Дивосвіт троїцького майстра

«Малювати я почав з дитинства»

Новатор у жанрі національного декоративно-ужиткового розпису, творець Троїцького станкового степового живопису Ростислав Палецький народився 10 січня 1932 року в селі Коханівка Троїцького району (пізніше — Ананьївського) у простій, але талановитій селянській родині Михайла Кіндратовича і Килини Йосипівни.

«Малювати я почав з дитинства. Заворожено дивився, як мати розцяцьковує комин або грубку, а перед Великоднем чаклує з фарбами над писанками. Або коли тато розмальовує скриню чи стільці. І от одного разу я ніби відчув поклик до цих народних візерунків», — записав у своєму щоденнику 1973-го вже відомий художник. У родинному альбомі його брата Юрія Палецького зберігається світлина, де Ростислав — студент Одеського ремісничого училища №11 — зафіксований у рідній хаті, стіни якої майстерно поцяцьковані материними малюнками.

Любов до всього народного і до рідної природи виплекала в душі простого селянина Ростислава Михайловича Палецького всепоглинаючу жагу творіння як к живопису, так і в поезії. А неперевершеним майстром пензля став, коли переселився у Троїцьке, тодішній райцентр. Саме в цьому мальовничому прадавньому селі творив власні орнаментальні композиції з яскравим національним колоритом, вдавався до стилізації історичних постатей та відомих літературних персонажів, особливий інтерес мав до козацької тематики, героїчного епосу українського народу.

Художник-орнаментист Ростислав Палецький першим серед народних майстрів в Україні зашифровував у візерунковому мереживі нашу героїчну минувшину — славне українське козацтво. «Гомоніла Україна», «Характерник Іван Сірко», «Козак Верига», «Гамалія», «Іван Богун», «Козак в бою», «Петро Сагайдачний», «Богдан Хмельницький», «Гонта в Умані», «Гуляв Максим», «Запорожці за Дунаєм» — це неповний перелік його картин, присвячених віковічній боротьбі козацтва, гайдамаків та опришків проти гнобителів та поневолювачів українського народу. Самобутній художник створив цикли картин за мотивами драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня», творів Олександра Довженка, Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Михайла Коцюбинського, Григорія Квітки-Основ’яненка, Івана Нечуя-Левицького, Миколи Гоголя, вірувань слов’ян, фольклору тощо. Досить плідно і напрочуд майстерно відтворював у своїх візерунках спадщину Тараса Шевченка.

А відкрив Україні та світові народного маляра Ростислава Палецького директор Одеського музею західного і східного мистецтва Іван Козирод.

«Так уже склалося, — згадує 98-річний ветеран війни і праці Іван Іванович, — що я часто залучався до комісії з відбору зразків народної творчості для участі в обласних і республіканських конкурсах та виставках. У цій іпостасі доля звела мене з Ростиславом Палецьким із села Троїцьке Любашівського району, тоді ще просто здібним аматором. Попервах він малював сільські картинки, пейзажі. А 1968 року представив на виставку композицію, в центрі якої була паляниця, обрамлена віночком барвінку, а від хлібини, мов промені, відходили колоски. За простотою форми проступали виразність, любов до хліборобської праці, колоритність. Тому й запропонував Ростиславові зосередитися саме на жанрі декоративного розпису. Я не раз зуст-річався з ним, порівнював вдале і невдале, щиро радів кожній його мистецькій знахідці. Він мав розуміння, що мовою квітів, символіки, кольору, орнаменту можна розкривати образи й події. Крім традиційної тематики, сміливо вводив у свої композиції яскраві образи, створені класиками укра-їнської літератури Тарасом Шевченком, Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським, Іваном Котляревським, а також героїв національно-визвольних змагань Івана Сірка, Івана Богуна, Петра Конашевича-Сагайдачного, Северина Наливайка та інших. Як художник він зростав дуже швидко — лише за три роки занять став заслуженим майстром народної творчості. Водночас він, захоплений фантастичним світом витончених алегорій та символів, дедалі частіше відчував свою незахищеність у середовищі, в якому домінує практицизм».

