№ 100-101 (22319-22320) четвер-субота 16-18 грудня 2021 року

Гра у запобігання «подальшій ескалації агресії» не просто безглузда. Вона прямо веде до масштабної війни. Швидше за все, із застосуванням тактичної ядерної зброї. Досвід «Мюнхенської змови» 1938 року треба, ймовірно, враховувати. Але із застереженнями. Чемберлену і Даладьє було зручніше розмовляти з Гітлером, ніж сучасному Заходу з Путіним. Якби фюрер мав чемоданчик з червоною кнопкою, вся розмова вклався б у два слова: «Хенде хох!».

Ескалація страху

У Путіна, крім валізки з ядерною кнопкою, є ще й право вето в Раді безпеки ООН. А «Руки вгору!» президент Росії виголосив у 2014 році, коли захопив український Крим. І 44-й президент США Барак Обама руки слухняно підняв. Чим подав приклад лідерам вільного світу. Після цього почалася ескалація російської агресії. Вона триває і зараз.

Якихось два місяці тому редакція отримала відгук з Відня від Оксентія Онопенка, нашого давнього автора і читача (колись активного українського громадського діяча у Москві, який нині живе в закордонні), на ґрунтовне дослідження Галини Могильницької «Історичне відкриття» та правда історії», що побачило світ на шпальтах нашої газети у номерах за 9-11, 16-18 та 23-25 вересня.

«Хотів би подякувати і привітати пані Галину Могильницьку за добротно підготовлену статтю, опубліковану в «Чорноморських новинах», — зазначав пан Онопенко. — Бачити логіку подій і могти логічно поєднати або заперечити факти минулого — це хист освічених людей. Ще раз дякую Вам, шановна пані Галино!..».

На жаль, то була остання прижиттєва пу-блікація у «ЧН» знаної поетки і публіцистки, лауреатки літературних премій ім. В. Стуса та ім. І. Калинець, заслуженої працівниці освіти України Галини Анато-ліївни Могильницької, полум’яне серце якої перестало битися у неділю, 12 грудня.

Усе її життя — невтомна праця в ім’я України. І на освітянській ниві, і на полях суспільно-політичних баталій, і на передовій оборони української церкви, і в обстоюванні громадянських прав і свобод нашого народу — скрізь голос Галини Могильницької був твердим і чутним, а позиція — аргументованою, послідовною і непохитною. Такими ж глибокими і ґрунтовними були її численні виступи у пресі, зокрема й у нашій «Чорноморці».

12 грудня відійшла в засвіти Галина Анатоліївна Могильницька (народилася 8 травня 1937 року в Одесі) — легендарна жінка, яка упродовж багатьох десятиліть залишалася символом незламності українського духу, беззаперечним авторитетом для викладачів української мови та літератури Одещини, непересічною поеткою, яка написала один із найпотужніших творів доби Незалежності — ліро-епічну історичну поему «Роґніда» (торік твір було номіновано на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка).

Г. Могильницька походила з потужного українського роду, який не приймав ідеології, який

бунтував проти неправди й комуністичного терору. Бенедь Могильницький, брат дідуся, був одним із організаторів повстання на Кривоозерщині (тоді — Одещина, сьогодні — Миколаївська область) проти продрозверстки в 1921 році. Професор Андрій Кореневський, брат бабуні, був репресований, а в часи Хрущова реабілітований. Бабусю й дідуся (Олександра Пилиповича та Ксеню Федорівну) кілька разів «розкуркулювали». Під час окупації дідусь зберіг шкільну бібліотеку, а на мансарді вдома переховували євреїв від нацистських загарбників.

12 грудня пішла із життя одна з кращих поетес сучасної України, видатна полемістка, публіцистка, легендарна політична діячка, шанований український педагог-словесник, літературознавець і методист, відмінниця освіти України, заслужена працівниця освіти України, лауреатка літературних премій імені Василя Стуса та імені Ірини Калинець Галина Анатоліївна Могильницька.

Нелегкий життєвий і творчий шлях Галина Анатоліївна сприймала як виклик долі, завжди мала власну громадянську позицію, позбавлену упередженості й страху перед переслідуваннями. Не зламали її ані роки зумисного ігнорування, ані багаторічні санкції проти її таланту. Вона завжди боролася за щасливу долю України: її державність, національну самоідентифікацію народу, за високий рівень української культури й освіти.

На 85-у році життя перестало битися серце шановної та поважної людини, педагога Галини Анатоліївни Могильницької, яка за період своєї трудової діяльності зробила вагомий внесок у розвиток освіти Одещини.

Галина Анатоліївна народилася 8 травня 1937 року в спадкоємно-педагогічній родині в Одесі. Закінчила філологічний факультет Одеського державного універси-тету ім. І.І.Мечникова. Працювала за призначенням у Балтському педагогічному училищі на посаді викладача україн-ської мови та літератури. Із 1970-го по 1980-й — методист районного методкабінету та інспектор шкіл Кривоозерського райвідділу народної освіти Миколаївської області, а з 1980-го — учитель української і російської мов та літератур, органі-затор позакласної і позашкільної роботи, заступник директора з навчально-виховної роботи Кривоозерської середньої школи №1.

Пані Галина Могильницька. 1937 – 2021.

За боротьбу проти комуністичного режиму,

за високу поетичну та дослідницьку творчість,

за активну громадську діяльність,

за відродження української церкви,

за незламний патріотизм,

за плекання великого українського, лицарського духу в нас, сучасниках...

21 грудня о 15.00 у Музеї української книги (перший поверх Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Грушевського, вул. Троїцька, 49/51) відбудеться презентація документального короткометражного фільму «Меценат України Євген Чикаленко».

Захід присвячений 160-річчю від дня народження нашого видатного краянина Євгена Харлам-пійовича Чикаленка (1861 — 1929) і пройде у рамках проєкту «Український Південь», започаткованого Південним міжрегіональним відділом Українського інституту національної пам’яті.

Лічені дні залишаються до завершення кампанії з передплати друкованих ЗМІ на 2022 рік, а редактори видань інформують Національну спілку журналістів України про незадовільні темпи відновлення передплатних тиражів.

Основними факторами такої ситуації газетярі з локальних видань називають запровадження оператором поштового зв’язку «Укрпошта» пересувних відділень та скорочення графіків роботи стаціонарних пунктів поштового зв’язку, звільнення листонош.

До яких ще парламентських об’єднань і груп входять одеські нардепи

Народні депутати від Одеської області беруть активну участь у роботі міжфракційних об’єднань та груп із міжпарламентських зв’язків з іноземними державами. Детальніше про це — у дослідженні громадської мережі «Опора».

Міжфракційні депутатські об’єднання

Згідно зі ст. 60 закону «Про Регламент Верховної Ради України», народні депутати можуть утворювати міжфракційні депутатські об’єднання (МФО). Такі об’єднання не отримують кадрового, матеріально-технічного, інформаційного, організаційного забезпечення їх діяльності від апарату ВР. МФО не має прав депутатської фракції (депутатської групи), а про його створення оголошує головуючий на пленарному засіданні за поданням ке-рівника такого об’єднання.

Від початку впровадження в Україні електронних лікарняних їх вигляд набув суттєвих змін: розширився доступний для перегляду обсяг інформації, з’явилися додаткові позначки і змінилися різновиди статусів, а розмір унікального номера е-лікарняного, який раніше складався із 12 знаків, із жовтня не лише збільшився до 19, а й продовжує рости.

Отже, з чого складається номер е-лікарняного та як його елементи можуть допомогти в призначенні допомоги?

Номер електронного лікарняного — це унікальний номер, який має складну структуру й ніколи не повторюється. Він відрізняється від номера медичного висновку, на підставі якого сформується лікарняний, і надійде працівникові в повідомленні від Пенсійного фонду (якщо в його особистому кабінеті вказаний контактний номер телефону).

У п’ятницю, 10 грудня, в Одесі підвели підсумки III Всеукраїнського відкритого форуму «Багатодітна сім’я України».

У церемонії взяли участь голова Всеукраїнської громадської організації «Рада багатодітних сімей України» Олена Ніколаєнко, перший заступник голови Одеської обласної ради Олег Радковський, заступниця міського голови Одеси Світлана Бедрега, представники громадських організацій, духовенство.

Про що не сказала Юлія Володимирівна у числі 96-97 «ЧН»

Перш за все, прийняттям нового закону №5600 (30.11.21) вчергове знехтувано нормами пункту 4.1.9 статті 4 Податкового кодексу щодо стабільності податкового законодавства: це коли нові правила не можуть вноситися пізніше, як за шість місяців до початку нового бюджетного року. Отже, плани суб’єктів господарювання на 2022-й — навперекосяк.

Останній місяць року, що минає, розпочався в Одеському національному театрі опери та балету подарунком для дітей: прем’єрою оновленої версії опери-казки «Смарагдове місто».

Казку «Чарівник Смарагдового міста» Олександра Волкова люблять і пам’ятають не лише батьки, бабусі та дідусі, але й прабабусі-прадідусі нинішніх малюків. Ця історія, що є переробленою версією книжки «Дивовижний чарівник країни ОЗ» Френка Баума, вийшла російською мовою у далекому 1939 році й стала улюбленою казкою малят усього тодішнього Радянського Союзу.

Обнадійливі «Різдвяні зустрічі — Odesa Violin Fest»

Чи можливо повернути Одесі статус П’ємонту скрипкового мистецтва? Інтерв’ю з відомими музикантами напередодні циклу концертів «Різдвяні зустрічі — Odesa Violin Fest»: 10, 17 і 24 грудня.

Про традиційну святкову різдвяно-новорічну програму — одну з фішок Національного одеського філармонійного оркестру, що цьогоріч пройде під знаком скрипкового мистецтва, йшлося під час пресконференції у переддень імпрези. Учасники — головний диригент і художній керівник НОФО, народний артист України Хобарт Ерл і лауреат міжнародних конкурсів, скрипаль Валерій Соколов (Харків) — повідали про перебіг фестивалю та поділилися своїми думками щодо сучасного стану музики.

