Не використаний потенціал

Я ж вирішив поділитися своїми думками. Звісно, про те, що найбільше знаю, чим займався усе життя.

Останнім часом почастішали вибухи побутового газу з дуже важкими наслідками. А біда в тім, що люди, крім того, що газ вибухонебезпечний, нічого про нього не відають. Мене здивував мій кращий приятель: маючи три освіти — політехнічну, економічну й технічну, тільки те й знав, що газ — це небезпечно.

Я після здобуття гірничої освіти пропрацював на шахтах Свердловського району Луганської області повних 34 роки, із газом добре знайомий, з усіма його характеристиками. Не розповідатиму про те, як контролювали вміст метану під час видобутку вугілля (повірте, то ціла наука, і дуже серйозна). Що ж до побутового газу, то тут ситуація така. Споживачі, користуючись приладами, включають газ, а потім підносять запальничку чи сірника, а якщо не загорілося —— запалюють нового. От тоді й стається вибух з важкими наслідками. А щоб цього не трапилося, потрібно було вимкнути газ, почекати хвилину-дві, продути з плити газ і підпалити знову.

Побутовий газ складається із 95% метану та 5% інертного газу, для запаху, на випадок витікання.

Споживачі часто бачать, що язички полум’я на плиті мають жовтий або оранжевий колір. Причина у тім, що в газ додають повітря. Це не загрозливо але щоб щось закип’ятити чи зварити, потрібно майже вдвічі більше часу. Ось так і доводиться людям платити за… повітря. А газопостачальники посилають на радіо- й телеканали таких «експертів», які й уяви не мають, звідкіля той газ береться, зате переконливо нав’язують слухачам-глядачам думку про те, як важко він добувається, щоб потім підвищити тарифи і щоб ніхто не обурювався, не ображався.

За запасами природного газу Україна посідає друге місце в Європі, після Норвегії. Коболев, який довгий час керував державним підприємством «Укрнафтогаз», маючи місячну зарплату понад 2,5 млн грн і величезні премії (одного разу аж 68 млн грн), не був зацікавлений у збільшенні видобутку ні нафти, ні газу, а годував чужих «спе-ціалістів» у наглядовій раді із зарплатою більше мільйона гривень і з їхньою допомогою тиснув на уряд, щоб той не чіпав його, Коболева. До речі, один із членів наглядової ради після того, як його відсторонили, висловився, що Україна добуває свій газ за ціною 1 грн за кубометр.

Може, не всі знають, що запаси лише Донецької області сягають 720 трильйонів кубометрів. За теперішнього споживання його вистачило б нам на 750 років (дані з преси до розпаду СРСР). Запаси газу є і в Луганській, Харківській, Полтавській, Львівській та Івано-Франківській областях. Якби правильно розвивати газовидобувну промисловість, то Україна могла б забезпечити цим паливом більшість країн Західної Європи.

А от те, що Україна нині у такому стані, має пояснення. Як на мене, причина в тому, що у нас ніколи не було президента-господарника (то з освітою вищої партійної школи, то бандит, то артист), здатного кваліфіковано оцінити можливості нашої держави. Юхновський свого часу казав, що нам не потрібно нічого змінювати в господарстві країни, а підрахувати й зберегти те, що дала нам незалежність, і працювати на добробут держави та її населення. На жаль, через комуністів його не почули.

Можливості ж України на даній Богом нам землі — таки колосальні. На мапі України можна побачити майже всю таблицю Менделєєва. Завдяки чорноземам і працелюбному народові ми спроможні прогодувати чи не всю Європу. Маємо уні-кальні запаси корисних копалин. За покладами золота — на другому місці в світі, після Південно-Африканської Республіки. Золото, в основному, міститься в структурі Українського кристалічного щита, який лежить від Бердянська до Бердичева на глибині від 400 до 650 м. Його вміст у тонні руди — від 30 до 100 грамів. До речі, Айлендське родовище, що на Алясці, в кубометрі породи має лише 11 грамів золота й вважається багатим. Багата Україна і на запаси вугілля різних марок — від наймолодшого бурого (третинний і четвертинний періоди в геології) до найстаршого антрациту (250 млн років). Є в Україні й унікальні запаси горючих сланців, найкращих у світі за якістю. За Союзу всі теплові електростанції працювали на тому паливі, яке видобувалося поруч з ними. Нині ж на догоду Ахметову, який підібрав під себе всю смугу антрацитових шахт, теплові електростанції можуть працювати тільки на антрациті. Хоча принцип роботи теплоелектростанцій — один і той же.

