Борис Едуардс: повернення. Рефлексії

Тарас Максим’юк, колекціонер, заслужений працівник культури України, член ініціативної групи щодо встановлення меморіальної дошки Б.В. Едуардсу:

— Інтерес до постаті Бориса Едуардса у мене виник досить рано. Ще у роки моєї юності ми їздили до Очакова, де стоїть пам’ятник Суворову на честь Кінбурнської битви (його модель є в Художньому, зменшена — в Історико-краєзнавчому музеях). У мене навіть збереглася світлина, де я біля цього знакового місця. Листівки із зображенням пам’ятника Суворову в Очакові були згадані в покажчику про Руфина Судковського, який видав в Одесі природознавець Євген Шевельов.

Колись я купив, здається, на Старокінному ринку, книжку про Едуардса — нарис І. Антоновича, виданий у 1899 році з нагоди 15-ліття творчої діяльності скульптора і виставки в Зимовому саду Воронцовського палацу. Це рідкісна річ, яка згадується у вашій монографії. У цій роботі я відкрив для себе факт інтересу Едуардса до постаті Тараса Шевченка, до образу Катерини, бо у нього є однойменна скульптура, яку вивезли до Тифлісу.

Серед імен українських скульпторів другої половини ХІХ — початку ХХ ст. постать Едуардса, безумовно, одна з найцікавіших. Багато було живописців, графіків, а от скульпторів, які працювали з трудомістким матеріалом на такому високому рівні, — одиниці.

Наталія Майданюк, завідувачка редакційного відділу Одеської національної наукової бібліотеки, член НСЖУ:

— Як людина творча, філологиня за освітою, що багато років працювала в журналістиці, ще й народжена під знаком Близнюків, я схильна до емоційного сприйняття життя, часом і до спонтанних рішень. Але як редактор, науковець усе ж дотримуюся принципу раціо майже в усьому, керуюся лише перевіреною і підтвердженою інформацією, покладаюся на ґрунтовні та вдумливі дослідження.

От і моя позиція у питанні увічнення в Одесі пам’яті скульптора Бориса Едуардса якраз і ґрунтується на цих двох, здається, несумісних речах.

На моїх емоціях у сприйнятті його робіт — від невеликих портретних ескізів до монументальних пам’ятників, особливо на біблійну тематику, на співзвучності з його прагненнями етики й естетики у стосунках та мистецтві, повазі до людей, попри їх соці-альний статус (свідчення — його герой із повісті «Агнеса»), на повазі до його надзвичайної працездатності (робота скульптора не лише дуже важка, а й трудомістка, він не має права схибити, працюючи з мармуром, чи відливаючи форми).

І на оцінці мистецтвознавців значущості постаті скульптора для Одеси, і мистецтва взагалі.

Ну і маємо переконливі факти з біографії Едуардса, які пов’язують його з Одесою не лише як з місцем проживання, а й свідчать про його опікування тут мистецькою освітою, про причетність до наших архітектурних і скульптурних пам’яток. А що важить його підприємницький хист, бачення перспективності започаткованих ним перших на півдні України ливарного заводу і скульптурного ательє, що отримували замовлення звідусіль!

Отож проєкт «Борис Едуардс: повернення» — слушна й гарна ідея. Це, зрештою, і вплинуло на моє рішення увійти до складу ініціативної групи зі встановлення меморіальної дошки. І я рада, що ця ідея знайшла так багато однодумців.

Юрій Письмак, мистецтвознавець, почесний працівник культури України,член НСХУ, НСЖУ, НСАУ, академік Інженерної академії України та Міжнародної академії літератури, мистецтва і комунікації:

— Належу до числа одеситів, які свідомі, що творчий спадок скульптора Бориса Едуардса є не лише предметом гордості й слави Одеси, а й культурним надбанням світового значення.

Впевнений, що створення меморіального пам’ятного знака на фасаді будівлі в провулку Ляпунова (разом з реставрацією фасадів цієї будівлі у перспективі) сприятиме підвищенню туристичної привабливості цього історичного куточка Одеси.

Відомо, що предки Едуардса були британськими підданими, тож, безумовно, це сприятиме зміцненню міжнародних, зокрема українсько-британських та українсько-мальтійських культурних зв’язків. Цей провулок має винятково сприятливе розташування поміж двома скарбницями культури — Одеським національним художнім музеєм та Одеською національною науковою бібліотекою. Саме в згаданому музеї зберігається й експонується значна колекція творів талановитого скульптора. Сподіваюся, що включення провулку до туристичних маршрутів Одеси не лише їх пожвавить, а й сприятиме збереженню архітектурної спадщини і наблизить перспективи реставрації будівель, що його формують.