(Закінчення. Початок у номері за 9-11 грудня)

Щодо невипадковості таких негативних видавничих результатів важливо взяти до уваги роздуми активіста «Плеяди» Максима Славинського, зафіксовані у його спогадах: «Українські гуртки, щодо своїх ближчих завдань, у більшості своїй є зовсім не політичними, бо праця їх точилася, головним чином, у площинах чисто національного чину. Були то гуртки співочі, літературні тощо… А втім, усі українські гуртки, без розділу, в очах сторонніх людей і в очах членів, були політичними, бо за тих часів признаватися до українства і не ховатися з ним, на думку і практику російської влади, було коли не полі-тичним злочином, то щонайменше — політичною провиною. І, правду казавши, російська влада, вважаючи всіх українців політичними злочинцями, певною мірою, мала рацію. Бо ж хоч українці власну раду політичної акції тоді ще майже не вели, але всі вони вже тому, що були українцями, стояли в певній опозиції до уряду» (Славинський Максим. Заховаю в серці Україну).

Серед тих, хто поділяв ідеї «плеядівців» в Одесі і привернув увагу Косачів, була, безперечно, Маргарита Комарова, ніжний друг Лесі Укра-їнки, яка згодом стала засновницею у причорноморському місті літературного товариства «Молода громада», що продовжило культурні традиції «Плеяди». Її діяльність активно підтримувала і надихала власним прикладом Леся Українка, особливо — під час неодноразового перебування в Одесі на лікуванні.

Стали відомі переможці ХІ Всеукраїнського літературного фестивалю-конкурсу для осіб з інвалідністю «Поетичний рушник», до якого долучилося понад 50 авторів.

«Рушник волію виткати зі слів, щоб милувались ним віками люди» — під таким девізом (а ці поетичні рядки належать уродженцеві Обухівщини Геннадієві Горовому) проходить щорічний конкурс, який ставить за мету заохочення людей з інвалідністю до творчості, виявлення серед них яскравих талантів, популяризацію літератури, обмін досвідом. Це сприяє процесам самореалізації, реабілітації та соціальної адаптації осіб з інвалід-ністю засобами культури і мистецтва.

У місті Ланівці (Тернопільська область, 54 км від обласного центру) з’явився новий мистецький об’єкт «Українська мова — унікальна» у вигляді літери «Ї».

Автор ідеї — Василь Гудима. Подію приурочили до Дня української писемності та мови. У мерії запевняють: це — «єдина артінсталяція такого типу в Україні». Хоча, як підказує «Гугл», літеру «ї», як найвиразнішу літеру української абетки, у 2013 році вшанували чотириметровим пам’ятником у середмісті Рівного.

Ой хто, хто Миколая любить,
Ой хто, хто Миколая хвалить,
Тому, святий Миколай,
На всякий час помагай!

Уляглися під деревами яскраві осінні килими, упали на зелені озимини молочні тумани, зникли за обрієм пізні перелітні птахи, тривожно палахкотять у квітниках підморожені хризантеми… Панує грудень.

Хоч дні грудневі сірі, як смутні думи, і короткі, як побачення з блідим зимнім сонечком, ночі вже світлішають від зірок, які незримою прозорою силою своєю налаштовують світ на здійснення чогось незвіданого і небаченого, але неминучого.

Філософія мудрості Григорія Сковороди

«Український Сократ», «харківський Діоген», «народний філософ», «український Конфуцій» — так у різні часи іменували нашого видатного філософа, поета, педагога, богослова Григорія Сковороду. Сам він себе називав Варсавою — сином Сави, а переносно — сином свободи.

Як і всі великі мислителі світу, Григорій Сковорода перш за все прагнув пізнати світ і самого себе. В одному з листів він писав: «…себе навіки присвятив музам, …вдосконаленню душі».

Пухнасте миле зайченя з дитячих книжечок, яке потребує захисту, бо ж усього боїться й постійно тремтить, — то дуже занижена характеристика невеличкого, але досить войовничого загону зайцеподібних. Раніше вухату братву взагалі принизливо відносили до загону гризунів, що саме по собі будь-кого образить. Інша річ — бути записаним в окрему ланку ссавців.

Зайці

Зайцеподібні — загін ссавців, у якому всього два сімейства і 66 видів. До них належать пищухи, кролики і зайці. Зайців найбільше — аж 48 видів.

За два роки влада домоглася падіння видобутку газу до мінімального обсягу за два десятиліття.

Це один з найнеприємніших графіків, які я складав за останні роки. Це — видобуток українським державним «Укргазвидобуванням» українського газу. Це той ресурс, який має забезпечувати населення газом.

Олександр ГАБОВИЧ

Псувач

Як не крути, куди не бігай,
Хоч регочи, хоч вголос плач,
Хоч тихо клич архистратига,
Та насувається псувач.