі газети й журнали акуратно складені.
На книжкових полицях чимало задавнених видань, що могли б, як на мене, привернути увагу досвідчених букіністів. Приглядався і я, вишукуючи не відомі мені. Мирослав випереджав з коментарями, коли я намагався витягти щось зі щільних рядів у шафі чи на стелажі.
— Прецікаву книгу, друже, іноді хочеться помацати, як гарну молодицю, — натякнув я, щоб він не поспішав.
— Але книгоман — як циган: що не купить, то вкраде, — вдався він до жарту, посилаючись на такого ж затятого бібліофіла, дослідника репресій, київського професора Сергія Білоконя.
Я згідливо кивнув, бо сам бачив у нього стелажі аж до стелі.
— А книгу Святослава Караванського, правозахисника й мовознавця, про ідіоми в українській мові маєш? — намагався подивувати господаря уні-кальним виданням, що його я придбав. — Наприклад, жінка, яка «за словом до пазухи не лізе», у Караванського постає «клепаною на язик».
— А я чув ще один варіант: це «жінка, якій сам чорт на вилах чоботи подавав», — вже мене здивував Мирослав.
Збоку на стелажі я побачив ошатну книгу Єжи Єнджеєвича «Українські ночі, або родовід генія». Колись я читав цю повість про Тараса Шевченка в журнальному виданні.
— Гаразд, не чіпай на полиці. Зроблю тобі подарунок, — ус-міхнувся Мирослав. І приніс із балкону кілька публікацій у журналі «Київ» наприкінці 1980-х. — Будемо вважати, що ти вици-ганив.
Невдовзі Мосюк читає чималий патріотичний вірш про невідомого повстанця й очікувано дивиться.
— Невже не чув? Це з книги Леоніда Мосендза, виданої 1977 року в Канаді. До речі, нарешті з’явилася збірка поезій Євгена Плужника. У ній є геніальні рядки. З передчуттям неминучої репресії.
Прийшов до мене чорт
о другій ночі.
Звичайний чорт,
яким він завше є.
І, в свіжий вірш
свої втопивши очі,
Спитав: «Твоє?».
— А я маю ту збірку Плужника, що встигли видати у 60-ті роки. Запам’яталися два рядки: «Як у друзів не заробиш згадки, / Може, не забудуть вороги».
— Сталося, друже, навпаки. На Соловках цього поета не занесли до «розстрільних списків» — згорів від сухот.
Я все-таки вирішив делікатно з’ясувати, чи він читає всі при-дбані книги, не лише колекціонує.
— Німці кажуть, що «все — заради порядку». Нам же завше бракує волі, а тому прагнемо вдосконалювати право на свободу. Ну, а що з цього приводу писав, скажімо, ідеолог україн-ського націоналізму Дмитро Донцов, повне видання якого бачу на твоїх полицях?
— Вважаю, що цікавіше інтерпретував це одесит Юрій Липа. Він залишив нам у спадок, окрім вельми цікавого дослідження «Козаки у Московії», взаємопо-в’язані роздуми про призначення України, розподіл Росії і чорноморську доктрину. До речі, він же детально описав події в Одесі 1917 року. А заохотив мене до творів Юрія Липи приятель-конкурент Тарас Максим’юк.
Я завважив, що призначення нашого народу обумовив і Юрій Шерех (він же Шевельов).
— Так, у мене є — он там, на верхній полиці — його «Триптих про призначення України», де відстежено причини наших бід і поразок: наявність агресивного північного сусіда, кочубеївщина і провінціалізм.
Зрештою розмова перемкнулася на спогади про студентські роки.
Мене зацікавило, чому цей двометровий поліщук свого часу обрав для студій Одесу. Чи не тому, як писав один поет, що «коли бракує свободи, треба жити біля моря»?
— Бляха-муха, біля моря чи… біля лісу? — по-одеськи перепитав, ухиляючись од відповіді. — У нас, на Волині, йшли у ліси до повстанців.
— То ти вже у дитячі роки чув про їхні криївки?
— Батьки при мені уникали розмов про цих вояків. Лише одного разу, на якесь свято, мати стиха заспівала: «Ми всі гайдамаки, / Усі ми однакі…». Чому саме цю пісню? Тато був в українському війську. Казав, що перебував із гайдамаками в Одесі. Можливо, гебістам дещо було відомо про це. Вже після війни, коли він працював на ремонті доріг, допитувались у нього: «Чево ти нє ушол со своїмі?».
Мабуть, оті спогади батька про перебування у місті над морем і спонукали приятеля прибути сюди. І яким же було перше враження хлопця з По-лісся? І чому зацікавився хімією?
— Було тоді спекотно. Біля вокзалу замовив склянку газованої води. Питаю продавчиню, чому не долила.
— Молодой человєк, ви — в Одєсє. Треть стакана ідьот на іспарєніє, — почала було повчати мене.
— Але ж я платив за повну склянку, а не за «іспарєніє».
— Желаєтє понять — на «Прівоз». У тьоті Софи в рибкорпусє єсть ответи на слішком умниє фізіко-хіміческіє вопроси.
Але Мирослав пішов студіювати хімію в університеті.
Як же цей одеський волиняка саме біля моря став національно свідомим українцем?
— Таким я почав почуватися після знайомства з Василем Барладяну, на той час аспірантом. А коли вже ув’язнили його, то я розчарував КДБ відмовою свідчити проти нього.
— Такого там не прощали, знаю по собі.
— Так і сталося. Я закінчив навчання на хімфаці і працював у селекційному інституті. У перспективі міг би захистити кандидатську. Але мене, бляха-муха, почали «опікувати» гебісти.
— А як тебе викликали на «бесіди» до «контори глибокого буріння»?
— Одного разу зателефонували з відділу кадрів, щоб зайти, мовляв, треба дещо уточнити для «Особової справи». При вході угледів чорну «Волгу», з якої вискочили двоє молодиків і — за руки мене. У КДБ дуже цікавилися стосунками з Барладяну, розповсюдженням самвидаву. Слідчий повів аж до генерала. Страхали, що «перейду на казьонні харчі». Я збагнув, що моя наукова кар’єра закінчилася.
— Давали час на обдумування пропозиції?
— Не наполягали. І я їх, бляха-муха, «зажурив». Це коли викликали за повісткою й дізналися, що я добровільно став робітником ливарного цеху. І не мали вже можливості покарати звільненням з інституту.
На прощання запитав приятеля, чи таки вільніше почувався тоді біля моря.
— Стихія хвилі і свобода — поняття не ідентичні. Відкритий простір — відрада для очей. Але море лише навіює ілюзію свободи, можливо, навіть спонукає жадати її. Міркувань багато, а відповідь одна: за свободу треба боротися. — Помовчавши, додав, ніби дочитав сторінку спогадів: — Ціну свободи, як і здоров’я, по-справжньому пізнаєш тоді, коли втрачаєш.
2019 р.
Іван МАЛЮТА,
письменник,
заслужений журналіст України.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206