Переглядів: 540

Михайло Косач й Одеса

(Закінчення. Початок у номері за 9-11 грудня)

Щодо невипадковості таких негативних видавничих результатів важливо взяти до уваги роздуми активіста «Плеяди» Максима Славинського, зафіксовані у його спогадах: «Українські гуртки, щодо своїх ближчих завдань, у більшості своїй є зовсім не політичними, бо праця їх точилася, головним чином, у площинах чисто національного чину. Були то гуртки співочі, літературні тощо… А втім, усі українські гуртки, без розділу, в очах сторонніх людей і в очах членів, були політичними, бо за тих часів признаватися до українства і не ховатися з ним, на думку і практику російської влади, було коли не полі-тичним злочином, то щонайменше — політичною провиною. І, правду казавши, російська влада, вважаючи всіх українців політичними злочинцями, певною мірою, мала рацію. Бо ж хоч українці власну раду політичної акції тоді ще майже не вели, але всі вони вже тому, що були українцями, стояли в певній опозиції до уряду» (Славинський Максим. Заховаю в серці Україну).

Серед тих, хто поділяв ідеї «плеядівців» в Одесі і привернув увагу Косачів, була, безперечно, Маргарита Комарова, ніжний друг Лесі Укра-їнки, яка згодом стала засновницею у причорноморському місті літературного товариства «Молода громада», що продовжило культурні традиції «Плеяди». Її діяльність активно підтримувала і надихала власним прикладом Леся Українка, особливо — під час неодноразового перебування в Одесі на лікуванні.

Повертаючись до тексту листа Лесі до Михайла від початку листопада 1889-го, варто звернути увагу на згадку нею про Неона Голімського (члена одеської «Плеяди», студента фізико-математичного факультету Новоро-сійського університету, а також на ряд-ки, де зафіксована така інформація: «Познайомилася я тут недавно з двома студентами-українцями, здається, люди вони путні, може, од них або через них що дістану; маю на се велику надію…». А в листопадовому листі вже з Колодяжного, що на Волині, Леся деталізує це знайомство: «…в Одесі… між студентами я знаю тільки одного, подолянина Лосятинського, що міг би перекладать з російської, польської, німецької… Єсть там іще один панич, Заболотний; він пише українські вірші, але я їх не читала..» (Українка Л. Зібр. тв. у 12-и т. Київ, 1973. т. 10).

Про Миколу Лосятинського і Данила Заболотного (майбутнього видатного мікробіолога та епідеміолога, першого ректора Одеського медичного інституту, майбутнього президента Академії наук УРСР), які в той час вчилися на природничому відділенні фізико-математичного факультету Одеського (тоді —Новоросійського) університету й були активними діячами «Молодої громади», про їхні подальші долі й творчі здобутки провів ґрунтовне дослідження літератор і краєзнавець, заслужений діяч мистецтв України світлої пам’яті Григорій Дем’янович Зленко (див.: Зленко Г. Літа і люди: оповіді письменника-пошуковця. — Одеса: Астропринт, 2009. — 328 с.).

Коло молодих учасників одеської «Плеяди» розширює київська дослід-ниця Лариса Мірошниченко, посилаючись на обставини перебування Михайла Косача в Одесі влітку 1891 року. Зокрема, в своїй роботі вона використовує його лист до сестри Лесі від 14 липня, відправлений з Полонного (сучасне місто в Хмельницькій області — Прим. А.Г.), де той повідомляє: «Балакав я з Любою (молодша сестра Маргарити — Любов Комарова. — Прим. А.Г.), за одеситів, а теж і Синявського (Синявський Антін Степанович (1866 — 1951) — до 1998-го студент юридичного факультету Новоросійського університету, потім — політичний і громадський діяч, історик, економіст, географ, педагог, професор Київського університету. — Прим. А.Г.) і бачу, що вона не контентна з паничем, а надто з Синявським, та й справді, дуже вже вони перед паннами кирпу гнуть, а це не хороше і не достойно. Шкода, що з них нікого не застав в Одесі, що б то вони заспівали мені?..» (ІЛ. Ф. 2 Од. зб. 487, 488).

