Глибинно закорінений й достоту вільний

Працюючи в Оперному театрі, почув про художника-самоука Ростислава Палецького, який жив у селі Троїцькому тоді Любашівського району. Це був талановитий майстер, який творив у народному стилі і якого вбила Московія. Вбила за те, що його творчість будила й живила українську душу. А це те, чого дуже боялася і найбільше не бажала чужа влада.

Палецький відчував, що за ним скоро прийдуть і казав Олександрові, щоб він покинув його. Був замах і на Гаркавенка, але він дивом уникнув смерті.

Олександр Іванович врятував від знищення кількасот робіт Ростислава Палецького. Тільки вже за це йому велика дяка.

Після Троїцького повернувся в Одесу. Працював заступником директора художньої школи. Перші виставки були в кінотеатрах, а також в Оперному. Організовував різноманітні експозиції в Українському культурному центрі. Там же відбулася і його найкраща виставка. Викладав на художньо-графічному факультеті педінституту ім. К.Д. Ушинського. Найзнаменитіший його учень — Олександр Ройтбурд, який так передчасно пішов із життя.

Уже 30 років працює студія «Батьки та діти», де з-поміж іншого вивчається дрібна пластика Середнього Подніпров’я та насічна кераміка. Я неодноразово бував як на майстер-класах Олександра Івановича, так і на його заняттях і бачив, з яким задоволенням, ба навіть весело, з гумором доносить він секрети цього мистецтва дітям.

Ще одне захоплення Олександра Гаркавенка — археологія. Він має великий досвід пошукових експедицій. Особисто знаходив античні монети. Най-більша ж його знахідка — ранньосередньовічна пектораль, з якою пов’язана майже детективна історія.

В одній з одеських газет була опублікована стаття про те, що такий-то знайшов те-то й живе там-то. Той, хто озвучив це, по суті, навів на автора знахідки бандитів. Коли ж ті нагрянули до Гаркавченка з «візитом ввічливості», сказав, що пектораль уже у Києві. У підсумку ж вона опинилася в золотій скарбниці Одеського археологічного музею. Хтось міг би й продати цю річ за добрі гроші, тим паче, що вона унікальна: такої пекторалі за формою і за змістом більше нема в Україні. Та Олександрові Івановичу таке і в голову не могло прийти.

На життєвому шляху нашому ювілярові пощастило зустріти самобутню майстриню народної творчості Ольгу Галактіонівну Шиян, родом з Опішні, яка уславилася своїми роботами дрібної пластики, особливо керамічними дитячими іграшками. Вона й передала Олександрові Гаркавченку незгасну любов до цього виду мисте-цтва, відкрила глибини його народної закоріненості.

Хочу наголосити: Олександр Іванович завжди веде заняття рідною мовою, тож, навчаючи дітей мистецтву, виховує з них і справжніх громадян.

А ще він пише вірші, грає на сопілці, вміє класти печі та каміни — одне слово, обдарована, багатогранна особистість.

Побажаймо ж йому доброго здоров’я, щоб він іще багато-багато років творив на ниві мисте-

цтва й дарував радість людям.

Володимир НАСИПАЙКО.