З отієї яскравої декоративної композиції «Хліб» і розпочався злет простого колгоспника із Троїцького як самобутнього народного художника. І та свята хліборобська праця неодноразово надихала митця звертатися до цієї теми. Неперевершеним зразком його творчості є картинна «Хвала рукам, що пахнуть хлібом», яка зберігається у Запорізькому художньому музеї. В експозиції є двадцять чотири оригінальні твори, датовані 1968 — 1976 роками, які охоплюють майже весь десятилітній творчий шлях майстра, яскраво засвідчують його самобутній талант.

Розквіт народного таланту

«Вагомий внесок у розвиток нашого троїцького малярства зробив фахівець одеського Будинку народної творчості Василь Феодосійович Краснощок, який також спонукав Палецького взятися за відродження місцевого декоративного живопису. І почалося вивчення народного настінного живопису, який був поширений у Троїцькому. Виявилося, що були у нас майстри, котрі розписували стіни, печі, писали просто на папері. Малюнки потім продавали на ярмарках — їх купували і прикрашали ними оселі до свят. Саме декоративний живопис лежить в основі всіх цих «рушникових» мотивів, що у нас поширені, — поділилася спогадами талановита троїцька художниця і педагог Лариса Бабінець. — Палецький відкрив для мене прекрасний світ мистецтва. Зумів відкрити орнамент, оскільки мені, семикласниці, було незрозуміло, як можна малювати те, чого я не бачу. Для мене це було одкровенням, тому що програма тих років не передбачала розвитку фантазії у дітей. Що таке народне мистецтво, для мене було таємницею. Мені її відкрив Палецький. Хоча у мене зовсім інший стиль, відрізняється від стилю Палецького, позаяк у нього було своє світосприйняття, у мене — своє».

Тоді у Троїцькому, що було райцентром, успішно діяло літературно-мистецьке об’єднання «Степовий колос», а його головним стрижнем був Ростислав Михайлович, який очолював місцевий клуб. У своєму щоденнику він занотував:

«Радує мене те, що молодь, яка почала займатися декоративним розписом, якось враз пішла вірним шляхом. Це, мабуть, тому, що десять тематичних виставок народної творчості трудівників села дали їм цей напрямок. При серйозному ставленні до себе майстрами декоративного розпису можуть стати Лариса Бабінець, Іван Діхтеренко, Віктор Жикол, Людмила Гнатова, Слава Дикусар, Людмила Шарапановська та інші. Здорова фантазія є і в розписах брата Юри — він може створювати будь-які композиції, здебільшого казкового напрямку. Однак ілюстрації в нього теж дуже оригінальні.

Народні таланти є скрізь, однак не всі вони виявляються. А буває і так, що вчасно не підтриманий вогник помаленьку гасне. Буйному цвітінню народної творчості в Троїцькому сприяло те, що люди якось по-серйозному люблять цю справу і свій вільний від роботи час віддають народному мистецтву. Я теж працюю в колгоспі «Маяк» ось уже понад сімнадцять років. І все своє свідоме життя несу в душі вогонь мистецтва».

З часом, вивчаючи символіку кольору та орнаменту на сорочках, писанках і рушниках, Палецький зрозумів, що мовою квітів та кольору можна «говорити». Він почав детальніше підбирати і впорядковувати на аркуші лінії, які допомагали б глядачеві передавати свої думки. У майстра поглибився інтерес до козацької тематики і героїчного епосу нашого народу. Він активно й натхненно працював, творив величезні яскраві розписи.

Упродовж 1970 — 1975 років Ростислав Михайлович плідно займався розвитком південного декоративного розпису й виставковою діяльністю. Його колоритні картини можна було побачити на виставках в Одесі, Києві, Ленінграді, Москві, Ізмаїлі, в музеях Т.Г. Шевченка та Лесі Українки, в Каневі, Полтаві, Чернігові, Львові. Ними дивувалися поляки, болгари, німці, чехи, італійці та японці. Загалом відбулося більше десятка тематичних виставок художника, на кожній з яких було представлено по 50—60 робіт.

1971-го троїцький геній удостоївся бронзової медалі лауреата Всесоюзної виставки і звання «Заслужений майстер народної творчості». Через два роки документалістка Майя Лінійчук зняла фільм «Нев’янучі барви» — про творчість майстрів Троїцького.

