Цілував яструб курочку...
Про російсько-українські політичні взаємини
Минуло вже три місяці, як відійшла в кращі світи моя дорога матуся, а наша славна поетеса і громадська діячка Галина Могильницька.
Хочу, щоб знову для всіх нас прозвучало її розумне та виважене слово, що й нині є таким актуальним. Уважно прочитайте статтю Галини Могильницької «Цілував яструб курочку… (Про російсько-українські політичні взаємини)», яка була надрукована в «Чорноморських новинах» ще у 2000 році.
Ярослава РІЗНИКОВА.
У Росії розпочалася чергова антиукраїнська істерія під кодовою назвою «защита прав русскоязычного населения».
Російські «думці» зчиняють галас про дискримінацію цього «населення», а посол Російської держави в Україні І.Абоїмов геть недипломатично погрожує з екрана телевізора, що Росія «будет принимать серьёзные меры, чтобы защитить права рускоязычных, в том числе и украинцев». Отакої!
Але, люди добрі, чиї ж усе-таки права і ким порушені?! Чи не російськомовними україноненависниками порушене, в нашій же країні, не тільки наше право користуватися своєю рідною (державною) мовою, а й найсвятіше право кожної людини — право на життя?! Може, про це, передусім, треба б поговорити безапеляційним московським телеведучим?
А може, п. Абоїмову, що виступає від імені російського уряду і відчуває таку велику відповідальність за буття «русскоязычных, в том числе и украинцев» у нашій державі, слід було б, насамперед, висловити співчуття українському народові та сім’ї композитора Ігоря Білозіра, убитого розпаношеними невігласами. А заодно й закликати усіх своїх «підопічних» до толерантності та нагадати, що держава, де вони живуть, має власну Конституцію, дотримання якої є обов’язковим не тільки для україномовних громадян, а й для «язичного населения».
А може, всі оті закиди з російського боку слід кваліфікувати як зловмисне підбурювання до міжнаціональної ворожнечі в нашій державі, до заохочення так званої «п’ятої колони» до провокацій, до нехтування законами, до дестабілізації у суспільстві? Мовляв, безчинствуйте, розхитуйте державу, в якій живете, — велика Росія захистить вас, «в том числе и украинцев»…
Воно, звісно, можна б і привітати — особливо ж «в том числе и украинцев» — з придбанням такого «добросердного захисника»… Якби ж не одне каверзне запитання: «А чим викликана така зворушлива турбота сусідньої держави саме про наших громадян? Чому та держава не візьметься «защищать права» того ж російськомовного населення у Сполучених Штатах Америки чи у тому ж Ізраїлі, де немає жодної державної російської школи, жодної російської газети, що фінансувалася б державним коштом, і де жоден російськомовний (як, зрештою, й україно-, японо- чи китайськомовний) житель зроду-віку не влаштується не те що на державну службу, а й взагалі на жодну роботу, не знаючи державної мови? Та навіть громадянства, не знаючи мови, не отримає! Хіба «великий русский» тільки в Україні «великий», а в міру віддалення від російських кордонів меншим стає?
Підказку для відповіді, наші шановні російськомовні співгромадяни, дає вам відомий у Росії письменник Анатолій Буйлов: «Однако не только гавани и пирсы теряем мы с утратой Украины. Мы теряем примерно треть ресурсов страны, более трети современных производств и около трети — давайте говорить прямо! — наиболее ценного для будущего нашей державы генетического потенциала. Именно поэтому (а зовсім не тому, що в когось дуже голова болить за ваші права і благополуччя! — Г.М.) подготовка общественного сознания к скорейшему присоединению и на сей раз — полному слиянию с ней Украины… есть первая и важнейшая задача русской национально-государственной идеологии» (із виступу на пленумі правління Спілки письменників Росії).
Власне, це не підказка. Це і є сама відповідь. І не від нас ви її отримали, а від ваших же «захисників», яким вигідно, щоб ви ніколи не стали патріотами власної держави, а завжди залишалися «п’ятою колоною», її внутрішніми ворогами, бо без вашої допомоги їм оту «третью часть ресурсов» важкувато буде привласнити знову, та й без «наиболее ценного» українського генетичного потенціалу їм, як бачите, скрутно…
А от чи вигідно це вам? Вам, хто прожив на українській землі все життя і не збирається покидати цю, погодьтесь, таки дивовижно багату й люб’язну землю? Вам, чиї діти й онуки ростуть на цій землі, у цій державі? Вам це вигідно?
