Січи не січи, а калачі у печі

Після хуртечі все поринає у задумливу тишу. Пишна ялина, як іменинниця, чекає свого різдвяного часу. Не сьогодні-завтра прибіжить до неї малеча, прикрасить горішками, яблучками, шматочками хлібця її зелені віти, аби приманити на свято пернатих друзів, білочок і зайчиків, та й поводити з ними разом веселі січневі хороводи.

Улюблениця лугу — калина, яка чи не найщедрі-ше дбала про визрівання свого рясного, живильного плоду, заснула і не бачить, що гіркувато-солодких її кетягів майже немає — ними посмакували пташки та зірвав вітер.

Січень січе, морозом пече. Але що від того? Січи не січи, а калачі у печі. Усе налаштовано на святковий лад, бо три найбільші зимові свята саме у місяця-січня гоститимуть:

Та прийдуть до тебе
Три празники в гості:
Що перший же празник —
Святе Рождество,
А другий же празник —
Святого Василя,
А третій же празник —
Святе Водохреще...

Прозвучавши вперше напередодні Нового року (з 31 грудня на 1 січня), побажання переллються в чарівливі народні колядки, якими люди вітатимуть прихід у світ Сина Божого, далі — в магічні щедрівки, веселе маланкування, а ще далі — у Водохреща. Слова любові й добра огортатимуть кожного тією невидимою, але відчутною субстанцією, яку звуть позитивною аурою. Непереможним чаром віє від українських звичаїв та обрядів, пов’язаних з цими святковими зимовими днями!

А чи пам’ятаємо ми, що в далекі часи язични-цтва наші предки зустрічали новий рік весною, прикрашаючи символ її приходу, символ пробудження життя — деревце верби?

Згодом, коли київський князь Володимир Великий запровадив у Русі-Україні християнство, новий рік перенесли на вересень. Минав час, уся Європа вже користувалася римським літочисленням. Виникла необхідність перенести новий рік на січень. І 1700-й розпочався вже 1 січня.

Отож, згадуймо наші традиційні обряди, вертепи, пісні, щоб гарно і щедро дарувати одне одному любов свого серця.

Здрастуй, Новий рік! Ми на тебе покладаємо великі надії: даруй нам радість і щастя, мир і добробут!

З Новим роком!

Метелиться дорогами,
Відходить з перемогами
Врожайний рік Старий.
Іскриться і порошиться,
В життя майбутнє проситься
Щасливий рік Новий.
А ми його прохаємо,
А ми йому співаємо
Нових своїх пісень:
«Даруй моїй родиноньці
І рідній Україноньці
Новий щасливий день!».

Новорічна ніч

Перед святом я не спав —
Дідуся з мішком чекав...
В шибку віє. Що подієш?
Завтра свято — ось і мрієш.
Ліпить снігом — і не спиниш.
Дід Мороз дзвонив, що скине
Подарунки на балконі.
Я чекаю. Очі сонні...
Чую, щось летить неначе.
Вертоліт? Ні-і! — Ослик скаче!
Незвичайні має крила,
У яких космічна сила.
Придивляюсь: це ж зайчисько!
Бачу вже його я близько.
Треба вийти на балкон...
Я щипнув себе крізь сон:
— Гей! Не спи!.. — Та все ж заснув.
Хто приходив — не почув.

Різдво

Раді всі, бо вже Різдво —
День колядування.
В кожнім домі на столі
Щедре частування:
Мед, кутя і калачі
(Це — престольне свято).
«Свічі — символи життя», —
Нас повчає тато.
Коляден і коляден —
Нове коло року:
Народився Божий Син —
Всепроникне Око.
Раді всі, бо він прийшов
Для нового щастя.
Небо ніжно мерехтить,
Чисто і зірчасто.

Святий вечір

Дома діти, тато, ненька.
Ясна Зірка сходить.
Святий вечір — Багат-вечір —
Щедро нивка родить.
 
Пахне з печі пирогами,
З покуті — кутею.
Рушники над образами,
Сяйво над свічею.
 
Вже й вечірники. Вклонились:
«Раді вам сказати,
Що вечеря ця, хрещені,
Вам від мами й тата».
 
«Дяка Богу! Ми взаємні, —
Просльозились ніби, —
Вілія свята у домі —
Просимо до хліба».
 
Не забулось: ясла, сіно,
Ніч передріздвова...
Як була тоді щаслива
Матінка Христова!