Сам Ростислав Палецький, не купаючись у славі, доклав чимало зусиль, щоб у новозбудованому Будинку народної творчості відкрилася студія декоративного розпису для дітей та однодумців. Створив історико-краєзнавчий музей, боровся за збереження храму Івана Богослова, що в селі Покровка.

«Прикростей — море»

Щоправда, активна діяльність членів об’єднання «Степовий колос» та популярність Палецького таки завдавали клопоту керівникам культури і партійним органам, адже він відроджував національну свідомість, що за радянської системи вважалося злочином.

З початком нової хвилі репресій проти української інтелігенції, так званих шістдесятників, до яких відносили і Р.М. Палецького, його розкритикували за «ідеалізацію козаччини». Видавництво «Мистецтво» відмовилося видати альбом розписів майстра. Досить цинічно вчинили й зі студією декоративного розпису: їй надали статус дитячої художньої школи, а Ростислава Михайловича через відсутність фахової освіти звільнили. Не прийняли і до Спілки художників. А ще «доброзичливці» та заздрісники із місцевих анонімно інформували компартійні органи, що Палецький «скочується» до популяризації націоналізму.

Упродовж останніх років життя майстер перебував під пильним наглядом каральних органів. Усі його листи почали ретельно перечитувати спецслужби.

Наприкінці 1975-го Палецький написав пророчого вірша:

Я не плачу, не жалію,
Що весни не зустрічав.
Не розквітнувши, старію,
Геть згасивши серця жар.
Що ж, така моя стежина —
Йду по ній до небокраю,
Відгоріла вже жарина,
Я ж помалу догораю...

«Благородне мистецтво, — зізнавався він у листі до свого відданого друга Івана Козирода, — не дало мені нічого, крім прикростей… Прикростей — море».

7 березня 1978 року у власній хаті «невідомі злочинці» убили Ростислава Палецького. Дружина Марія Лазарівна, повернувшись із роботи, знайшла чоловіка в калюжі крові з проламаним черепом. Удова, налякана анонімними погрозами, за безцінь продала хатину й виїхала до родичів в Одесу. Перестав малювати його молодший брат Юрій, притихли інші учні.

«Після трагічної загибелі Ростислава Михайловича все розпалося. Кудись поділися ті, хто сьогодні називає себе його друзями. Після того, як «Голос Америки» повідомив, що Палецького вбили «кадебісти», всі замовчали. Викинули на вулицю те, що було зібрано в нашому Будинку народної творчості», — поділилася сумними спогадами Лариса Бабінець.

Недовго — лише дев’ять років — творив дивовижні розписи троїцький майстер Ростислав Палецький. Але завдяки натхненню і працелюбності з-під його пензля вийшли сотні дивовижних орнаментів. Багато мистецьких творів загинуло в полум’ї та під чобітьми невігластва, нерозуміння і заздрощів. А ті, що збереглися, дивують волелюбністю, майстерністю виконання та вільним летом задумів Майстра.

Вбивство художника невідомими у власній хаті не розкрите й досі. Хоча ще тоді — далекого 1978-го — земляки здогадувалися про причину. Час був не для людей, вільних духом і національно свідомих…

«Жив поміж нас доброчинний чоловік, якому Бог послав великий і святий талан — робити людство добрішим, щасливішим й мудрішим. Окрім талану — важку, пекельну працелюбність. У ній, у виснажливій праці, тільки і щасливішав він. Та ще тоді, коли при ньому були його побратими. Мистецтвознавець Іван Козирод, учитель юних обдарувань, і сам продовжує собі помаленьку чаклувати перед мольбертом; і сивобородий, мов святий Лука, Юрко Коваленко, майстер живопису сердечного, іронічного і живого. Та про всіх друзів Ростислава хіба скажеш? Чи не кожен художник щирого серця прихилявся до коханівського дивакуватого майстра! Нема Ростислава Палецького. І ніколи вже не буде, — писав про троїцького художника-самоука одеський письменник, шанувальник його творчості і друг Олекса Шеренговий. — Він міг бути вдивовижу талановитим письменником, власне, Палецький і був ним, самою природою, Богом великим сотворений для життя творчого і воістину благословенного. Кожна фраза його спогадів, листів до друзів, усних оповідок, на які Ростислав був щедрим, мов січень на сніги, вражали живою енергією творчості, дивотворення та й широченною амплітудою обдарувань: абсолютний слух і до абсолюту професійне вміння відтворити будь-яку почуту мелодію; здатність не лише заримувати поетичну фразу, але й наснажити думку змістом високої художності…».