Загалом для краєзнавства цей лист цікавий тим, що в ньому зафіксовані яскраві враження Михайла Косача про тогочасну Одесу та її околиці:

«…Був я на Хаджибеї… Дача Комарових чисто хутірна, на горі, єсть і садок чималий, а далі зараз степ і жита… Пішов, було, у публічну бібліотеку за казками різними, але замкнена, звідти тоді подався в історичний музей, передивився усі грецькі вази, їх орнаментику і кшталти їх збадів, але нічого подібного до мого катеринославського жбана не знайшов. Чи не тюркського часом він походження? Як ти мислиш? Попитай у Караїмів. Взагалі етнографія Караїмів мусить, мені здається, дати цікаві речі; зрештою, це тільки догадка і нічого більш.

Дорога до Одеси була надзвичайно гарна, надто хороше зіходив місяць з-за далеких гір, що тільки проти місяця та луни, що її оточали, були видні; під ними темне-темне море, ясне небо і червоний місяць низенько над горами давали якусь надзвичайність цілій картині…

…Взагалі вночі море на мене завше робить вражіння якогось іншого світу, зовсім не такого, яким він єсть навсправжки. На морі вночі розумієш і віриш грецьким стародавнім міфам. Вони такі, як Венера, — породження моря і, як вона, надзвичайно гарні, як і українські пісні, — діти тихих вод та ясних зір».

 Щодо подальших помітних зрушень у діяльності одеської «Плеяди», то варто навести характерні думки Маргарити Комарової, яка з радістю повідомляла Лесі Українці в листі від 22 грудня 1891 року: «Можу порадувати тебе: наша громадка знов побільшала, зразу прибавилось 5 членів, Ілюша Смоленський (Смоленський Ілля (1872 — не раніше 1933) — син Леоніда Анастасійовича Смоленського (1844 —1905), — педагога, учителя історії, громадського діяча, визначного промовця, одного з керівників «Старої громади» в Одесі, знайомого М.П. Драгоманова, приятеля М.Ф. Комарова. — Прим. А.Г.) …закинув свій космополітизм і навіть зібрав круг себе невеличкий кружок студентів-українців. От цей кружок і примкнув тепер до нас…, між ними є дуже енергійні люди» («Листи так довго йдуть…»: Знадоби архіву Лесі Українки в Слов’янській бібліотеці у Празі; упорядкування, передмова та примітки Світлани Кочерги, післямова Оксани Сліпушко. — Нью-Йорк, 2002).

Підсумовуючи кроки Михайла Косача й Лесі Українки щодо активізації діяльності одеської «Плеяди», слід, на мою думку, взяти до уваги ви-словлене в листі Михайла до Лесі про-хання повідомити М.П. Драгоманова про те, що «серед киян молодих остатнього часу починає ширитись європеїзм» (Листи: 1876 — 1897). Цілком можна припустити, що такий же потяг щодо утвердження європейських гуманістичних принципів і цінностей був характерний і для тогочасних молодих українських патріотів Одеси, в тому числі завдячуючи і спільним зусиллям Косачів.

Що стосується подальшої долі Михайла, то варто звернути увагу на певне зауваження, висловлене Лесею в листі від 6 (ст. ст.) грудня 1890-го до свого дядька М.П. Драгоманова: «Взагалі Міші тепер здається цікавіші усякі літературні справи та етнографічні, аніж математика, до неї він, здається, має скоріш якусь платонічну любов, а не реальну» (Листи: 1876 — 1897). Саме це відволікання юнака на справи літературні, громадську діяльність, уривчасте навчання в університеті, пропуск лекцій призвели до того, що в травні 1890-го він не склав іспит з математики і був відрахований з числа студентів Київського університету. Надалі, здійснивши свій вибір, віддав перевагу улюбленій математиці, продовживши навчання в Дерптському університеті, а потім роблячи успішну кар’єру молодого науковця й викладача у Харківському університеті — аж до своєї передчасної смерті.

