Переглядів: 392

Назва як зброя Як Московія стала Росією

(Закінчення. Початок у номерах за 17—19 та 24—26 лютого).

Павло І під час свого нетривалого правління намагався відновити історичні назви міст Криму. При ньому, в кінці XVIII ст., Феодосія знову стала Кафою, Сімферополь — Ак-Мечетю, Євпаторія — Козловим, Севастополь — Ахтіаром, Левкополь — Старим Кримом, Боспор — Керчю та ін. Та після вбивства Павла І головним пунктам краю повернули грецькі назви — Сімферополь, Севастополь, Феодосія. Цьому посприяв і цар-шовініст Микола І. Так, своїм указом від 1826 р. він повелів: «чтобы город Севастополь не именовать впредь Ахтиаром, а всегда Севастополем, также город Евпаторию не именовать Козловым, но Евпаториею».

Коли внаслідок російсько-турецької війни 1787 — 1791 рр., за допомогою колишніх запорожців — чорноморських козаків, Російська імперія приєднала ще один шмат імперії Османської — межиріччя Південного Бугу та Дністра, кампанія перейменувань торкнулася і цих теренів.

Передусім варто згадати про Хаджибей — порт, що згадувався вже 1415 р. (тоді він називався Кочубіїв і був польським «королівським портом»), та фортецю, яку 1789 р. здобули чорноморські козаки та російські війська. Під російською владою Хаджибей став Одесою. У місті, яке в першій половині ХІХ ст. зросло на експорті українського зерна, провладні історики довго міркували: коли ж це «матінка-засновниця» цариця Катерина ІІ придумала перейменувати Хаджибей на Одесу? Легенди вигадували. Наприклад, про якусь історію на балу (нібито Катерина ІІ сказала: «Нехай буде жіноча назва. Не Одес, а Одеса»), й указ про перейменування шукали. Але все було даремно. «Историки г. Одессы постоянно выражают сожаление, что не отыскан указ о переименовании г. Гаджибея в г. Одессу, и, считая этот указ несомненно существовавшим, но потерянным, ищут его по разным архивам неутомимо, хотя и безрезультатно», — писав 1894 р. історик Олексій Маркевич. Насправді ж, як твердив О. Маркевич, ніякого спеціального указу про перейменування Хаджибея на Одесу не було. Це сталося, так би мовити, «в робочому порядку», списком — разом з перейменуванням низки інших міст.

Указом від 27 травня 1795 р. було створено Вознесенську губернію. Її центром стало місто Вознесенськ — перейменоване росіянами колишнє запорозьке поселення на татарському кордоні під назвою Соколи. В цьому указі серед заштатних міст й було згадано «город… Одесса, Татарами Гаджибей именованной». Здійснено й низку інших перейменувань. Ботнинська фортеця стала повітовим містом під назвою Тирасполь (з грецької — «місто на Дністрі»). Згадано й «Овидиополь, по-Татарски Аджидера». Тобто досить важливий від середини XVIIІ ст. татарський порт Аджидере отримав назву на честь давньоримського поета Ові-дія, бо росіянам здалося,

що вони розкопали там його могилу (насправді то була могила якогось скіфа, а Овідій закінчив своє життя у Томах — тепер румунська Констанца). Згадано в указі й місто «Еленск, бывшая Балта». Це місто мало давню й багату історію, але його тюркська назва російській владі не сподобалася.

Оскільки до Вознесенської губернії увійшли не лише приєднані від османів землі, а й сусідні терени Правобережної України (приєднані 1793 р. від Речі Посполитої), в тому ж указі від 27 травня 1794 р. серед міст згадані: «Екатеринполь, бывшее местечко Калниблото» та «Ольгополь, бывший Чечельник». Отже, «під антично-російську роздачу» одним махом потрапили не лише назви османських міст, але й українські: Калниблото (міс-течко, на честь якого було названо Калниболотський курінь Запорозької Січі) та Чечельник (за часів Богдана Хмельницького — центр Чечельницького козацького полку). Пізніше, за Павла І, серед міст, згаданих в указі від 27 січня 1795 р., лише Чечельнику та Балті вдалося повернути свої давні назви.

Зрозуміло, що у царициних вельмож не було часу добре подумати над назвами. Щодо Одеси, то античне місто зі схожою назвою (Одес) розташовувалося на місці теперішньої болгарської Варни, а набагато менший населений пункт (нібито Одесос) за давньогрецьких і римських часів начебто існував поблизу нинішнього села Кошари Одеського (донедавна — Лиманського) району Одеської області (село стоїть на кордоні з Миколаївською областю). До речі, в авторстві цього перейменування пізніше зізнався один українець на службі Катерини ІІ Андріан Грибовський (тоді він був статс-секретарем і писав усі царицині укази).

За переказами, записаними істориками ХІХ ст., місцева влада привчала українських чумаків до нової назви Хаджибея за допомогою батога. «По установившемуся преданию, — писала з цього приводу історик Доротея Атлас, — Одесса встретила «коренное население» далеко не дружелюбно. У самой заставы мужиков, по бурсацкому выражению, «досекали» до нового названия. «Куда едешь?» — коварно спрашивали чумаков, не подозревавших в этом вопросе злого умысла. «В Хаджибей», — спокойно и уверенно отвечали приезжие. Этот невинный ответ служил поводом к экзекуции, во время которой блюстители порядка приговаривали: «В Одессу, в Одессу, в Одессу».

Слід згадати ще одну, нібито «народну», назву Одеси. Внаслідок надзвичайно швидкого зростання цього міста завдяки експорту українського зерна вже на початку ХІХ ст. його почали називати «новою Пальмірою» або «другою Пальмірою». «Одеса як друга Пальміра серед пустелі заможна та квітуча», — писав 1818 р. польський автор Юрій Нємцевич. Імперські публіцисти пізніше начепили на Одесу іншу назву — «Южная Пальмира», щоб поєднати її із «Северной Пальмирой» (Петербургом). Притому вони не зважали на те, що «Южная Пальмира» в імперії до того вже була (Катеринослав), а також на наявність сирійської Пальміри, яка південніше від Одеси. На жаль, назва «Південна Пальміра» щодо Одеси вживалася як за радянських часів, так і в незалежній Україні. Її використання немовби відрізає Одесу від іншого світу (і від справжньої Пальміри) в кордонах колишньої Російської імперії та СРСР, де може бути лише дві Пальміри — «Северная» та «Южная».

Російські назви
для українських вулиць

Російська імперська ідеологія нав’язувалася населенню України не лише через назви населених пунктів, а й через назви вулиць, провулків, площ та інші урбаноніми. Показовим є приклад Одеси — найбільшого міста України середини ХІХ — початку ХХ ст.

Уже в першій половині ХІХ ст. в цьому місті з’явилися назви, що вшановували російських царів та адміністраторів: царя Олександра І — Олександрівський проспект (перша назва — Великий проспект), «устроителя» Одеси часів Катерини ІІ

Й. Де-Рібаса — Дерибасівська вулиця (перша її назва — Гімназійна), російських генерал-губернаторів А.-Е. Рішельє — Рішельєвська, О. Ланжерона — Ланжеронівська (іменована постановою місцевої влади 1817 р. на знак особливої «признательности» адміністраторові, який лише кілька років, як вступив на посаду), М. Воронцова — Воронцовський провулок.

Згодом кількість імперських назв на мапі Одеси значно зросла. На честь творця Емського указу царя Олександра ІІ найбільший парк міста назвали Олександрів-ським. Тут встановили від-повідну колону з написом «на сем месте Царь Освободитель 7 сентября 1875 года соизволил быть парку Имени Его…». «Парк имене мене», як жартували в Одесі з приводу царської «скромності». Цей же цар «милостиво дозволив» перейменувати центральний бульвар Одеси Приморський на честь свого не надто морального брата — великого князя Миколи Миколайовича. Відтоді центральний бульвар міста носив ім’я Миколаївського. Ще один бульвар був названий Лідерсовським — на честь генерала, що топив у крові Польське повстання 1863 року. В Одесі продовжували вшановувати пам’ять про генерал-губернаторів (мости Строгановський та Коцебу названі на честь О. Строганова та П. Коцебу, які до будівництва цих мостів були причетні досить опосередковано), міських голів (вулиці на честь М. Новосельського та Г. Маразлі), а також культурних та інших діячів, що були своєрідними імперськими ідеологічними символами. У другій половині ХІХ ст. внаслідок низки перейменувань у центрі міста з’явилися вулиці Пушкінська, Гоголя, Жуковського, Бєлінського, Суворовська та ін.

Обурений цими перейменуваннями одеський історик Іван Линниченко у статті «Мания переименования», звісно ж, зважаючи на цензуру, 1909 року, писав: «Представители городского управления задались целью изгладить из народной памяти всякие следы воспоминания о старой Одессе. Скоро, кажется, здесь не останется ни одного названия, так или иначе напоминающего одесское прошлое, переименованы: Ямская — Новосельская, Гулевая — Карангозова, Надеждинская — Гоголевская; Итальян-ская — Пушкинская, Дворянская — Витте, Почтовая — Жуковского, Полицейская — Кондратенко, Старопорто-франковская — …Белинского, Прокудинский пер. — Лермонтовский…».

Подібна ситуація, на думку І. Линниченка, була не лише в Одесі, а й у Києві, де споконвічні назви вулиць замінювали на такі, що увічнювали російських сановників. Але кияни цих назв не сприймали й використовували, здебільшого, старі. «Значительное число старых названий киевских улиц, — писав І. Линниченко, — заменены новыми — преимущественно в честь бывших киевских воевод и наместников (Лютеранская — Анненковская, Прорезная — Васильчиковская, Бибиковский бульвар, Безаковская). Однако, в Киеве наблюдается интересный факт — многие новые названия не удержались (несмотря на то, что за некоторыми новыми уже полувековая давность) в местном населении, продолжающем называть улицы старыми названиями. Так, Прорезная улица (на нашей памяти прорезанная в вертикальном направлении от Крещатика к Большой Владимирской) так и осталась Прорезной, и даже на всех домовых фонарях написано это старое наименование. Старое название осталось и за Лютеранской ул. (редко кто знает, что теперь она Анненковская…».

Втім, і після згаданої статті І. Линниченка пере-йменування вулиць у дореволюційній Одесі тривало. Причому завдяки місцевій чорносотенній думі «инородческие» та нейтральні назви замінювалися саме імперськими: вул. Єврейська — на вул. генерала Скобелева, вул. Вітте — на вул. Петра Великого, вул. Канатна — на вул. Полтавської перемоги та ін.

Подібні процеси спостері-галися не лише в Одесі чи Києві, а й у всіх великих українських містах. За словами сучасної дослідниці Марії Тахтаулової, «масові перейменування» вулиць відбувалися від 1894 року в Харкові, де на мапі столиці Слобожанщини з’явилися імена культурних, політичних та військових діячів загальноім-перського значення. «У 1899 році, — зазначає М. Тахтаулова, — на честь святкування сторіччя з дня народження російського письменника О.С. Пушкіна з’явилася відповідна вулиця — Пушкінська. Було увічнено також ім’я російського письменника М.Ю. Лермонтова. З 1909 року є відомості про вулицю Чайковську, названу так на честь відомого композитора...

2 травня 1909 року міська дума винесла постанову про перейменування вулиці Кокошкінської на Гоголівську. З 1914 року є відомості про вулицю Жуковського, названу на честь російського поета… В. Жуковського. У 1882 році Михайлівську площу було перейменовано на Скобелєвську на честь відомого російського генерала. В роки Першої світової війни з’явилися імена імперських полководців. У 1916 році мапа Харкова поповнилась урбанонімами: в’їзд Суворова, а також вулиці князя Багратіона й Олександра Невського. Цікаво, наприклад, у Єлисаветграді спостерігаються схожі перейменування: у 1909 році вулицю Безпопівську замінили на вулицю Гоголя, а у період Першої світової війни з’явилися вулиці, названі іменами генералів та полководців російської армії Потьомкіна, Румянцева, Суворова, Скобелєва та інших». Окрім того, за повідомленням М. Тахтаулової, у Харкові «на честь імператора Олександра І у 1903 році було названо Олександрівський бульвар», а 1894 р. в місті «увічнили ім’я першого слобідсько-українського генерал-губернатора Є.О. Щербініна», тобто ім’я «ліквідатора» автономії Слобожанщини за часів Катерини ІІ.

Проблема імперських урбанонімів (назв міських об’єктів) залишається актуальною для України. Адже деякі з них збереглися, а чимало було повернуто вже у роки незалежної України в рамках декомунізації й кампаній з відновлення нібито «історичних назв».

Тарас ГОНЧАРУК,
доктор історичних наук,
професор.

Ця стаття була підготовлена як розділ у книзі «Воля проти рабства» (редактор Марк Гордієнко).

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua