«Світло в темряві світить, і темрява не огорнула його»
Різдвяні послання
Дорогі брати і сестри!
Щороку в ці дні ми знову по-особливому переживаємо подію, яка сталася понад двадцять століть тому. Ми згадуємо про Різдво Христове як про історичний факт з минулого, але також і відновлюємо для себе його сьогоденну реальність. Знову і знову ми повторюємо слова ангелів, вперше почуті пастухами на полі біля Вифлеєму: «Нині у місті Давидовому народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь» (Лк. 2: 11).
«Христос народжується — славте, Христос із небес — зустрічайте» (ірмос 1-ї пісні канону свята), — співає Церква, святкуючи, так, ніби відбувається це саме зараз, а не сталося багато століть тому. Здавалося б, дивне протиріччя: Христос народився у давнину, в далекій країні, але водночас звістка про Його Різдво щороку прославляється нами як «нова радість», що настає тут і зараз.
Звернімо увагу на те, що і зміст богослужінь, і побожні звичаї нашого народу, присвячені вшануванню Різдва Христового, спонукають нас думкою і почуттями переноситися у момент народження Сина Божого. Ми справді відчуваємо себе ніби присутніми у Вифлеємському вертепі, споглядаючи на Немовля, яке лежить сповитим у яслах, на Пречисту Діву Марію та Її обручника — праведного Йосифа. Ми ніби разом з пастухами чуємо ангельські хори, які прославляють народження Спасителя світу та благовіствують відновлення миру між Богом і людством. Ми долучаємося до подорожі східних волхвів-мудреців, які прямують за чудесною зіркою, щоби разом з ними віддати шану народженому Месії та принести Йому і свої власні дари за нашою можливістю.
Хіба ми не згадували про все це минулого року і раніше? Хіба ми не чули з біблійних книг Старого й Нового Завіту пророцтва про народження Сина Діви, про прихід Спасителя, Який візьме на Себе гріхи світу, а також про дослівне виконання цих давніх провіщень? Усе це не раз ми чули, про все це ми як християни знаємо, але водночас щороку для нас Різдво Христове стає «новою радістю» для того, щоби ми відчули його сучасність, щоби подолали час і простір, які відділяють нас від євангельських подій, та усвідомили, що сенс і значення Різдва Христового не губляться у сивій давнині, а залишаються вічно сьогоденними. Адже святкуємо ми не просто народження ще однієї людини, нехай навіть видатної та всесвітньовідомої, а святкуємо ми Різдво Сина Божого, Який стає також і Сином Людським.
Вшановуємо ми Бога Предвічного, Який заради нашого спасіння стає в усьому подібним до нас, приймаючи на Себе «наші немочі і […] наші хвороби» (Іс. 53: 4), щоби вилікувати їх, як сповістив про це пророк Ісая. Поклоняємося ми Тому, Хто не лише був, але і є, бо Він — не підвладний часу та простору, вічносущий і всюдиприсутній. Думкою і почуттями ми долаємо простір і час, звертаючись до минулого, але через нашу віру також і Різдво Христове долає відстань до нас, стаючи реальністю сьогодення. Бо воно не просто привід відволіктися від щоденних турбот, посвяткувати з рідними й близькими, не просто нагода для подарунків і вітань. Усе це ми можемо побачити в кожному людському святі. Відзначення і вшанування Різдва Христового є значно більшим, бо насправді воно оновлює в нас усвідомлення реальності всього того, що Бог звершив для нашого спасіння.
Дитя у яслах — Христос, Який прийшов із небес — закликає нас оновитися, змінитися. Почувши звістку про Різдво Христове, ми не повинні вже залишатися такими, які ніби й далі нічого не знають про це. Такими, хто посвяткував і забув, такими, для кого сенс відзначення обмежується святковим столом, подарунками та розвагами.
Своїм приходом у світ Бог змінив нашу реальність. Це вже сталося, і ніяк не залежить від нас. Однак від кожного особисто залежить, яку відповідь ми даємо на звістку про Христове народження. Чи ми поспішаємо до вертепу разом із пастухами та волхвами, щоби прославити Народженого, чи поспішаємо разом з Іродом відкинути Його, забути про Нього, бо Він руйнує гріх, до якого ми призвичаїлися? Чи ми приносимо дари любові й добрих справ, через які визнаємо у Сині Діви Бога Предвічного, у Немовляті — Спасителя світу й обіцяного Месію, чи лише маємо у святі Різдва Христового черговий привід для обміну подарунками?
Відповідь на заклик залежить тільки від нас самих. Ба більше, неможливо дати цю відповідь лише один раз, бо вона потребує щоденного поновлення у нашому виборі, коли визначаємося, чи чинити нам за законом Божим, чи підкоритися владі гріха. Саме тому кожного року через святкування Різдва Христового ми оновлюємо наше усвідомлення божественної присутності, наше пізнання істини, наше розуміння власного обов’язку перед народженим Сином Божим.
Дорогі брати і сестри!
Бажаю, щоби усвідомлення вічного значення Різдва Христового спонукало нас до побожних роздумів та дій не лише у свята, але і впродовж усього нашого життя, і приносило добрі плоди.
Як предстоятель помісної Української православної церкви щиро вітаю всіх вас із Різдвом Христовим, а також із Новим роком. Хоча минає вже восьмий рік, як Україна вимушена жити, обороняючись від агресії; хоча вже два роки нашу країну і все людство турбують випробування, пов’язані з пандемією, однак ніщо не здатне відібрати від нас великої, надзвичайної радості, яку звістка про народження Сина Божого приносить у світ.
Святкуючи, ми не можемо забути про тих, завдяки кому ми маємо мирне небо над головою і можливість зібратися за різдвяним столом, — про воїнів, які захищають Україну від ворога видимого, від нашестя чужинців, та про лікарів і медичних працівників, які борються за наше тілесне здоров’я. Згадаймо їх у наших молитвах і попросімо для них Божого захисту й опіки.
Згадаймо також і наших братів та сестер, які вимушені на окупованих українських землях відзначати свята в неволі. Згадаймо про полонених і несправедливо ув’язнених та попросімо в Господа для них захисту і швидшого звільнення. Ми віримо, що з Божою допомогою й об’єднаними зусиллями ми досягнемо визволення Донбасу і Криму, досягнемо перемоги в боротьбі за правду і справедливого миру.
Вітаю з Різдвом Христовим та Новоліттям президента, уряд, парламент України, очільників місцевих громад і всіх, хто покликаний працювати на благо українського народу та здійснює служіння йому. Нехай Господь надихає вас мудрістю та допомагає у добрих справах!
У ці святкові дні піднесімо подяку Господу за всі Його благодіяння, виявлені до нас, до Церкви й до України. Нехай Бог допомагає нам надалі утверджувати єдину помісну автокефальну Українську православну церкву, долаючи поділи та непорозуміння між одновірцями, а також дає силу й мудрість українському народу зберігати єдність і суспільний мир, протистояти агресору й досягти перемоги.
Якими б не були зовнішні обставини і де б вам не доводилося відзначати цьогоріч свято — нехай радість Різдва Христового наповнить ваші серця, відганяючи турботи та скорботу, а світло Вифлеємської зірки нехай спрямовує до Сина Божого, нагадуючи, що Месія, Спаситель прийшов у світ, приніс нам світло правди та надії, і це «світло в темряві світить, і темрява не огорнула його» (Ін 1: 5).
Христос народився!
Славімо Його!
Епіфаній,
митрополит Київський і всієї України,
предстоятель помісної Православної церкви України.
Слава на висотах Богу й на землі мир
людям Його вподобання! (Лк. 2, 14).
Дорогі у Христі!
Сьогодні ділимося з вами великою радістю, яку вперше прийняли і нею поділилися невідомі вифлеємські пастушки, котрі перебували на відкритому полі та вночі чували біля свого стада. За розповіддю євангеліста Луки, коли ангел Господній з’явився, то їх спершу огорнув великий страх. Та ангел до них промовив: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лк. 2, 10-11). Відтак, почувши похвальний спів ангельських хорів «Слава на висотах Богу», пастушки один одному сказали: «Ходім лишень до Вифлеєму та подивімся на ту подію, що Господь об’явив нам» (Лк. 2, 15). І пішли, знайшли Марію і Йосифа з Дитятком та, поклонившись їм, пішли і розповіли іншим про Ісуса.
Різдвяна благовість — це свято довіри, — довіри не тільки між людьми, а передусім Бога до людини! Ми часто говоримо про нашу віру в Бога, а мало коли звертаємо увагу на Боже вподобання стосовно нас, Його віру та довіру до нас. Господь довірив першу добру новину про народження Божого Дитяти звичайним пастухам, а згодом поділився своєю євангельською благовістю із жінками-мироносицями, рибалками, митниками — простими і мало кому відомими людьми.
У Різдві Христовому Небесний Отець довіряє людям свого єдинородного Сина і Бог стає людиною! Ангельський спів про «мир на землі людям Його вподобання» вказує на те, що Бог бачить людину гідною Його довіри і вподобання, прихильності і благовоління (саме так дослівно перекладається грецьке поняття «євдокія»). Він бачить нас добрими і вірить у нас. Він бачить нас не тільки такими, яким ми є сьогодні, серед усіх наших немочей і гріховності, нашої біди і розгубленості. Син Божий бачить у нас Свій Образ, а воплочуючись, приймає нашу людську природу і в маленькому дитятку вчить нас бачити Його самого, Спасителя світу. Споглядаючи нас як людей свого благовоління, Він бачить нас такими, якими ми можемо стати за допомогою сили Його благодаті, подібно як люблячі батьки бачать у своїй дитині майбутнього талановитого письменника чи художника, добру матір чи ніжного і відповідального батька, провідника народу чи його могутнього захисника.
Постать Богородиці в цьому різдвяному таїнстві уособлює те довір’я, яке людина повинна плекати до свого Творця і Спасителя у відповідь на Божу довіру до нас. Мати Божа, яка в холодній стаєнці тримає на руках маленького Ісуса, вчить нас, що ми можемо і повинні довіряти Богові та ближньому, бо сам Господь першим полюбив нас і довірився нам. Приймаючи слово архангела, Вона дає Богові простір у власному тілі, дає Йому свою людяність — людську природу. Відтак св. Йосиф, опікун Ісуса та Його Матері, дізнавшись, що Марія вагітна, спершу думає потайки Її відпустити. Та коли ангел Господній з’явився йому вві сні і сказав: «Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в Ній зачалось, походить від Святого Духа» (Мт. 1, 20), чоловік повірив, довірився Богові і зробив усе за велінням ангела, оправдавши Господню довіру до нього.
Ми живемо у світі, де довір’я не тільки зранене, а й перебуває під постійною атакою. Велика криза довіри відчутна в різних сферах суспільного і навіть церковного життя. За посередництвом нових комунікаційних технологій маніпуляція правдою, яка існувала в людській історії завжди, сьогодні несеться з блискавичною швидкістю по всій земній кулі. Ми вже не знаємо, у що вірити і кому довіряти. У нашій свідомості утверджується переконання, що нема на світі ні правди, ні справедливості, що на кожному кроці тільки обман, брехня і крутійство.
Ця драматична ситуація зображена на іконі Різдва Христового. Злий дух у вигляді старшого чоловіка у волосяниці спокушає Йосифа, намагаючись викликати в нього сумнів щодо Дитяти та Його Матері. Нема чого цьому дивуватись, адже диявол, як батько брехні (пор. Ів. 8, 44), на кожному кроці старається посіяти підозри і сумнів про Боже до нас благовоління та сприяє конфліктам між людьми на всіх рівнях, у приватному, родинному та громадському житті.
Сучасна пандемія ще більше посилила кризу довіри. Оскільки вірус ховається в людині, то інша особа є для мене потенційним джерелом захворювання і навіть смерті. Це впроваджує в людські стосунки елементи підозри, страху і втечі.
Недовірою позначене рівно ж наше ставлення до суспільних і державних інституцій. Різні конспіративні чутки щодо небезпеки вакцин проти коронавірусу накладаються на загальнопоширену в нашому суспільстві недовірливість до влади і викликають у душах наших співвітчизників ще більше замішання і тривогу за майбутнє. Люди не вірять владі та іншим інституціям, які покликані дбати про загальне благо і громадське здоров’я та нести за це відповідальність. Можливо, з огляду на історію ХХ століття, пострадянські країни мають більшу, ніж це може бути в інших частинах світу, схильність не довіряти державним інституціям, тому легко стають жертвами різного роду маніпуляцій і пропаганди. Зрештою, у політично поляризованих країнах західного світу сіяння страху і недовіри теж стає інструментом політичної боротьби. Проте слід пам’ятати, що, керуючись принципом «не вірю нікому», ми завжди граємо комусь на руку, хтось використовує наше розчарування для досягнення власних цілей. Недовіра руйнує людські стосунки в усіх сферах. Недовіра руйнує родину, громаду, народ і державу!
У відповідь на ці наші сучасні спокуси недовіри сам Господь приходить, щоб об’явити правду і обгорнути нас своєю довірою. У навечір’я Різдва Христового ми співаємо: «Засяяв Ти, Христе, з Діви, як духовне Сонце Правди, і зоря появила Тебе невидимого, що вмістився у вертепі. І мудреців привів Ти, щоб поклонилися Тобі; з ними й ми Тебе величаємо: Життєдавче, слава Тобі!» (тропар вечірні). Святкувати Різдво Христове — це довіряти Божому Дитяті, яке долає смерть і, приймаючи людське життя, несе в дарі своє Боже Життя. Різдво — це не якась побожна казка, а унікальна в історії подія, що свідчить про Господнє довір’я до людини. Бог вірить у своє створіння. Він вірить у нас більше, ніж ми віримо самі в себе.
