Переглядів: 881

Ольга СІРА: Закриття місцевих газет — загроза інформаційній безпеці держави

Цими днями на Львівщині й Одещині стартувало опитування серед редакторів ЗМІ «Незалежні місцеві медіа: проблеми та перспективи у 2022 році», яке провадиться у рамках проєкту «Організаційна підтримка місцевих незалежних медіа», що реалізується ГО «Центр соціальних ініціатив «Атом» (Львів).

У рамках цієї ініціативи заступниця редактора «Чорноморських новин» Ольга Сіра дала інтерв’ю «Варіантам» (https://varianty.lviv.ua), поділившись власним баченням нинішніх тривог-турбот газетярів Одещини.

— «Чорноморським новинам» у 2018-у сповнилося 100 років. Як за цей час змінювалося Ваше медіа?

— Цього року газеті вже буде 105, знову кругла дата в нас.

Історія довга, адже перший номер газети (тоді «Голос пролетария») спадкоємицею якої ми є, вийшов 19 липня 1917-го. Кому вона згодом тільки не належала. Були революційні часи, і, відповідно, не раз змінювалися і назва, і видавці. Коли в Одесі стояла французька ескадра, кілька номерів вийшли навіть французькою мовою.

Із 1917-го по 1929 рік дуже часто все змінювалося: і хто контролював газету, і її назви. А з 1929-го газета почала виходити українською мовою й отримала назву «Чорноморська комуна». Кажуть, що «Одесса — русский город», але відтоді — ось уже 93 роки — наша газета виходить українською мовою. Безумовно, у ті часи «Чорноморська комуна» була питомо радянською, з комуністичним спрямуванням матеріалів. Це історія.

Ось кілька штрихів. Лише у 1937 — 1938-х роках розстріляли трьох редакторів газети. Десятеро співробітників полягли на фронтах Другої світової. Під час облоги міста окупантами газета продовжувала виходити і доставлялася містянам і на передову. Нагороджена медаллю «За оборону Одеси».

Наприкінці 1980-х, попри те, що газета залишалася органом обкому партії, на її сторінках почали з’являтися альтернативні точки зору. Це було дуже непросто.

У 1991 році, із здобуттям Україною незалежності, змінила назву на «Чорноморські новини» і прописала у редакційній політиці такі засадничі принципи: утвердження української державності й укра-їнської мови як державної, відродження національної свідомості, культури, євроатлантичний курс розвитку. Відтоді наповнення газети докорінно змінилося. На наших сторінках дуже багато уваги приділялося і приділяється відновленню історичної правди, популяризації культурних надбань нашого народу. Одна з родзинок — сторінки «Література рідного краю», краєзнавчі добірки, де розповідається про тих, чиї наукові відкриття, творчі стежки чи житейські турботи пов’язані з нашим краєм.

У понад столітньому життєписі газети особливо вирізняється старт 2010-х. Тоді нас «роздержавили» ще задовго до набуття чинності відповідного закону: облдержадміністрація (а тоді, нагадаю, керувала кліка Януковича, яка готувала Україну, й Одещину — у числі перших, до «русской весны») в односторонньому порядку вийшла із числа співзасновників газети. Без підписання угоди про вихід (що передбачене законодавством), без урегулювання всіх фінансово-матеріальних питань. На той момент в колективі працювало 28 осіб. Ми були вимушені суттєво скоротити штат. Але й це ще не все. На нас почали тиснути з усіх боків: намагалися відібрати приміщення, негласно заборонили передплачувати «бандерівську» газету, перекрили роздрібний продаж у кіосках… Виклики у прокуратуру, міліцію, судові провадження… Одне слово, крім звичної газетної роботи, треба було ходити на судові засідання, писати листи-пояснення, листи-протести і т.д. На щастя, ми мали величезну підтримку від наших читачів (які, зокрема, влаштовували акції протесту перед ОДА, вимагали не знищувати українську газету Одещини) від НСЖУ та місцевих колег-журналістів, деякі мали навіть протилежну ідейно-політичну точку зору, але визнавали, що тиск на «Чорноморські новини» є неприпустимим і є свідченням про наступ на свободу слова.

— Як зараз ви позиціюєте газету «Чорноморські новини» на Одещині, її авдиторію?

— Навколо цінностей формується й авдиторія. Нашими читачами є люди, які підтримують саме демократичний, західний вектор розвитку нашої держави. Це ті, кому цікаві наша культура, історія та наше євроатлантичне майбутнє. Приєднання саме до цивілізованого світу, а не рух у протилежний бік.

На Одещині, на жаль, і досі (думаю, ні для кого не відкрию великої таємниці) є серйозні проросійські настрої. Навіть сьогодні — на восьмому році війни.

— На вашу думку, чи одесити вважають ваше медіа важливим для себе? Адже місцеві читачі надають перевагу російськомовним ресурсам…

— Мені здається, що в Одесі взагалі до ЗМІ особливе ставлення. Навіть не здається, а точно знаю, що Одещина, насамперед Одеса, завжди виділялася на фоні інших регіонів. Тут дуже велика різноманітність медіа, але домінують теле-, радіо- й електронні ЗМІ. Газети ніколи, навіть за радянських часів, тут не мали таких тиражів, як, скажімо, в тому ж Львові. Ніколи не було газет з тиражами 500 тисяч і вище. Тут у найкращі для газетярів часи було 100—150 тисяч примірників.

Я абсолютно самокритично визнаю: ніхто вам не скаже, що «Чорноморські новини» — це головний засіб масової інформації. Але ми цього і не прагнемо. Більшість населення перевантажена щоденними проблемами і схильна читати легку інформацію, а не серйозну аналітику. А ми, все ж таки, видання аналітичне. Це одразу говорить про те, що ми не можемо бути аж занадто високотиражними. Тим більше в наш час, коли з накладами всіх друкованих ЗМІ катастрофічна ситуація.

— Які головні проблеми з’явилися у Вашому медіа під час карантинних обмежень за останні два роки?

— З’явилася проблема в комунікації як такій, адже для журналіста важливо спілкуватися з людьми безпосередньо.

Так, за час пандемії, перед нами (маю на увазі всі періодичні видання) постало багато нових, дуже серйозних викликів. Як результат, ми почали виходити тільки раз на тиждень спареним номером «четвер-субота» (до того виходили двічі). І причин багато. Сама пандемія, коли треба було обмежити співробітників у пересуванні (на роботу, на зустрічі), аби не наражалися на небезпеку, збої в роботі підприємств-партнерів (як-от підприємців, що реалізують пресу у роздріб, уряд відправив на карантин). Окрема проблемна тема — доставка періодики, адже основний наш читач — це перед-платник. Одещина однією з перших в Україні відчула «переваги» реформування пошти, коли так звані пересувні відділення приїздять у село невідомо коли і передплатники невідомо як мають впіймати тих «зальотних» поштовиків, аби взяти свою кореспонденцію.

А тим часом закриття місцевих газет — це, як на мене, справжній детонатор до потужної міни, за-кладеної під інформаційну політику держави. Коли здетонує, рятуватися буде пізно.

— Чи є у вас план розв’язання цих проблем? Який він?

— Розширюємо можливості сайта https://chornomorka.com. Для шанувальників «Чорноморки» з інших регіонів, які не можуть передплачувати паперового варіанту (адже ми є виданням місцевої сфери розповсюдження), але хочуть читати повну версію (на сайті виставляємо не всі матеріали номера), пропонуємо послугу з розсилки ПДФ-версії.

— Яким чином державна, місцева влада чи профспілки можуть допомогти у розв’язанні цих проблем?

— Щодо органів державної влади та місцевого самоврядування, то йдеться не про «можуть». У цілій низці законів прописані норми взаємин між владою і медіа. І ці норми влада мала б виконувати, але…

У тому ж законі про роздержавлення, через яке пройшли сотні газет в Україні, є пункти про загальнодержавний фонд підтримки, про адресну фінансову допомогу на місцях і про надання таким ЗМІ пріоритетного права на висвітлення діяльності органів держвлади та місцевого самоврядування. Тобто йдеться про укладання договорів на певний обсяг інформації, яку орган влади надає ЗМІ для оприлюднення і сплачує за це відповідну суму. Це було б своєрідною фінансовою подушкою для нас, газетярів, а для влади — майданчиком для оприлюднення важливої інформації.

На жаль, у нас, на Одещині, не можу назвати співпрацю влади різних рівнів з медіа ефективною. Натомість, попри чинні законодавчі норми, то там, то сям знову вигулькують кишенькові ЗМІ, цілком орієнтовані на владу й фінансовані нею. Гроші з державної чи місцевої казни (тобто з наших з вами податків) ідуть на осанну тим, хто сидить у керівних кріслах, але не має ніякого інтересу до тих, хто ці податки платить.

— Як зараз газета співпрацює з обласною владою?

— Наразі в нас нема ніяких укладених угод про співпрацю. Торік Одеська обласна державна організація оголошувала тендери на висвітлення діяльності через Prozzoro. Ми брали участь, але в кожному випадку було щось, що нас, скажу по-одеськи, викидало за борт. Чи прозоре «прозоро» — питання не до мене. Можу висловити власну точку зору: укладання договорів на висвітлення діяльності має бути справді прозорим і враховувати всі законодавчі норми, про які йшлося вище.

— Чи зможе НСЖУ або інші профспілки повпливати на ситуацію з місцевими медіа, захистити їхні інтереси та «достукатися» до влади?

— Я сама є членом Національної спілки журналістів України. Редактор нашої газети, Іван Мельник, — член правління НСЖУ. Річ у тому, що творче об’єднання, яке гуртує людей певного фаху, — це дуже важливо. Так, нині до нас не дуже дослухаються. Турботами журналістської спільноти нехтують і навіть хочуть нав’язати суспільству думку, що журналісти — не важливі (пам’ятаєте: кожен з вас — президент, кожен — журналіст і т.д.). Однак, якщо кожен окремо почне стукати, то його навіть не помітять, а коли все звучить одним голосом, коли виробляється якась спільна стратегія й у підсумку звучить спільна, напрацьована шляхом професійної дискусії, пропозиція, то, ми, журналісти, виходимо із сильною позицією, аргументованою і зрозумілою.

З досвіду нашої газети, в якій маю честь працювати вже понад 25 років, скажу, що НСЖУ часто допомагала нам (консультаціями з юридичних питань, заявами на підтримку, що звучали з найвищих трибун у державі, просто моральним запевненням: «ми з вами», коли опускалися руки) — і це таки дієво!

Спілка була поруч з колегами, що висвітлювали події Революції Гідності. Саме тут, на Хрещатику, 27а, перші журналісти, котрі вирушали на фронт російсько-української війни, могли взяти бронежилети, шоломи й поради-інструкції від тих, хто вже побував на передовій. Така організація журналістській спільноті дуже потрібна, і вона, які б дошкульні шпильки в її бік не кидали, діє. Так, результати не настільки відчутні, як того хотілося б, але вони є. І чим згуртованішою, активнішою в захисті своїх професійних прав буде наша журналістська спільнота, тим якіснішим буде інформаційний простір України.

— Чи «Чорноморські новини» співпрацюють з громадськими організаціями та вишами?

— Безумовно. Скажімо, я була серед перших підписантів Кодексу журналістської етики (ініціатива — «Журналісти — за чесні вибори», 2001 р.) і членом Комісії з журналістської етики у 2013 — 2014 роках. Тоді, коли вперше з’явилося поняття «темники», здавалося, що ЗМІ цілком безсилі супроти вказівок «зверху». Але коли ми, журналісти з різних куточків України, об’єдналися, коли почали виписувати правила, як гуртом протидіяти тим «темникам», коли почали вголос заявляти, що ми не будемо порушувати наші професійні стандарти на догоду владі, то ситуація таки змінилася. Так, не ідеалізуватиму, що нині всі медійники дотримуються Кодексу журналістської етики, але він є і кожен, хто себе поважає, має орієнтир для чесної праці.

Співпрацюємо і з багатьма іншими громадськими організаціями, як медійного спрямування, так і суспільно-політичного.

Звісно, контактуємо і з вишами. Кожного року в нас проходять практику студенти трьох факультетів журналістики, які нині є в Одесі: Національного уні-верситету імені І.І. Мечникова, Політехнічного університету та Юридичної академії. На жаль, для молоді газетна журналістика не дуже цікава. Більшість прагне телеслави, бачить себе зірками ефірів.

— Яке наразі ви бачите майбутнє місцевих медіа?

— Ситуація на ринку місцевих медіа дуже невтішна. То тут, то там закриваються колишні «ра-йонки». Причин кілька. Передусім, звісно, фінансові. Далася взнаки і децентралізація: нема району — нема й «районки» (у нас, на Одещині, вже перестали виходити миколаївська, савранська, ширяївська районні й теплодарська міська газети).

Ще одна біда газетярів — реформування «Укрпошти». Листоноша, передусім сільський, який приходив до хати, оформляв передплату, потім приносив газету, ще й був своєрідним комунікатором між старенькими (бо ж знаємо, що у селах, як правило, зосталися літні люди, яким і на пошту, і до магазину годі дістатися), виконував важливу со-ціальну функцію. Тепер же у невеликі села вряди-годи приїздить так зване пересувне поштове відділення. Чи мають змогу 70-80-літні люди дістатися до тої машини, аби передплатити газету, а потім ходити забирати її? Отак і вбивається тираж друкованих ЗМІ.

І тут варто наголосити, що місцева періодика є основним джерелом місцевої інформації. Бо з центральних телеканалів люди рідко чують, що відбувається у сусідньому селі чи районі (ну, хіба якесь гучне вбивство чи інша «смажена» новина вигулькне), а про щоденну рутину, про клопоти чи досвід вирішення повсякденних проблем їм розповідають саме місцеві ЗМІ, друковані передовсім (якби часто на найвищих щаблях влади не говорили про діджиталізацію, більшість тих, кому 70—80 років, таки не з айфонів дізнаються новини). До того ж більшість друкованих місцевих медіа таки намагаються дотримуватися професійних стандартів, того ж Кодексу журналістської етики, і займають державницьку позицію. На моє глибоке переконання, зникнення місцевої преси відчиняє широке вікно можливостей для маніпуляторів інформаційним простором і становить реальну загрозу для інформаційної безпеки держави загалом.

Єлизавета БАУРДА.

Інтерв’ю створено в рамках проєкту «Організаційна підтримка незалежних місцевих медіа». Грант на реалізацію проєкту наданий Чорноморським фондом регіонального співробітництва (BST) за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net