Переглядів: 738

Дорогами втрат і сподівань

Мій ярий крик, мій біль тужавий,
Випалюючи ржу і гріх,
Ввійде у складники держави.
Як криця й камінь слів моїх.
Зі збірки «Перстень Полікрата» (Львів, 1939).

1 лютого сповнилося 125 років від дня народження українського письменника, публіциста, культуролога-енциклопедиста Євгена Маланюка — одного з найяскравіших представників вітчизняної літератури XX століття, поета української еміграції.

Творчий доробок Євгена Маланюка став широко відомим лише на початку 1990-х років — через три десятиліття після його смерті. Довгий час ім’я цього поета було під забороною радянської влади. Його творчість замовчували, фальсифікували. Змушений жити поза межами України, він усією своєю діяльністю прагнув сприяти відродженню української держави, утвердженню самобутньої української нації.

«Він палко любив свою Батьківщину, за межами якої змушений був прожити більшу частину життя. Любов до рідної землі додавала наснаги творити, виливаючи її у динамічних поетичних рядка і публіцистичному слові».
Наталія Лисенко-Єржиківська, кандидатка філологічних наук,
наукова співробітниця Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

Євген Филимонович Маланюк народився 1 лютого 1897 року в селі Архангород Херсонської губернії (нині — селище Новоархангельськ Кіровоградської області). Батько походив із козацько-чумацького роду, мати, Гликерія, була донькою чорногорця Якова Стоянова.

Навчався в Архангородській початковій школі, яку закінчив з відмінними результатами. Здібний учень став стипендіатом Єлисавет-градського земства. Восьмирічне перебування у стінах реального училища значно розширило світогляд юнака, пробудило в ньому творчі здібності, любов до літератури, живопису, театру.

У 1914-у Євген Маланюк вступив до Петербурзького політехнічного інституту, але Перша світова війна перервала навчання. Восени того ж року став курсантом Київської військової школи. У січні 1916-го потрапив на Південно-Західний фронт. Невдовзі він — старшина Української армії, бере активну участь у Визвольних змаганнях 1917—1920 років.

У жовтні 1920-го потрапляє до таборів у Стшалкові та Щипйорні, а згодом — у Каліші (Польща). Там Євген Маланюк багато пише. Зі своїми друзями Юрієм Дараганом, Миколою Чирським, Максимом Гривою видає журнал «Веселка» (1922—1923), у якому й сам починає друкуватися. У 1923-у виходить «Озимина» — альманах трьох авторів: Євгена Маланюка, Михайла Елегія та Михайла Осики. Добірку із 12 патріотичних і ліричних віршів, уміщених в «Озимині», вважають літературним дебютом Маланюка. Цього ж року польський письменник Ярослав Івашкевич відгукнувся про авторів альманаху на сторінках варшавського часопису «Скамандер». Де, зокрема, зазначив: «Набагато спокійніший, миліший — Євген Маланюк. Зрівноважена задума, сконцентроване осягнення — то його характеристичні риси. Можливо, занадто монотонний в формі, може, забанальний в римі, — однак не раз зумів схвилювати істинно поетичним словом».

Восени 1923 року Євген Маланюк виїхав до Чехословаччини, де вступив на гідротехнічне відділення інженерного факультету Української господарської академії в Подєбрадах. Деякий час входив до складу Ліги українських націоналістів (ЛУН), співпрацював у журналі цієї організації «Державна нація». Він брав участь у численних літературно-мистецьких вечорах, дискусіях, що влаштовувалися у Подєбрадах, Празі, де здружився з Леонідом Мосендзом, Олегом Ольжичем, Оленою Телігою, Олексою Стефановичем, Оксаною Лятуринською, Михайлом Мухіним. У Подєбрадах вийшла і перша збірка віршів «Стилет і стилос» (1925), яка стала неабиякою подією і в житті автора, і в тогочасному літературно-мистецькому процесі.

Стилет чи стилос? — не збагнув.
Двояко
Вагаються трагічні терези.
Не кинувши у глиб надійний якор,
Пливу й пливу повз береги краси.

Зі збірки «Стилет і стилос» (1925).

Цією книжкою, як і наступною — «Гербарій» (Гамбург, 1926), Євген Маланюк ствердив свої позиції поета-націєтворця, яким він не зрадить до самої смерті.

У 1929-у, завершивши навчання в академії, подався до Варшави, де працював інженером у міському магістраті, а потім — викладачем Академії Генерального штабу польської армії.

На початку 1930-х організувалася група, пізніше умовно названа Варшавською (Наталя Лівицька-Холодна, Олена Теліга, Юрій Липа, Андрій Крижанівський, Павло Зайцев, Євген Маланюк та ін.), яка підтримувала зв’язок із празькими й галицькими укра-їнськими літераторами.

