Вухата братва

Ці вільнолюби з тих тварин, яких можна зустріти скрізь, крім хіба що полюсів. Вони можуть жити в лісах, на луках, у пустелях, у тундрі, і на болотах.

Незважаючи на те, що кролики і зайці — близькоспоріднені тварини, можна сказати, двоюрідні брати й сестри, між собою вони не схрещуються. Та й різні вони. Зайці більші за кроликів. Довжина їх тіла — приблизно 60 сантиметрів. Ноги також незрівнянно довші, ніж кролячі.

Коли зайцеві добре, він починає муркотіти, ніби присвистуючи, подібно до кішки, видаючи характерний звук за допомогою зубів. Уміє й «танцювати», високо підстрибуючи і розвертаючись у повітрі на 180°. Так можуть і кролі, але їм, розгодованим турботливими господарями, не до диких танців.

Сучасні дослідники схиляються до думки, що зайці були третіми, після собаки й худоби, яких давня людина приручила собі на користь: дають смачне м’ясо, тепле хутро і згодні на досить прості умови проживання. Нині кролики є третіми за популярністю домашніми утриманцями, а зайці — найбільшою популяцією диких тварин, зокрема, й у нас, на Одещині. На них дозволене полювання, хоча й суворо лімітоване.

Як у гризунів, передні зуби зайцеподібних сточуються і ростуть упродовж усього життя. Під час їжі тварини здійснюють до 3—4 жувальних рухів за секунду. Тому їхні зуби швидко зношуються і стираються. Якби не росли, то беззубі зайці просто помирали б від голоду вже через два—три місяці. А так гуляють на волі до 5 — 8 років. Цікава особливість: самці живуть майже вдвічі менше, ніж самочки.

Своїми гострими довгими пазурами зайці риють нори завглибшки більше трьох метрів. Це помешкання нагадує простору багатокімнатну квартиру з кількома входами і виходами, спеціальними кімнатами для сну, їжі, для малечі тощо. Готове житло залюбки заселяють лисиці, яким вдається викурити звідти всю родину. На чужі метри часто заселяються й інші тварини.

Завдяки своїй плодючості зайці природним чином збиваються в родинні групи. Такі спільноти в науковому світі називають заячими колоніями. Особливо цікаво спостерігати за життям колонії, коли з настанням сутінків сотні вухастих вибі-гають зі своїх нір і вирушають на пошуки корму. Можете собі уявити, що залишиться від поля з капустою, куди навідається така голодна юрба.

Сім’ї зайців, як, до слова, й вовків, мешкають тільки на своїй території і ніколи не забігають на чужу, навіть під час небезпеки, бо сутичка із собі подібним може закінчитися трагічно.

А ще таке. Зайців і вовків ніколи не побачиш серед циркових артис-

тів. Не при-ручаються. Підібране вовченя ніколи не стане покірним песиком, а приголублене людиною зайченя — милим слухняним клубочком. Навпаки, якщо зайченя виросте поряд із цуценятами, то перейме їхній характер і навіть ув’язуватиметься у собачі розбірки.

Поспішаючи, заєць може скотитися з пагорба вниз по схилу, згорнувшись клубком.

Найбільший заєць, який будь-коли бігав по Землі, жив на острові Менорка близько 12 мільйонів років тому і важив, судячи з викопних решток, до 15 кілограмів.

Зайці змушені активно рухатися мінімум чотири-шість годин на добу, інакше їхня кісткова тканина втратить потрібну рухливість — це щось схоже на остеопороз.

Довжина лап у зайців різна. Ліва і права пари відрізняються одна від одної на кілька сантиметрів, що дозволяє тваринам легко петляти, виходячи на власний слід.

Попри порівняно невеликий обсяг мозку, зайці дуже кмітливі й моторні. Саме тому легко ховаються від небезпек. Це незвично прудкі і спритні тварини, які здатні, рятуючись від численних ворогів, заплутувати сліди. Багато з них змінюють забарвлення шерсті залежно від сезону, вміють затаюватися, щоб не попастися в зуби. Заєць навіть може вискочити на дерево або й накинутися на переслідувача, пустивши в хід гострі кігті та сильні лапи. А ось у пе-ріод розмноження вухаті стають якимись розгубленими, безпечними й неуважними: любов і їх засліплює.

До розмноження зайці приступають у річному віці. У теплому кліматі самка здатна приносити до п’яти приплодів на рік. У середньому народжується 8, але іноді й до 20 дитинчат за раз. Ці тварини — надзвичайно плодючі. Трапляється, що зайчихи примудряються повторно завагітніти, ще не народивши першу партію малечі.

Зайчата з’являються на світ уже вбраними у шуби, зрячими і цілком сформованими. Кролики ж — голими і безпомічними.

Коли у зайчихи з’являється потомство, вона намагається убезпечити свій виводок хитріс-тю: погодувавши, тікає від малих подалі, бігає, заплутуючи свої сліди з чужими, щоб дезорієнтувати хижака. І поки у неї є молоко, годуватиме й усіх чужих зайчат, які трапляться на її шляху. Відтак голодною малеча ніколи не залишається.

Ми знаємо, що взимку зайці білі, а влітку — сірі. Але існують і такі види, які не змінюють забарвлення. Вони мешкають на теплих континентах, де зима м’яка.

Спілкуються зайці між собою за допомогою «барабанного дробу» лапками.

Зорова система у цих тварин влаштована так, що вони бачать абсолютно все довкруж себе, за винятком розташованого перед самою мордочкою і позаду хвоста. Кожне око може вільно обертатися в межах цілої півсфери, забезпечуючи огляд на 360°. Отож підкрастися до зайця зі спини не вдасться — усе побачить. А ось зір у нього не дуже гострий, тому й стає легкою здобиччю для стрімких хижаків.

Заячі вуха забезпечують чутність у діапазоні частот 360 — 42000 Гц (у людини — 64 —23000 Гц) при вкрай малій інтенсивності звукового тиску. Кожне вухо може самостійно обертатися подібно до локатора, налаштовуючись на джерело шуму. У природі краще від зайців чують лише кажани, щурі та польові миші. До того ж, вуха допомагають ще й відводити зайве тепло.

Природних ворогів у зайця безліч. Приказка «на кожного зайця — сто мисливців» — не перебільшення. Від повного винищення їх рятує тільки колосальна інтенсивність розмноження.

Годуються звірята вночі. Вдень же ховаються у траві або під гіллям дерев чи кущів, попередньо заплутавши сліди. Перш ніж причаїтися, заєць повертається назад по своєму ж сліду і стрибає на велику відстань, щоб хижак не зміг простежити напрямок його бігу.

Спіймані зайці через отриманий шок часто гинуть від розриву серця. Але просто так ще ніхто з них не здався!

У народних казочках заєць зазвичай вималюваний як мудрий, працьо-витий, чесний, але ча-сом боягузливий звір, якому протистоять хитрі та безпринципні хижаки. Ось чому перші християни використовували зо-браження цього звіряти як символ каяття. Вони називали зайцями грішних людей, які стали на шлях виправлення. Тепер ви знаєте, що ці звірі — не такі милі пухнастики, як здається, а справжні воїни!

До речі, латиною назви ворогуючої парочки — зайця і вовка — відрізняються лише однією буквою: заєць — lepus, а вовк — lupus.

Зайці розганяються до 50 км/год. При цьому здатні різко гальмувати та легко змінювати напрямок, що уповільнює й часто збиває з пантелику переслідувача.

Коли йде дощ, тварини опускають вуха, щільно притуляючи їх до голови, щоб у них не затекла вода.

Кислиця звичайна, яку в народі називають «заячою капустою», неспроста отримала свою назву. Як виявилося, у цій рослині міститься свого роду антибіотик, який лікує деякі заячі хвороби.

Узимку в зайців на черевці густішає шерсть і кумедно обростає шерстю біля носа. Тому в цю пору року вони часто нагадують невідомих істот у протигазах.

Зайці, як і кролики, їдять свої екскременти, але не від голоду. Вся справа в будові їхньої травної системи, яка потребує перетравлення частини їжі в два етапи. У природі подібний механізм присутній у багатьох тварин.

Заяче м’ясо жорсткіше від кролячого, а його шубка комусь іншому ні на що не згодиться, бо ж драна й латана.

Знаменитий «Заєць» Альбрехта Дюрера, основоположника акварельного живопису в Європі, — одна з найбільш розтиражованих у світі репродукцій й одна з моїх улюблених картин.

У Нюрнберзі люблять розповідати, що в 1502 році художник видужував після тяжкої хвороби. Відмовившись від далеких подорожей, він гуляв містом, в околицях якого водилося безліч дрібної живності. Якось Дюрер підібрав зайченя — чи то малюк був поранений, чи то хворий. Він виходив вухатого й почав робити замальовки. А щоб звірятко сиділо смирно, художник з ним розмовляв, однак заєць не улещувався, а завжди тримав вушка догори. Цей особливий стан настороженості і передає нам акварель, яку метр поверх фарби допрацював ще й тушшю.

До речі, «Заєць» — одна з перших картин, підписаних Дюрером, що свідчить про те, якого значення він надавав цій роботі. Доля цієї акварелі склалася на рідкість благополучно. У повній цілісності крихкий малюнок пережив он стільки часу, зберігаючись в імператорській скарбниці.

Кролі

Господарі, які розводять свійських тварин, якщо не тримають кроликів, то принаймні мали задум їх завести.

Порівняно із звичнішими нам курятиною, свининою, яловичиною, телятиною, у кролятині білків найбільше, а холестерину — найменше. До того ж, ці білки засвоюються людським організмом на 90%.

Саме зважаючи на, можна сказати, лікувальні властивості, ніжне кроляче м’ясо особливо рекомендовано вживати літнім людям і тим, хто має серцево-судинні захворювання, цукровий діабет, а також хвороби шлунка, кишечнику, печінки.

Друга корисна похідна — кролячі шкурки, те саме славнозвіс-не цінне хутро — приємне на дотик, пухнасте, що виграє різними відтінками — від сніжно-білого до глибокого чорного — і вражає вигадливістю плямистих та цяткованих візерунків. Що найважливіше: кроляче хутро не викликає алергії.

Кролі — найплідніші сільгосптварини. За один окріл самиця може привести від 6 — 8 до 12 — 15 дитинчат, а на рік буває

по 4 — 6 окролів (до того ж, у будь-яку пору). Та й ростуть пухнасті й довговухі нечувано швидко. Вже до шостого дня вага кроленяти подвоюється, а в місячному віці збільшується вдесятеро. (Для порівняння: вага поросяти подвоюється до 15-го дня, теляти — до 47-го.)

Серед плюсів на користь розведення кролів — простота утримання та можливість розташування на невеличкій площі. Вони — не зайці: воля їм ні до чого.

Тримають тварин переважно у клітках. Для присадибних господарств це набагато зручніше, та й практичніше, ніж у загонах, бо дозволяє вільно проводити всі необхідні маніпуляції з до-гляду — від годування до парування. До того ж, клітки (якщо вони не стаціонарні, а переносні) можна ставити одна на одну у два-три яруси, що значно економить місце.

Кролики є надзвичайно вигід-ними в розведенні ще й зав-дяки тому, що корму для них треба вдвічі-втричі менше, ніж, скажімо, для птиці чи свині у порівнянні з отриманим м’ясом.

Кількість окрасів кроликів сягає 150, а кольорів очей — лише п’ять: коричневий, сіро-блакитний, блакитний, рожевий, мармуровий.

Завдяки будові ока кролик, як і заєць, може дивитися назад, не повертаючи голови.

У жирі на кролячих вухах виробляється вітамін Д. Тому, помивши вушка, тварини облизують лапи, таким чином отримуючи цінну вітамінну добавку.

Самиця кролика має двійчасту матку, відтак здатна виношувати одночасно два приплоди від різних самців.

Спекотного літа репродуктивна функція самців може зовсім припинитися, а відновитися із настанням прохолодної погоди.

Кролики не потіють, оскільки не мають потових залоз. Піт може виділятися лише через подушечки на лапах.

Про зайців так багато, а про кроликів так мало розказала? Але ж вони — родичі, мають багато спільного. Хіба що одним випало бути вільними, щоправда, годуватися, сподіваючись на власні ноги і спритність, щоб уціліти, а інших доля заселила у тісні клітки, зате з годівницями і паруванням за розкладом. А ще — кролиця, на відміну від зайчихи, ніколи не нагодує чужих малят, а іноді може відмовитися і від своїх. І насамкінець таке: вгодовані кролики ніколи не танцюють.

Ніна ЗАЛЕВСЬКА.