Продовження мистецьких традицій учителя

Після загибелі фундатора троїцької малярської школи найталановитіша його учениця-послідовниця, вчителька історії Лариса Миколаївна Бабінець очолила сільський заклад культури й організувала студію декоративно-ужиткового розпису «Дивоцвіт». Вона не дала згаснути тій іскрі мистецької жаги, що її розпалив Палецький у серцях троїчан, і розвинула мистецькі традиції свого Вчителя, вдосконалила художній стиль та колоритність візерункових форм. І сьогодні вона разом з дітьми продовжує живописати дивовижне життєстверджуюче квіткове мереживо.

Десятиліттями життя і творчість троїцького митця замовчувалися.

Початок ХХІ століття ознаменувався бурхливою цікавістю до спадку народних майстрів ужиткового мистецтва й передусім — до загадкової особистості Ростислава Михайловича Палецького із Троїцького. Історія цього мальовничого села губиться в сивій давнині, як і загадкове сакральне рослинно-знакове орнаментування наших пращурів. У 1960—1980-х роках завдяки Палецькому, простому селянинові, воно оформилося у традиційний південний, степовий стиль декоративно-ужиткового розпису.

2007-го його творчий спадок підніс на видиму височину Одеський обласний центр української культури, очолюваний Наталею Гончаровою. Нині цю подвижницьку справу популяризації всього укра-їнського продовжує Валентина Вітос зі своєю чудовою командою однодумців. За підтримки управління культури і туризму облдержадміністрації та голови громадської організації «Інтелектуальний форум» в Одесі Олексія Козаченка було започатковано мистецьку премію імені Ростислава Палецького. До цієї акції активно долучилися благодійники із БФ «Рідний край» з Любашівщини. Щороку премію вручають найкращим митцям Одещини. Сьогодні лауреатами та стипендіатами цієї престижної мистецької відзнаки вже є 90 самобутніх, талановитих особистостей.

2008-го в Київському музеї укра-їнського народного декоративного мистецтва експонувалося понад шістдесят полотен Ростислава Палецького із колекції музею та приватних зібрань мистецтвознавця Івана Козирода й художника Олександра Гаркавченка з Одеси. Це була перша посмертна виставка знаменитого троїцького митця. Її відкриття розпочалося з перегляду також дивом збереженого документального фільму «Нев’янучі барви», знятого у 1973-у. На тій виставці був представлений і альбом творів Ростислава Палецького, над створенням якого попрацювали одеські мистецтвознавці Тамара Михайличенко, Софія Шеренгова, Анатолій Пасічний і який побачив світ завдяки сприянню родини одеських меценатів Волошиних.

Справу свого талановитого наставника продовжує не менш талановита народна художниця Лариса Бабінець. Нерозтрачений мистецький потенціал має учень Палецького Микола Притикін. У Любашівці навчає дітей розпису Олена Шлода. Популяризують спадщину майстра директор Будинку народної творчості в Троїцькому Олександр Славинський і завідувач Історико-краєзнавчого музею ім. Є. Столиці в Ананьєві Олександр Шхалахов.

Цими днями за сприяння Любашівської селищної ради у Троїцькому будинку народної творчості широко відзначили ювілей всесвітньовідомого живописця. Очільник громади Геннадій Павлов пообіцяв капітально відремонтувати будівлю та матеріально підтримувати дитячу студію декоративного розпису майстрині і педагога Лариси Бабінець.

Втім, як на мою думку, для гідної популяризації творчості нашого видатного земляка і підтримки народних майстрів Любашівщини та Одещини загалом варто було б оголосити 2022-й Роком Ростислава Палецького!

Юрій ФЕДОРЧУК.
Подільський район.

НА ЗНІМКУ: «Хвала рукам, що пахнуть хлібом».
Фото автораі з його особистого архіву.