При Союзі Україна добувала за рік 260000 т різних марок вугілля, скільки зараз — не знаю. Судячи з того, що заборгованість із заробітної плати у басейнах сягає по 250 і більше мільйонів, а добуте вугілля лежить, не затребуване державою, теперішній президент вирішив геть добити вугільну промисловість України. Для нинішніх владможців краще купувати вугілля з Австралії, бо вона далеко і на цьому можна більше вкрасти.

На жаль, зупинкою шахт «слуги» народу закладають для України міну сповільненої дії. Бо у виробках збирається велика кількість води, доходить до шахтних стволів, які пробивалися на підвищеннях, щоб їх не могло затопити, й починає заливати людські городи та низинні поля, перетворюючи їх на болота. Які захворювання може винести на поверхню ця вода — не відомо.

У роки президентства Ющенка на шахті ім. Засядька стався вибух метану. Тоді загинуло більше сотні людей. Ця шахта — надкатегорійна. Я підрахував кількість метану, що виділяється при добуванні 8400 т за добу за крайньою позначкою третьої категорії. Виходило більше 30 000 000 т. Біди не сталося б, якби добове видобування зменшили бодай на 3000 т, бо потужність існуючих вентиляторів не могла відкачувати відпрацьоване повітря з метаном, а до того ж потрібно було ще й подавати чисте повітря для дихання людей, а це — 6 кубометрів на хвилину на одну людину. Я написав тоді листа на ім’я Ющенка і Тимошенко про причини вибуху і що потрібно зробити, щоб прибрати газ до норми. Якийсь «шнурок» із резиденції Ющенка відписав, що листа передав до Міністерства вугільної промисловості. Через місяць я отримав відповідь: «Міністерство вугільної промисловості займається утилізацією газу метану». Більшої дурні я в житті не зустрічав. Метан легший за повітря і він зразу піднімається в атмосферу, досягаючи озонового поясу, в якому робить діри. Ющенку того листа так і не передали.

Через деякий час вибухнув газ у руддворі шахти ім. Карла Маркса. Це на глибині десь 800 метрів. Загинуло багато людей у руддворі і шестеро біля стволів на поверхні. Я знову написав листа Ющенку про те, що газ проситься, щоб його взяли в руки, а також на ім’я того «шнурка», який переспрямував моє попереднє звернення в Мінвуглепром. На той час уже створили міністерство палива та енергетики. Листа тоді знову не показали Ющенку. У відповіді ж з Міністерства зазначалося, що шахта ім. Засядька використовує 3 мільйони кубометрів метану за місяць для нагрівання води, аби милися гірники. І це, уявіть собі, тоді, коли 30 мільйонів викидають в атмосферу за добу! Про це намагалися не говорити, бо метан, піднімаючись до озонового поясу й роблячи у ньому діри, дає дорогу згубному ультрафіолетовому опромінюванню, яке знищує все живе на своєму шляху.

Маючи добре розвинуті інфраструктуру, різні галузі промисловості, зокрема й військово-промисловий комплекс, сільське господарство, будуючи найбільші літаки, через невміле керівництво Україна втратила все. За Кучми почалася галопуюча приватизація. Своєму зятеві він дозволив прихопити більше сотні різних підприємств, а щоб не платити амортизаційні відрахування з них, не придумав нічого іншого, як ліквідувати «Промбанк». Цим розв’язав руки прихватизаторам. Як результат — почали закриватися фабрики і заводи, бо бюджет вже не міг їх фінансувати через брак коштів.

Різко знизили фінансування на Міністерство оборони, а це, зокрема, призвело і до вибухів на великих арсеналах. Чого тільки не придумували військові спеціалісти, щоб пояснити причину, навіть вбачаючи у цьому руку Москви, а вона, ця причина, на мій погляд, до банального проста. Щоб снаряди не іржавіли, їх протирають мішковиною і ган-чір’ям, змоченими в олії, солярці, оліфі тощо. Наприкінці дня, замість того, щоб ці матеріали для обтирання спалити за межами складу, вирішили заощаджувати, бо ж, мовляв, завтра знову будемо обтирати. Те ганчір’я збирали у ящики і залишали неподалік від снарядів. А, якщо хтось не знає,  за якийсь час те ганчір’я окислюється і загоряється. Так від високої температури і почали детонувати снаряди.

Працюючи на шахті, я давав механікові під розпис вказівку вивозити обтиральні матеріали на поверхню і спалювати. Саме про таку причину вибухів я додумався, коли почув, що склади у Вінницькій і Чернігівській областях здетонували майже ідентично за часом — між п’ятою та шостою годинами після закінчення обтирання, хоч і сталися вони у різні роки.

Олександр ШКОЛЬНИЙ.
с. Нерубайське.