Через віру в Бога, у Його народження між нами, відродімо довір’я до людини, яка Його шукає! Будьмо людьми Божого вподобання і вчімося вкладати своє вподобання в іншу людину — побачити в ній добрі риси, дари і таланти, вміння і висоту духу. Хоч обставини поширення сучасного вірусу деколи вимагають, щоб ми прикривали захисними масками наші вуста та ніздрі, але, в ім’я Боже, не закриваймо своїх сердець перед іншими людьми! Даймо їм побачити радість, любов і доброту в наших очах! Саме серед викликів і випробувань пандемії будьмо носіями Божого благовоління!
Бажаю, щоб наші сім’ї були, на зразок Пресвятої родини, місцем взаємної пошани, любові та довіри. Особливо прошу вас, дорогі батьки, плекати духа довір’я у своїх дітей, щоб, коли їх спіткають виклики цього світу, вони знали, що можуть завжди покладатися як на вас, так і на Господа Бога, який доручив їх вашій опіці. На різних етапах зростання дітей бережіть і будуйте довіру та взаємоповагу в радості, любові й терпеливості. Будьте для них першими вчителями глибокої віри, прикладом щирої молитви, заохочуйте їх змалечку до служіння ближньому. Найпильнішу увагу звертайте на перехідний час від дитинства до молодості, подбайте, щоб діти вміли відрізнити фальшиве від автентичного, Божу правду від диявольської брехні. Хай ваші нащадки знають, що не тільки ви в них вірите і здатні бачити їхнє майбутнє в реалізованих талантах і розквітлих у їхній душі Божих дарах, а що сам Господь Бог у них вірить і кличе їх до творення Його добрих діл у світі.
Отож святкуймо Різдво разом! Хоч би де ми були, творімо взаємною довірою наш сучасний Вифлеєм! Хто святкує в сімейному колі — то зі щирою радістю; хто змушений бути далеко від рідних — то з відчуттям духовної єдності; хто може прийти до храму — то з переживанням святої урочистості празника та в любові до Христа, який дає себе нам як духовну поживу на знак, що Він вірить у нас; хто бере участь у святкових богослужіннях онлайн — то в благословенній тузі за братами і сестрами в Христі. Ділімося одне з одним різдвяною радістю — хто як може! Хай скрізь лунає традиційна українська коляда!
Дорогі брати і сестри! Цього святкового дня висловлюю вам своє довір’я і вірю, що ви самі відчуваєте, як гідно зустрічати новонародженого Спаса, і вмієте ділитися радістю цієї зустрічі з кожним, хто є поруч із вами. Із Різдвом Христовим сердечно вітаю вас усіх: від сходу до заходу, від півночі до півдня — в Україні і на поселеннях, на всіх континентах світу. Особливим чином єднаюся з тими, хто сумує чи почувається самотнім, з усіма, хто на заробітках далеко від дому і саме цієї миті відчуває брак рідних і тепла родинної оселі. Співчуваю тим родинам, яким цього року тяжко сідати до Святої вечері, бо при столі стоїть порожнє крісло, котре ще недавно було місцем тата чи мами, чоловіка чи дружини, брата чи сестри, сина чи доні. Крізь сльози радійте з вірою, що сьогодні ваші найдорожчі святкують у небі. Ділюся різдвяною радістю з нашими старшими — бабусями і дідусями, а також з усіма потребуючими. Щиро вітаю наших військових на фронті — нашу гордість. Лину думкою до полонених і ув’язнених: переказуючи різдвяні вітання, заохочую вас не занепадати духом, бо у вас вірить сам Господь Бог. Вітаю дітей і молодь — наше майбутнє, і бажаю вам, щоб сьогодні усмішка не сходила з ваших уст, щоб ваша радість була повна.
Від щирого серця бажаю всім вам справжньої радості дітей Божих, смачної куті, веселих свят Різдва Христового та щасливого, мирного і благословенного нового року!
Христос народився!
Славімо Його!
Святослав,
патріарх Української греко-католицької церкви.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):
- на 1 місяць — 50 грн.
- на 3 місяці — 150 грн.
- на 6 місяців — 300 грн.
- на 12 місяців — 600 грн.
- Iндекс — 61119
суботній випуск (з програмою ТБ):
- на 1 місяць — 40 грн.
- на 3 місяці — 120 грн.
- на 6 місяців — 240 грн.
- на 12 місяців — 480 грн.
- Iндекс — 40378
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206