Переглядів: 589

Гендерний баланс як шлях до успіху

За даними Головного управління статистики в Одеській області, станом на 1 грудня 2021 року наш край населяло 2352648 осіб. Найвищий показник наявного населення має (і це за нинішніх урбаністичних процесів цілком зрозуміло) місто Одеса — 1010458 осіб. Відповідно, і з-поміж районів, а їх, нагадаємо, сім, у лідерах саме Одеський, на території якого мешкає 1378380 людей. Найменш чисельним є, за даними статистів, Роздільнянський — лише 101556 осіб. В інших районах ситуація така: Березівський — 105147, Білгород-Дністровський — 196813, Бол-градський — 144560, Ізмаїльський — 205084, Подільський — 221108.

Втім, нинішня наша розмова не про те, скільки нас, а про справедливу пропорційність представництва жінок і чоловіків в органах місцевого самоврядування.

На жаль, у вільному доступі на сайті того ж таки облстату відомостей про статево-вікову структуру населення Одещини за минулий рік ще нема, тож візьму дані за 2020-й (припускаю, що у відсотковому співвідношенні ситуація змінилася не надто). Отож, в офіційному релізі очільниця Головного управління статистики Одеської області Людмила Котвицька тоді повідомляла:

«Статева структура постійного населення Одеської області характеризується перевагою жінок над чоло-віками. Питома вага жінок становила 53%, чоловіків — 47%. На кожну із 1000 жінок у регіоні на початок 2021-го у середньому припадав 891 чоловік.

У вікових групах до 39 років за кількісним складом переважають чоловіки. Найбільший цей показник у віковій групі 35—39 років — на 1000 жінок припадало 1128 чоловіків. У віці старше 40 років переважають жінки, і чим старша вікова група, тим більша перевага».

Як бачимо з цього повідомлення і знаємо із самого життя, вік має значення: жінки живуть довше (на той же 2020-й, за даними Головного управління статистики в Одеській області, середня очікувана тривалість життя при народженні на Одещині для чоловіків становила 66,78 року, для жінок — 75,73). Але у загальній структурі населення все ж переважають жінки.

Але ця перевага – у чисельності складу населення. Якщо ж подивитися на те, хто приймає рішення за всіх нас, і за чоловіків, і за жінок, у владних кабінетах різних рівнів, то тут ситуація навіть не протилежна — в руки чоловіків віддано левову частку керівних повноважень.

От і виходить: роблячи свій вибір (а далі мова піде саме про виборні органи влади), наш колективний голос вважає, що саме чоловіки краще знають, де в місті чи селі має бути садочок, або школа, а де — спортивний майданчик, або більярдна; де — магазин, а де — бар; як прибирати вулиці і чим засаджувати клумби; що важливіше — зберегти парк чи звести на його місці автозаправку або багатоповерхівку… А де голос жінок? Може, замість бару посеред села вона воліла б бачити салон краси, а в місті замість чергової автозаправки чи мийки (з якої ті, хто приймає нині рішення, зазвичай, і «стрижуть купони») — дитячий садочок, школу мистецтв чи центр для спілкування людей старшого віку?

У цивілізованому світі давно збагнули важливість урахування думок жінок при вирішенні будь-яких питань — від побутового облаштування життя громади до стратегічних програм безпекового захисту і розвитку держав, а відтак — там нікого не дивують посадовиці на найвищих політичних, економічних, військових і т.д. щаблях управління. У нас же зберігається глибока закоріненість стереотипів про ролі жінки і чоловіка. Якщо звести ці стереотипи до двох слів, то вона — це кухня і діти, він — гроші та влада.

На зламі тисячоліть Міжнародний центр Геллапа (одна з найавторитетніших дослідницьких структур світу) вивчав у 60 країнах, включно з Україною, громадську думку щодо економічних, політичних прав та со-ціальних гендерних* ролей у суспільстві. На жаль, порівняльний аналіз отриманих результатів засвідчив значну віддаленість українського суспільства від розвинених ліберально-демократичних країн. Натомість держави, найбільш наближені до гендерної рівності, виявилися найрозвиненішими економічно, з найбільшими соціальними гарантіями для населення. Із дослідження видно, що країни, які ще в 1970-х ухвалили закони про гендерну рівність, уже в 1990-х увійшли до кола найпрогресивніших і найзабезпеченіших.

Зрештою, судіть самі. Нині у законодавчих органах Бельгії, Іспанії, Норвегії, Португалії, Швейцарії та Швеції парламентарки становлять 40 і більше відсотків. Третина і більше депутаток — у парламентах Австрії, Великої Британії, Італії, Ісландії, Люксембургу, Нідерландів, Німеччини, Сан-Марино, Сербії, Франції. Назви держав говорять самі за себе, чи не так?

А як же нині, за два десятиліття після того рубежу тисячоліть, виглядає наша Одещина? Яке маємо співвідношення представництва (а відтак і баланс думок та пріоритетів жінок і чоловіків) у наших радах серед депутатів загалом і з-поміж їх керівництва зокрема?

Почнемо, звісно, з Одеської обласної ради, бо в ній формується базис для розвитку всього краю, в якому живемо.

У загальному складі наших обранців і обраниць (тобто депутатів) у нинішньому, восьмому, скликанні облради майже чверть (19 із 84) становлять саме депутатки. На початку минулого року в облраді створили групу «Рівні можливості» (налічує дев’ять членкинь і жодного члена, що теж цілком показово), яку очолила Юлія Чухало. Під час тодішньої сесії вона, зокрема, наголосила: «Рівні можливості — це не лише про права жінок та чоловіків, а про розвиток демократії в країні, створення комфортних умов для всіх груп населення, захист прав дітей, протидія насильству. Це одні з ключових питань, якими кожен із нас займається і які важливі для нашого об’-єднання. І я переконана, що створення нашої депутатської групи підсилить всі ці напрямки».

Як бачимо, з точки зору представництва жінок і чоловіків у депутатському корпусі Одещини вже очевидна невідповідність: серед населення домінує жіноцтво (53% проти 47%), а в облраді, навпаки, значно переважають саме чоловіки (22% проти 78%).

Далі — цікавіше. Може, раніше ви й не надавали цьому значення, але (ще раз вдумайтеся у слова, написані у вступній частині) у керівництві ради нема жодної жінки (голова — Григорій Діденко, перший заступник — Олег Радковський, заступники — Вадим Шарівський та Олександр Урбанський). Лише 3 із 14 постійних комісій облради очолюють депутатки. Ось така критична непропорційність представництва жіночої і чоловічої частин населення Одещини в головному самоврядному органі нашої області.

Нижче — про те, як ми, жительки і жителі, представлені у районних радах Одещини. Про статистику і пропорції судіть самі. Але судіть критично, бо не ті, хто нині має мандати, себе обирали: свої голоси за них віддали саме ми з вами.

Одеська міська рада. Голова Геннадій Труханов має аж п’ятьох заступників і лише одну заступницю. Щодо міськради, то в нинішньому скликанні мандатами одесити наділили 21 депутатку та 43 депутатів (33 і 67 відсотків відповідно). Майже таке ж відсоткове співвідношення бачимо і в керівництві постійних комісій міськради: у чотирьох із дванадцяти головують жінки.

Із квітня 2018 року при міськраді діє координаційна рада з питань сім’ї, гендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання домашньому насильству та протидії торгівлі людьми. Тут ситуація подібна, як із групою «Рівні можливості» в облраді, де гендерними питаннями переймаються жінки: один член цього дорадчого органу і 21 членкиня.

Невже чоловіки і справді вважають проблеми демографії, домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерного паритету другорядними?

Одеська районна рада. Голова – Віталій Барвіненко, заступниця – Світлана Дєордієва. До президії цієї райради, окрім уже названих осіб, входять також голови шістьох депутатських фракцій – 5 очільників і 1 очільниця,  та 12 постійних комісій –  9 і 3 відповідно.

Щодо загального складу Одеської райради, то в ній засідають 24 депутатки і 40 депутатів (37,5% проти 62,5%, що в українських реаліях є досить високим показником представництва  жінок у раді).

До Березівської районної ради було обрано 12 депутаток і 26 депутатів (31,58% та 68,42%, відповідно).

А чи така ж пропорція у керівному складі? Очолює райраду Віталій Мосійчук, його заступником є Сергій Лоскутніков. До президії входить 13 осіб: уже названі голова і заступник, а ще — восьмеро очільників і три очільниці постійних комісій, фракцій та груп райради. Тут, тобто на вищому рівні ухвалення рішень, голос чоловіків ще вагоміший: майже 77% проти 23%.

У Білгород-Дністровській районній раді на керівних посадах бачимо Григорія Мельниченка (голова) і його заступника Валерія Лобанова та заступницю Ольгу Кулакевич.

До президії входять шестеро голів постійних комісій (дві очільниці і четверо очільників) та четверо голів депутатських фракцій, груп (тут — дві на два). Загалом, з урахуванням голови та його заступника, котрі також є членами президії, — четверо обраниць жителів району і восьмеро обранців.

До Білгород-Дністровської райради виборці своїми голосами делегували 13 депутаток та 29 депутатів (відповідно, 30,95% та 69,05%). Тобто майже третину депутатського корпусу становлять жінки (і це хороший рівень як для перших виборів із встановленням гендерних квот), але у країні, де, за статистикою, переважає жіноцтво, нам таки є куди рухатися.

Болградська районна рада, як і більшість на Одещині, має у своєму складі 42 депутатів; 29 — чоловіків (і це 69,05%), та 13 жінок (30,95%).

Гендерна квота, передбачена законодавством у виборчому процесі, наче й дотримана. Але чи далі, у керівному складі, присутні жінки? Очолює райраду Михайло Садаклієв. Заступником у нього — Володимир Романовський. Лише одну із п’яти постійних депутатських комісій очолює обраниця жителів району. Відповідно, чотирма іншими керують чоловіки.

У керівництві Ізмаїльської районної ради бачимо абсолютну перевагу чоловіків: голова — Василь Антонюк, заступники — Андрій Кришевич і Марк Чолак. Лише дві з восьми постійних комісій очолюють депутатки. І це при тому, що виборці цього району значну частину своїх голосів (аж 38%) відали саме кандидаткам: 16 депутаток і 26 депутатів.

Щоправда, якщо подивимося на склад апарату райради, тобто на тих, хто щодень мусить приходити і виконувати рутинну роботу (а не на тих, хто приїхав, «повирішував» питання, проголосував і поїхав до наступної сесії), то тут бачимо перевагу за жінками (семеро співробітниць і троє співробітників).

Винятком на теренах Одещини є Подільська районна рада. Чому винятком? Та тому, що це єдина рада такого рівня, яку очолює жінка — Софія Ходюк. На посадах заступників — Микола Соколов та Петро Зейкан. До ради обрані 14 депутаток та 28 депутатів (відповідно, 33,33% та 66,67%).

Дві із трьох тутешніх фракцій очолюють депутатки, а в керівництві постійних комісій переважують чоловіки: п’ятеро проти трьох.

І, нарешті, про найменший за населенням Роздільнянський район. Очолює райраду Олександр Пресман. Заступницею голови є Альона Александрова. Паритет, так би мовити, 50 на 50. А от у виконавчому апараті цієї ради бачимо абсолютну домінанту жінок — лише один (сам голова) проти дванадцятьох співробітниць виконкому. Та й у сесійній залі є відчутне представництво жіноцтва: 15 депутаток і 23 депутати (39,47% і 60,53%, відповідно).

Від чого залежить наш вибір, коли у списку кандидатів бачимо і чоловіків, і жінок? Як забезпечити баланс? Як уникнути диспропорцій?

Тут варто, мабуть, нагадати, що у 2020 році Верховна Рада внесла у Виборчий кодекс України зміни, які, зокрема, передбачають гендерні квоти. Відповідно до них, на виборах до рад, де чисельність населення перевищує 10 тисяч, щонайменше третину партійних списків мають складати жінки. І не десь, у хвості того списку, а в кожній його п’ятірці з пропорцією два до трьох. Скажімо, якщо у першій п’ятірці є троє кандидатів і дві кандидатки, то вже у другій п’ятірці мусить бути навпаки: троє кандидаток і двоє кандидатів і т. д.

Тобто на законодавчому рівні уже зроблено серйозний крок до посилення ролі жінки у прийнятті рішень в органах державної влади і місцевого самоврядування. Але тепер ми, виборці, мусимо усвідомити, що кухня і діти, гроші й влада не розділяють нас за статями. Всі ми, і чоловіки, і жінки, однаково маємо бути причетними і до того, й до того, й до всього іншого, що відбувається у нашому житті, як на побутовому, так і на суспільно-політичному рівнях. Причетними і відповідальними за наш голос, який віддаватимемо на наступних виборах. А до них уже зовсім недалеко. Час подумати і визначитися ще є. Та не раджу відкладати ті роздуми-рішення до довгої шухляди. Придивляйтеся вже зараз до тих, кого б ви хотіли бачити з вашим мандатом у раді, а тим більше — у її керівних органах. І не забувайте про результати дослідження центру Геллапа: ті країни, які ще в 1970-х роках прийняли закони про гендерну рівність, уже в 1990-х увійшли до кола найпрогресивніших і найзабезпеченіших.

Із проханням прокоментувати ситуацію, яку маємо нині в одеських обласній і міській та в районних радах Одещини щодо представництва жінок і чоловіків у них та в керівних органах, а також щодо виконання 5-го пунк-ту Цілей сталого розвитку, ух-валених ООН, до яких приєдналася й Україна, про досягнення до 2030 року гендерної рівності я звернулася до голови Одеської обласної організації ВГО «Комітет виборців України» Анатолія БОЙКА та депутатки Одеської обласної ради (фракція по-літпартії «Європейська солі-дарність»), очільниці групи «Рів-ні можливості» Юлії ЧУХАЛО.

— Як ви оцінюєте таку ситуацію і що треба робити вже сьогодні, аби на наступних виборах гендерний баланс у радах наближався до показника фактично населення Одещини (нині це десь 53% жінок і 47% чоловіків)?

А.Б.: — Звісно, це — незадовільна ситуація. Що робити вже сьогодні? Порушувати це питання публічно. Говорити про це максимально. Питати в керівників політичних партій, які пройшли до місцевих рад: чому вони не вважають жінок гідними бути на керівних посадах?

Водночас необхідно працювати і з суспільством загалом, і з самими жінками. Потрібно змінювати культуру в бік розуміння того, що для повноцінного розвитку суспільства в усіх сферах його життя має бути баланс, у тому числі й гендерний.

Треба пояснювати суспільству, що активна участь жінок у державному управлінні, місцевому самоврядуванні та політиці — на користь самому ж суспільству, а для цього ми повинні підтримувати та заохочувати жінок. У цьому ж, мені здається, необхідно переконувати й самих жінок, бо дуже часто вони самі сумніваються, чи їхня це справа, і чи впораються вони.

Ю.Ч.: — На виборах у 2020 році Виборчий кодекс передбачав, що у кожній п’ятірці має бути дві людини однієї статі, тобто 40 відсотків. За недотримання такого принципу виборчі списки не реєстрували. І реально вперше цей квотний принцип запрацював. Наприклад, якщо у минулому скликанні в Одеській обласній раді було 8% жінок, то зараз 22%. Я в цьому бачу значний прогрес, оскільки квотний принцип вперше з’явився у 2015-у, але тоді він не спрацював так, як би нам хотілося.

Авжеж, місцеве самоврядування досі представлене не збалансовано, особливо в керівних органах, авжеж, є дуже багато недопрацювань на всіх рівнях, але прогрес є, і це важливо! І мені здається, що зараз з’явилася прекрасна нагода у жінок продемонструвати, що вони можуть успішно очолювати ради, можуть керувати комісіями та допомагати кожній громаді розвиватися. А для досягнення гендерного балансу потрібен час та не збавляти темпи роботи у цьому напрямку.

— Який, на вашу думку, механізм забезпечення гендерної рівності може бути ефективним при обранні керівних органів рад (президія, фракції, постійні комісії і т.д.)?

А.Б.: Складне питання, не певен, що його можна чітко врегулювати. Хоча варто дослідити досвід інших країн — можливо, є такі механізми. Щодо голів рад, комісій чи фракцій — достатньо складно запроваджувати гендерне квотування, бо голова, керівник — один.

Інше питання — заступники: тут можна передбачити гендерну паритетність чи інший різновид гендерного квотування.

Хоча я все ж таки більше не за примусові норми, а за зміну культури, ставлення суспільства і, відповідно, самих політиків та депутатів до питання гендерного балансу, щоб, у принципі, не виникало думки, що може бути інакше.

Ю.Ч.: Квотний принцип без санкцій у 2015 році та квотний принцип із санкціями у 2020-у прекрасно продемонстрував, що у нас працює більшою мірою норма про обов’язковість дотримання гендерного балансу із санкціями на законодавчому рівні. Якщо ми хочемо швидкого прогресу, то нам також потрібно запроваджувати на законодавчому рівні дотримання гендерних квот при формуванні президій, постійних комісій або робочих груп.

Інший шлях займе набагато більше часу, але ним також можна йти — переконувати місцеві ради запроваджувати самостійно такі рішення, приймаючи відповідні регламенти та положення, працювати з партіями.

— Наскільки українське суспільство готове до виконання 5-го пункту Цілей сталого розвитку, ухваленого ООН, про досягнення до 2030 року гендерної рівності?

А.Б.: Боюся, не дуже готове, бо воно ані про цей пункт, ані про інші практично нічого не знає. На жаль, наша влада міцно перейняла від радянських попередників бутафорське ставлення до реалізації в країні взятих на себе міжнародних зобов’язань.

Для того, щоб Цілі сталого розвитку ООН реально досягалися, потрібно, аби це було передбачено документами, які регулюють та спрямовують державну машину й реально включені до стратегій, бюджетів тощо. Від Кабінету Міністрів до сільської ради необхідно, щоб про ці Цілі знало суспільство і щоб держава інформувала, що вона для їх досягнення реально робить.

Можливо, десь на рівні київських кабінетів якісь формальні звіти щодо цього і складаються, але в реальному житті, «на землі», про це нікому нічого не відомо.

Ю.Ч.: Я впевнена, що гендерна рівність прискорить розвиток нашого суспільства і допоможе швидше та якісніше розвиватися кожній громаді. За моїми відчуттями, суспільство змінюється набагато швидше, ніж владні структури, місцеве самоврядування. Особливо, якщо там, нема локомотивів, які починають рухати тему всередині. Над питанням гендерної рівності потрібно працювати, потрібно пояснювати тим, хто не розуміє, у чому перевага збалансованості, рівної представленості жінок і чоловіків. Більшість країн, які давно пройшли цей шлях, мають дуже гарні результати, а нам залишається вчитися у них, брати найкращий досвід та адаптувати його до наших реалій життя.

— І, наостанок, запитання саме до вас, пані Юліє. Рік тому ви очолили групу «Рівні можливості» в Одеській облраді. Що вдалося зробити і з якими проблемами на шляху до виконання поставлених цілей ви зіштовхнулися?

Ю.Ч.: Рік тому ми з депутатками створили групу «Рівні можливості», до якої спочатку входило 7 депутаток, а зараз нас уже  9 із різних по-літичних сил.

За цей рік довелося блокувати ініціативи депутатів щодо заборони абортів та сурогатного материнства, пояснювати, що потрібно відходити від шаблонного мислення та стереотипів і навіть захищати права чоловіків. Мене дуже дивує, коли такі питання порушуються в обласній раді. Хотілося б більше говорити про творення і розвиток, а не займатися переконуванням колег-чоловіків, коли вони вирішують за жінок (і це, скажемо так, досить дивно), що жінки мають робити. При чому, що це не рівень повноважень обласної влади.

На передноворічній сесії хотіли, щоб область приєдналася до Європейської хартії рівності чоловіків та жінок у житті місцевих рад, яка передбачала розробку покрокового плану дій для досягнення гендерної рівності на Одещині, але зіштовхнулися зі спротивом колег, з нерозумінням. Усіх налякало слово «гендер». Більшість колег, не розібравшись у питанні, чомусь вирішила, що мова про сексуальну орієнтацію. Насправді ж у Хартії йдеться про рівність чоловіків та жінок, тобто гендерну рівність. Про Хартію згадується у Державній стратегії забезпечення рівних прав та можливостей для чоловіків і жінок на період до 2030 року. Наша країна йде у напрямку впровадження гендерної рівності, тому рано чи пізно ми все одно повернемося до цього питання. Якщо не наша депутатська каденція, то наступна.

Ольга сіра

* Гендер — соціально закріплені ролі, поведінка, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок/чоловіків (з інструкції щодо інтеграції гендерних підходів під час розроблення нормативно-правових актів, наказ Міністерства соціальної по-літики України  від 7.02.2020 №86).

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net