Лариса Дем’янишина, художниця, член НСХУ, лауреатка обласної премії народних майстрів імені Ростислава Палецького:

— Едуардс увійшов у моє життя разом з Одеським художнім музеєм. Уперше в його стінах я побувала ще з батьками у 7-річному віці, а пізніше, вже навчаючись у «Греківці», ми часто оглядали експозиції Художнього. І «Шурка», і «Христос і грішниця» Бориса Едуардса незмінно привертали увагу високою майстерністю, відбором. І якщо «Шурка» сприймається як ода дитинству, то «Христос і грішниця» — це глибокий філософський твір на біблійний сюжет, у якому теми прощення й любові звучать дуже людяно і світло.

Потім, уже спілкуючись з одеськими скульпторами Олександром Ковалем і Миколою Худолієм, дізналася про майстерню Бориса Вільямовича, розташовану у провулку Ляпунова. Ще більше дізналася про майстра з вашої, пане Володимире, монографії про нього і проєкту «Борис Едуардс: повернення». Дякую, що залучили до втілення цього проєкту. Це почесно і надихаюче.

Наталія Диба, завідувачка відділу міжнародних проєктів ОННБ:

— Борис Едуардс… Він заробляв на життя тим, що давав уроки малювання, створював скульптурні мініатюри, ліпив з глини, різьбив з м’якого каменю, переважно мармуру, та виготовляв як невеликі вироби, так і відливав монументальні скульптури з бронзи. Він умів поводитися з різцем не гірше за італій-ського майстра XV століття. Академік Петербурзької академії мистецтв, відомий в усьому світі, він прославив наше місто. Зараз час Одесі віддати данину шани та увічнити пам’ять Бориса Едуардса, встановивши меморіальну дошку на будівлі, де він мешкав.

Геніальний автор історій про Пітера Пена Джеймс Баррі казав: «Бог дав нам пам’ять, аби ми могли мати троянди у грудні». Треба повернутися з радянського небуття, підтримати ініціативу «Борис Едуардс: повернення», а відтак зберегти культурний імідж Одеси.

Сергій Лукачко, менеджер зі зв’язків з громадськістю ГО «Со-ціальна платформа «Моє місто»:

— Ми працюємо 24/7, аби допомогти авторам реалізовувати їхні задуми та розвивати культуру благодійності. Я щасливий, що ви вирішили втілити проєкт через нашу платформу. Завдяки цьому багато людей дізналися про Бориса Едуардса й актуальність розповідей про культурних діячів Одеси. Адже дуже важливо пам’ятати про тих, хто створював наші міста та будував нашу айдентику.

І я дуже радий, що, виступивши інструментом для збору коштів, ми свою функцію виконали.

Юрій Маслов, доктор економічних наук, професор Одеського національного економічного університету, меценат:

— Моє перше знайомство з Борисом Едуардсом відбулося в 1979 році під час навчання у дитячій художній школі, яка в ті часи діяла при «Греківці». Ми робили замальовки у дворику Історико-краєзнавчого музею, де я вперше побачив бюст Катерини ІІ і фігури її фаворитів, відлиті в майстерні Едуардса. Тоді вони зберігалися саме в цьому закладі, і, як ви зазначили у своїй монографії, кілька фігур до цього скульптурного ансамблю переробив Едуардс. Знову із захопленням я відкрив для себе ім’я скульптора вже в Ізмаїлі, де встановлений кінний пам’ятник Суворову. Ну й, зрозуміло, коли побачив бюст «Шурка», який зберігається у нашому Художньому музеї. Борис Едуардс — єдиний великий скульптор часів Товариства південноросійських художників. Його значення не можна обмежити тільки одеськими рамками — це явище значно масштабніше, й у контексті України, і тодішньої імперії. Видатний скульптор з трагічною долею, як і більшість емігрантів тієї хвилі. Нам надзвичайно важливо увічнити його пам‘ять.

Ми вважаємо за велику честь зробити свій внесок у спільну справу. Сподіваюся, що навесні зорганізуємо відкриття меморіальної дошки. Було б доречним до цієї події підготувати також виставку творів Едуардса з фонду Одеського національного художньо-го музею і приватних колекцій.

Бесідував
Володимир КУДЛАЧ,
мистецтвознавець,
член НСХУ, НСЖУ,
автор проєкту

«Борис Едуардс: повернення».

П.С. Щиро дякую колегам за високу і фахову оцінку моєї праці. 27 травня 2022-го сповниться 162 роки від дня народження Бориса Вільямовича Едуардса, тож, сподіваюся, до цієї дати ми й приурочимо відкриття меморіальної таблиці.

Минув не повний місяць, як ми розпочали кампанію, і, за щасливого збігу обставин, знайшовся спонсор в особі Юрія Маслова та його родини, які готові взяти на себе основні витрати, пов’язані з виготовленням і встановленням меморіальної дошки. Роботу довірено відомому скульпторові, заслуженому художникові України Миколі Худолію.

Попередньо зібрані кошти (близько п’яти тисяч гривень), акумульовані на рахунку краудфандингової платформи «Моє місто», учасники ініціативної групи одностайно погодилися передати на проєкт, що передбачає модернізацію сховища для експонатів Одеського археологічного музею.

В.К.