Вивчення епістолярної спадщини Михайла Косача, яка, на жаль, збереглася лише частково, дає підстави зробити попередній висновок про те, що в своїх життєвих планах він ніколи на втрачав цікавості до Одеси й діяльності в ній проукраїнських сил. Скажімо, в листі до О.П. Косач (матері) від 7.06.1896 року він писав: «…Тут теж єсть теми для уліт, але трудно писати, бо з розповідів мало все-таки матерьялу, але треба й самому бачити. Оце треба б сюди Короленка, нехай би описав поворіт «Томців», як тут зовуть переселенців, що торік і весною було пішли в Сибір, а оце назад вертаються додому, дорешти прожившись, приблукавшись по Томськах, Барнаулах, Кривощокових та інших сибірських сторонах, бодай їх дядько мав. Вконець люде проходились. Е, та що розказувать-писати. Краще так розкажу. Оце пошлю про Томців в «Море і Сушу» (одеський часопис 1895 — 1896 рр., редактор О.І. Погибко. — Прим. А.Г.), нехай надрукують. І хто винен у цьому ісході «на Томську», трудно розібрати» (Михайло Косач (Михайло Обачний)…).

 У листі до матері від 21.12.1896 р. його цікавить подальша доля цього одеського видання: «…По «Морю і Суше» перестало присилатися — мо, оце воно перестало видаватися. Коли так, то зле зробили одесити, — їм треба було передати в які порядошніні і здатніші літературно руки, а щоб таки видання не загинуло, — а не так, взяти та й змарнувати видання, звести його ані за цапову душу. Не гаразд, зовсім не гаразд. А propus як там в Одесі стоять діла з медицинським факультетом, — чи не можна б туди як дістатися фізиком, хоч паршивим» (Михайло Косач (Михайло Обачний)…).

Надзвичайно цікавим для розуміння унікальності особистості Михайла Косача є продовження цього листа: «…Що ж до моєї науки, то дедалі то все більше і більше росте вона в очах. Справді, це страшенно велика область, безконечна просто, але тим цікавіша, забираюча в корінь речей і діла. Як в ній багато вже зроблено, і як ще багато зостається робити. Тепер вона мені завдає добрий екзамен витривалости, — вже я раз був зовсім кинув свої експерименти, але потім знову взявся; оце четвертий перероблю все знова, і хоч би ще 10 раз прийшлось, а таки не покину. Я сам не сподівався в собі такої ув’язливості до досліду — і цьому радий. Я тепер завше пам’ятаю девіз тої першої своєї настояної робочої тетрадки «Labor omnia vincit» (праця все перемагає (лат.). — Прим. А.Г.) і твердо в нього вірю» (Михайло Косач (Михайло Обачний)…).

Незважаючи на життєві труднощі, його сподівання, висловлені в листі до матері, датовані квітнем 1897-го: «… Про мову в школах принаймі можна говорити й говорять уже, час наступає і про літературу упірнутися, щоб хоч який поганенький журналець чи газету на українській мові дозволити видавати. А тим часом слід нашим публіцистам собі перо виробляти й імення виборювати у порядошніших виданнях. Коли з «Морем і Сушею» дурниця вийшла, то, може б, краще було в «Жизни Юга» зробити. Мені, наприклад, воно дуже подобається. Одне ніяк не діб’юсь, хто власне її видає» (Михайло Косач (Михайло Обачний)…).

Завершивши навчання в Дерпт-ському університеті й зробивши рішучі кроки до свого наукового визнання, Михайло Косач у листі до матері від 7.04.1898-го зауважує: «… Якщо я витримаю екзамена, то мені тут буде повна можливість стати приват-доцентом, а з нового року, як запрова(дять) нові штати, то й доцентом, — але (не) хотілося б мені вельми тут застрявати. Чудна справа тута, чужі люде, в університеті паскудство твориться. А саме головне — знудився я за своїми, за рідним краєм, за Києвом, Дніпром, Волинню. Пора, пора на тихі води, на ясні зорі, на люд хрещений, на мир веселий — одкривається оце політехнікум в Варшаві, отуди чи не легше од усього було б дістатись, та не тягне мене ніщо туди. Тож треба старатись о Києві чи в найгіршому випадку — Одесі» (Михайло Косач (Михайло Обачний)…).

Про сталі зв’язки з Одесою (на нашу думку, передусім із сім’єю М.Ф. Комарова) свідчить лист Михайла до сестри Лесі від 24.11.1899 року, в якому, зокрема, він повідомляє: «…Чи дістали ви 3-тю книжку «Вісника», — я ще не маю, бо «Вісник» зі Львова сюди чогось іде через одеську цензуру, просто скандал почтовий та й годі. Хочу написати в редакцію, аби посилали via Granica, або Wirbollen, щоб ішов він через Ригу чи Варшаву, а то, певне, пруть його галицькі почтарі на Волочиськ, а волочиські уже наші на Одесу яко у свій округ» (Михайло Косач (Михайло Обачний)…).