І ще на один цікавий факт варто звернути увагу. Нагнітання пристрастей довкіл порушення прав російського населення в Україні, оте знамените «наших бьют!», завжди дивовижним чином співпадало з якимись критичними періодами в житті самої Росії: то кандидати в президенти чи депутати держдуми на «українському конику» силкуються в бажане крісло вскочити, то використовують «українську карту», щоб, помахуючи нею перед очима росіян, відвернути їхню увагу від власних, внутрішньоросійських проблем і «розборок».
Сьогодні таких проблем у Росії багато. Отож простіше спрямувати увагу народу на «зовнішнього ворога», аніж дошукуватися відповідей на дражливі внутрішні питання. «Наших бьют!» — і забуваються внутрішні проблеми та чвари. «Наших бьют!» — і маси консолідуються в спільній ненависті до чужого. Як-от, наприклад, до України.
То страшно, коли засобом для консолідації суспільства стає ненависть. На жаль, для Росії — це випробуваний засіб.
Згадаймо, чи був від самого 1917-го хоч один рік, який Росія прожила б, не воюючи то із зовнішніми, то з внутрішніми «ворогами»? Бо доки існує «ворог», доки десь «наших бьют!» — можна не боятися, що народ зацікавиться суттю процесів, які відбуваються в «родном отечестве», та зможе впливати на них.
Тож не ваші, шановні наші російськомовні співгромадяни, а свої власні інтереси захищають російські державці, шикуючи вас у колони україноненависників, «в том числе и украинцев»…
Це з вашою допомогою прагнуть вони знищити Україну як самостійну, незалежну державу, існування якої ніяк не вкладається в основи російської геополітичної доктрини, згідно з якою (цитую): «Существование Украины в нынешних границах и с нынешним статусом «суверенного государства» наносит чувствительный удар по геополитическим интересам России… дальнейшее существование унитарной Украины недопустимо. Она должна быть разделена…».
А далі вже тактика: «Учитывая, что прямая интеграция Москвы с Киевом невозможна… Москва должна активно вмешиваться в переустройство украинского пространства». Це із книги «Основы геополитики», автор якої — Дугін, а науковий консультант — начальник кафедри стратегії військової академії генерального штабу ро-сійської армії генерал-лейтенант Клокотов (Москва, «Артогея», 1990 рік).
Ця вельми цікава книжка — посібник для російських військових дипломатів та міжнародних політиків — ще й досі лежить на прилавках наших українських магазинів як яскравий доказ «дискриминации русской культуры в Украине». Отож, хто хоче допомогти російським військовим дипломатам і політикам у чорній справі знищення суверенної Української держави, «существование которой недопустимо с точки зрения российских геополитических интересов», той може купити, вивчити і застосувати її на практиці!
Але не забудьте при цьому, що йдеться про державу, в якій живуть не російські військові, дипломати та політики, а ви і ваші діти. І в разі якоїсь біди, спровокованої російськими геополітиками, охочими до «переустройства украинского пространства», не їм з їхніми дітьми, а вам з вашими доведеться шукати десь статусу біженців, як було це з багатьма представниками російськомовного населення майже на всьому постсовєтському просторі.
Нехай Господь нас усіх береже від чогось подібного!..
Тож пам’ятаймо, що саме Україна є тією єдиною державою на всій території колишнього СРСР, з якої жодному російськомовному не довелося тікати, залишаючи насиджені оселі, нажитий роками скарб, роботу, друзів. Навпаки, значна частина російськомовних біженців з інших регіонів тікала не в Росію, яка надто активно «захищала» їхні інтереси, а саме в Україну, де російськомовним так «погано» живеться.
Не слід забувати й того, що, роз-в’язавши війну в Чечні, російські «захисники» прав «рускоязычного населения» не питали ні про мову, ні про національність, а бомбардували всіх підряд: і чеченців, і «русскоязычных». І не тільки «русскоязычных», а й чистокровних росіян під російськими бомбами в тому ж Грозному загинуло ніяк не менше (а я боюсь, що значно більше), ніж чеченців.
Невже вам, дорогі мої російськомовні співвітчизники, ніколи не прийшло в голову запитання: «Чому так ревно захищаючи «право» «русскоязычного населения» НЕ виконувати закони держав, у яких живуть, НЕ знати мов, що є в них державними, — Росія не подбала про те, щоб захистити від самої себе їх право жити на світі?!».
Отож, дорожімо нашим спокоєм, бережімо мир і злагоду в нашому спільному українському домі. І прошу вас дуже: не вирішуйте за мене, представницю автохтонного народу, з ким мені йти в «будущее» — з Росією чи без неї.
Від редакції. На ці болісно-пророчі запитання, поставлені світлої пам’яті Галиною Анатоліївною Могильницькою 22 роки тому, московія відповіла 24 лютого 2022-го, розв’язавши повномасштабну війну проти нашої держави під гаслом «денацифікації», тобто деукраїнізації України.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206