Битва за Київ

Є ще один фактор, який неможливо обрахувати й виміряти, але який дуже легко відчути. За збігом обставин, в останній мирний день я приїхав до Києва. Була погожа й приємна погода, а до мого інтерв’ю на Лівому березі залишалося ще півтори години. Від нічого робити я сів у метро і кілька разів проїхав туди-сюди з правого на лівий берег України.

Коли ти мчиш над Дніпром на швидкому поїзді, тебе мимоволі опановує відчуття просторіні й свободи, яке вкупі з ритмом сучасного розбудованого мегаполіса створює відчуття неймовірної потужності. Цей розмах, ці відстані, ці мільйони людей і вишикувані в ряди хмародери переконують — тут є велика сила.

Мої особисті стосунки з Києвом суперечливі й складні. Проживши там два з гаком роки, я поїхав з відчуттям, що не люблю цього міста (хоча пізніше це ставлення суттєво змінила Революція Гідності). В останній день перед війною, проїжджаючи над Дніпром і гуляючи Хрещатиком, я весь час думав про те, що не люблю цього міста, але захоплююся ним, його силою.

Парадоксальним чином я не люблю Київ якраз за те, за що ним захоплююся. За людський мурашник, за божевільний поспіх, за виснажливі відстані, за відчуття самотності в натовпі, за особливо відчутну прірву між найбіднішими і найбагатшими, за холодність і понти. А водночас і захоплююся цим, бо наша столиця — одне з найдинамічніших міст Європи, справжній мегаполіс, магніт для амбіцій і грошей, такий собі український Вавилон, що навіть спромігся зберегти кілька цілком душевних і приємних закутків.

Київ є не просто столицею України, це ще й символ України. Ніхто так не виграв від української Незалежності, як Київ. Через надмірний центризм Київ притягнув до себе найактивніший, найамбітніший і найталановитіший (у темних справах — теж) прошарок населення з усіх реґіонів країни. Це наша Америка, земля можливостей і грошей, розмаху і швидкої кар’єри. А також — і це підтвердили три революції — гідності, свободи, здорової самовпевненості.

Сьогодні, прикриваючись відносним затишшям на фронтах, ворог намагається взяти Київ у кільце. Не тільки для того, щоб убити Зеленського і змінити владу — не менш важливою ціллю росіян є знищення міста. Вони вже зробили це з тихим раєм для середнього класу, київськими передмістями, Бучею, Гостомелем та Ірпенем, а в найближчі години й дні спробують завдати нищівного удару по самій столиці. Бо вбити Київ — це вбити українську мрію, український приклад для наслідування.

Саме через це в окупантів нічого не вийде. Бо для них це просто військова ціль, а для нас — наша столиця, найуспішніше місто країни, за рівнем життя й доходів — фактично анклав ЄС на території України. Кожен українець у той чи інший спосіб прив’язаний до Києва, має емоційні зв’язки з цим містом, родичів чи знайомих. Київ — це м’яз нашої країни, серцевий м’яз.

Кожен письменник вам скаже, що Київ купує майже стільки книжок, як уся решта країни разом узята. Тобто місто, в якому вишиковуються черги перед Книжковим Арсеналом, сьогодні в середньовічний спосіб беруть в облогу варвари.

Уже в найближчі дні ми переживемо найбільшу й найважливішу битву цієї війни — битву за Київ. Пишу «переживемо», бо одна з помилок Путіна — постановка нереалістичних завдань. Завдяки кількості свого гарматного м’яса він міг досягнути багатьох цілей в Україні, але є речі, які перебувають поза межею можливого.

Постановивши взяти Київ, Путін прирік себе на поразку. Бо Київ узяти неможливо. Принаймні поки є ми.

Андрій ЛЮБКА.

Джерело: https://zbruc.eu.