Цікаво, що в листі до матері (дата позначена рукою Ольги Косач-Кривинюк: «Весна 1900») міститься інформація про певні варіанти майбутнього працевлаштування Михайла, і серед них Одеса як університетське місто виглядає досить привабливо: «… З Харкова не мав досі звісток. Просив Садовського, щоб він через своїх знайомих довідався, як стоять мої фонди на конкурсі. Тим часом закинув я вудку в Одесу, якщо в Харкові не вийде діло, то, мо, таки в Одесі похвартунить. Що, власне, до мене, то краще хотілося б в Одесі над морем бути, як у тому безводному Харкові. А поки що в сподіванці настоящого моря…» (Михайло Косач (Михайло Обачний)…).

Один з останніх листів Михайла Косача, від 9.11.1903-го, відправлених на адресу матері, свідчить про те, що його автор з плином часу зберіг сталі зв’язки з одеськими студентами-«плеядівцями», хоча роки й обставини внесли зміни в їхнє суспільне становище та життєві погляди після завершення навчання в Одесі: «… Повертаюсь до Східної Європи — дістав листа од Неона Голімського, одного з компанії Вербицького (уособлення групи молодих прихильників ідеї відродження незалежної України, узагальненої в особі автора музики до Державного гімну «Ще не вмерла Україна». — Прим. А.Г.) славної Тарасівської вулиці (вулиця в Києві, де в будинку №14 мешкав Михайло Косач і де періодично відбувалися зібрання активістів київської «Плеяди». — Прим. А.Г.) золотих часів «Голоти» (так жартували у своєму колі київські студенти, учасники зібрань. — Прим. А.Г.). Він тепер заряджує статистикою земською в По-лтаві. Писав я туди один запит про статистику пожарів, і от дістається одповідь з признанням до старої знайомості і ліричними спогадами. Дуже приємно було прочитати цього листа. І згадав я при цьому другу зустріч, з Синявським (Антоном Степановичем), який контраст. Вельми радий, що Неон зостався таки Неоном, а не обернувсь у «положітельного» чоловіка, що боїться згадати, як він ходив у квартири не через двері, а навпростець вікном» (Михайло Косач (Михайло Обачний)…).

З позицій сьогодення особливо зворушливими, на мою думку, є слова Михайла Косача, висловлені в листі від 9.03.1897 року до Лесі Українки й звернені до Вічності: «…Взагалі мені здається, що несправедливо нарікають на наше століття і останні часи, що героїзм, сила волі і характеру перевелися. Вони єсть, але в інших формах, інакше виявляються, а люде, що привикли бачити нарядженого в героїчний костюм, не бачать героїзму під звичайною одежею сучасного чоловіка. Минуть віки, і потомки бачитимуть в ХIХ ст. героїзм, а в свої часи не убачатимуть його» (Михайло Косач (Михайло Обачний)…).

Ось чому ім’я Михайла Косача не тільки як члена видатної мистецької родини, улюбленого брата геніальної Лесі Українки, а і як представника славної когорти покоління «досвітніх огнів» українського відродження заслуговує нашої доброї згадки, глибокої вдячності, поваги і вшанування.

І наостанок. Попри академічний статус видання «Михайло Косач (Михайло Обачний)…)», яке є справді ґрунтовним у висвітленій проблематиці, в ньому, на жаль, допущені певні непринципові огріхи. Зокрема, в авторських коментарях Лариси Мірошниченко на с. 83 про Неона Голімського повідомляється як про «відомого художника». На цю невідповідність свого часу вказував наш незабутній літературознавець Г.Д. Зленко, який писав про відомого художника Галімського Владислава Михайловича (1860 — 1940) і така інформація аж ніяк не стосується Неона Голімського. Також помилковим є зазначення в авторських коментарях розташування села Шабо (біля Євпаторії — С. 99), що не відповідає дійсності. Втім, це в жодному разі не применшує значущість дослідження загалом.

Антон ГРИСЬКОВ,
член правління Одеської обласної організації
Національної спілки краєзнавців України.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net