Значно пожвавлюється публіцистична і наукова діяльність Євгена Маланюка, з’являються десятки статей, нарисів, есе, в яких він осмислює набутки вітчизняної і світової культури.

На варшавський період припадає вихід у світ таких його збірок: «Зем-ля й залізо» (Париж, 1930), «Земна мадонна» (Львів, 1934), «Перстень Полікрата» (Львів, 1939), «Вибрані поезії» (Львів; Краків, 1943).

Наприкінці Другої світової війни Євген Филимонович змушений був емі-грувати до Німеччини. Письменникові довелося працювати ліфтером, викладачем математики та української літератури в місті Регенсбург, у таборі для біженців, що перебував в американській зоні окупації. У цей період він усамітнюється, відсторонюється від активної літературної діяльності.

У червні 1949 року письменник емігрував з Німеччини до США. Нелегко там складалося його життя. Спочатку довелося працювати фізично. Пізніше пощастило влаштуватися за фахом — на інженерну посаду в Нью-Йорку. Підтримував стосунки з польськими емігрантами, зокрема Яном Лехонем. Друкувався на сторінках паризької «Культури» («Kultury»), яку видавав Єжи Гедройц.

У 1958 році Євген Маланюк став почесним головою об’єднання українських письменників «Слово».

В Америці вийшли його книжки «Влада» (1951), «П’ята симфонія» (1954), що уславлює діяльність борців за українську державність — Василя Тютюнника, Марка Безручка та інших, «Проща» (1954), «Остання весна» (1959), «Серпень» (1964).

Продовжує працювати і в галузі публіцистики, літературознавства. Публікуються його монографії, статті, нариси. Це, зокрема, видання, які з часом отримали широкий резонанс: «Нариси з історії нашої культури» (1954), «Малоросійство» (1959), «Ілюстрісімус Домінус Мазепа — тло і постать» (1960), «Книга спостережень» у двох томах (1962, 1966). Уже після його смерті побачила світ збірка «Перстень і посох» (Мюнхен, 1972).

Творчу спадщину Євгена Маланюка широко досліджують сучасні вітчизняні літературознавці.

Скажімо, праця Юлії Войчишиної «Ярий крик і біль тужавий…» (Київ, 1993) — є спробою цілісного розгляду життя, поглядів і творчості Євгена Маланюка.

«Книжка деталізує й насвітлює життя й творчість Євгена Маланюка, воїна і філософа, а передовсім поета, якому незалежна Україна буде віддячуватись упродовж століть за те, що «мобілізований до бою», він проніс гордо її прапор і вдихнув у наші вмираючі аорти живу кров непокори і державної свободи».
Дмитро Павличко, поет, перекладач, літературний критик, громадсько-політичний діяч.

Книжка Леоніда Куценка «Євген Маланюк: дорогами втрат і сподівань» (Кі-ровоград, 2002) — це своєрідна подо-рож країнами й містами, пов’язаними із життям і творчістю Євгена Маланюка у Чехії, Польщі та США, у яких поет-вигнанець знаходив притулок. В основ-ні розповіді — безпосередні враження автора від відвіданих місць, багаті ар-хівні матеріали, щоденникові записи письменника та спогади про нього.

Видання «Євген Маланюк. Нотатники (1936—1968)» (Київ, 2008) починається записами, зробленими у Варшаві у міжвоєнний період, і закінчується перебуванням у Нью-Йорку часів «холодної війни». Історична доля України, осмислення причин наших поразок та невдач, спогади дитинства, ескізи творчих задумів, надзвичайно потужний потік думок, висновків, прогнозів, пророцтв, гіпотез — як продовження поетового діалогу із собою, з епохою, з рідною землею. У фотододатку використано матеріали з особистого архіву, що зберігаються в архіві Української вільної академії наук у США та в родинному архіві Маланюків у Празі.

Видання «Євген Маланюк. Вибрані твори» (Київ, 2017) зібрала й упорядкувала Олеся Омельчук. До уваги читачів представлені публіцистика, відкриті листи, заяви, численні статті, зокрема літературно-критичні, нотатки з блокнотів та щоденників, фотоматеріали. Вибране містить праці, твори 1920—1950-х років, що не перевидавалися з часу їх появи.

«Євген Маланюк із найвидатнішого поета української еміграції перетворився на класика української літератури ХХ ст., його поезія — не лише крик зболеного серця, а ще і гарт, очисний вогонь, через який проходить наш народ на нелегкому шляху до своєї державності й духовності».
Микола Ільницький, літературознавець, критик, поет, член-кореспондент Національної академії наук України, доктор філологічних наук.

Олена ГЛАДЕНЬКА,
провідна бібліотекарка відділу соціокультурної діяльності
Одеської національної наукової бібліотеки.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua