Ностальгувати? За чим?
Віднедавна завважено: наша молодь жваво цікавиться минулим часом, у якому жили їхні дідусі й бабусі. Властиво, тією країною, яку ми коротко називаємо союзом.
Можна було б припустити, що молодих людей цілком природно цікавить, як і чим жило старше покоління. Та це, одначе, не зовсім так. Себто, це так і — не так. Попри те, що їх цікавить стиль життя тодішнього суспільства, побут людей, речі, які їх оточували, молоді люди — якась частина їх, звісно — виявляють певний інтерес до символіки тієї держави (до слова сказати, забороненої в Україні як символіка тоталітаризму). Звідси — майки із зображенням серпа і молота, п’ятикутної зірки й навіть сталінських портретів. І це, на жаль, не тільки бажання бути оригінальними, виділятися поміж ровесниками, а й вияв певної, сказати б, крамоли. Їх можна побачити у Києві й у Кропивницькому, у Львові й Одесі… Спитати власника такої майки: що він знає про ті серп і молот чи про вождя-тирана, зображення якого носить на грудях? Та чи буде втямливою відповідь? Хоча… Нерідко можна почути й твердження, що це, мовляв, був успішний менеджер і що тоді була велика і могутня держава, котрої всі боялися, і в якій жили щасливі люди і т.д., і т.п.
Звідкіль такі судження у сучасних молодих людей? Не бачать же вони совєтських, майже суціль пропагандистських, фільмів, не читають тодішніх книжок (якщо взагалі читають книжки), та й у школі їм нічого такого не вповідають. Бо й справді, не було в тій державі нічого, що дозволяє говорити про щасливих людей, достаток тощо. Трималася та держава впереваж на брехні-обмані, а ще — на страхові своїх громадян. Побоювалися її також інші народи: одні остерігалися, а декотрі не хотіли зачіпати…
Отож, хіба лише від своїх дідусів та бабусь можуть почути нинішні підлітки про совєтську державу — країну їхньої молодости, в якій минула значна частина їхнього життя. Краща — якщо говорити про молоді роки — частина. Одні ностальгують за тими молодими літами як за назавжди втраченим часом, стосунками та можливостями (які були вельми ілюзорними), коли вони були сильними та здоровими, були сповнені мрій і надій; коли були яскравими почуття, а віра — безмежною, бо так їх виховували змалечку. А труднощі?.. Ну, що ж, такий був час, повоєнні важкі роки. Зате якого ворога подолали… Але вони були оптимістами, кажуть нині своїм онукам, були сповнені віри у краще майбутнє. А що вони мають сьогодні? Так, були, назагал, бідні. Але та держава давала квартиру, а тепер треба самому заробляти. Так, були, можливо, обмежені у якихось свободах. (Про довоєнних селян без паспортів вони, звичайно ж, не знали, а про ГУЛАГ, сотні концтаборів і тисячі й тисячі в’язнів Сибіру, Колими, про вигнаних з насиджених місць кримських татар, німців, греків — тим більше…)
Тут поставимо крапку. Бо всі ми чуємо нарікання «трамвайних», так би мовити, бабусь на своє нинішнє життя, а деякі слова — такі, як «пенсія», «тариф» — можна було б безпомильно назвати словами року (замість вже обраних — «вакцина», «вакцинування»). А з іншого боку, немало дідусів та бабусь ностальгують за минулими часами ще й тому, що вони мали в своїх руках владу і все, що це їм давало для уповні пристойного — гідного людини — ситого життя. Себто, гарні сучасні квартири, побутові речі: дорогі меблі, пральні машинки, холодильники тощо. Прості, як мовиться, люди за всім цим роками стояли у чергах. Для них були тільки крамниці без вибору. А ті, привілейовані, багато з яких звалися «номенклатурою», себто становили своєрідну касту працівників органів вдали, міліції, КГБ, керівники різних установ та підприємств (надто — секретних чи напівзакритих), користувалися для них лише створеними лікарнями (ліксанупр), буфетами, а отоварювалися, як правило, на базах.
Увесь цей чиновно-пар-тійний прошарок був досить чисельним, надто — на півдні. Мабуть, саме про це своє колишнє забезпечене життя й оповідають ці дідусі з бабусями онукам. Та не лише це спонукає молодих до предметного зацікавлення тією епохою. Є тут і цілком природний потяг до знайомства з минулим, бажання знати, як і чим жили їхні дідусі з бабусями.
Але чому ці діти не виявляють такого ж інтересу до пе-ріоду, скажімо, Визвольних змагань 100-літньої давнини чи періоду ОУН-УПА, до епохи 1990-х або хоча б до нинішньої війни на сході країни? Чи є відповіді на ці запитання?..
Саме у ці різдвяні дні спадає на пам’ять Василь Стус. Він прийшов у цей світ якраз перед Святвечором з наперед визначеною трагічною долею, бо мав нещастя народитися в державі страху і неволі.
Радсоцконцтаборів союз,
Котрий Господь забув,
Диявол теж забув. Тепер
Тут править інший бог:
Марксист,
расист і людожер,
Один — за трьох.
І далі:
Безпаспортний
і закріпачений
Сліпий колгоспний
мій народ,
Катований,
але не страчений,
Рабований,
але не втрачений…
Такою постає в поезії Василя Стуса держава, за якою сьогодні декотрі ностальгують.
Що ж, ностальгія притаманна людині, це природне людське почуття. Але як відгукнеться саме така ностальгія, а нерідко — ще й на тлі нарікань на нинішні життєві парадокси (як, знову ж таки, ті ж тарифи чи низькі пенсії, корупція, зокрема й у ВНЗ, тощо) в душах тих, кому невдовзі розбудовувати свою країну?
Роман КРАКАЛІЯ.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):
- на 1 місяць — 50 грн.
- на 3 місяці — 150 грн.
- на 6 місяців — 300 грн.
- на 12 місяців — 600 грн.
- Iндекс — 61119
суботній випуск (з програмою ТБ):
- на 1 місяць — 40 грн.
- на 3 місяці — 120 грн.
- на 6 місяців — 240 грн.
- на 12 місяців — 480 грн.
- Iндекс — 40378
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206
