Постправда: ігнорувати не можна діяти

«Постправда — ігнорувати не можна діяти» — такою була тема лекції медіатренерки Світлани БОНДАР у рамках проєкту. Учасники онлайн обговорювали ситуацію, яку вчені називають «епохою постправди».

— Що ж, на думку вчених, відбувається в сучасному медіапросторі?

— Існують різні погляди на цю ситуацію. З одного боку, вчені засвідчують, що факти сьогодні не є важливими. Постправда означає не після правди. Постправда означає, що правда нині не є важливою, не є цінністю. Хоча інші вчені переконані, що ситуація розвивається планомір-но, по спіралі. Олексій Панчев, доктор філософських наук, каже, що людство час від часу проходило вже такі періоди. Найзагрозливіший з усіх прогнозів, за словами ізраїльського історика Ювала Ноя Харрарі, такий: сьогодні існує багато можливостей хакнути реальність і чимало людей, корпорацій і сил, які хочуть нас хакнути. Вчений пише: «Ми живемо у світі, який намагається нас хакнути».

Згадаймо 2019 рік, вибори Президента України і слова одного з кандидатів після того, як він дізнався про результати екзитполів: «Ми їх зробили!». Це фраза про те, як один із кандидатів вдало використав сучасні технології на свою користь.

Багато інституцій роблять усе для того, щоб переконати людей у своїй правоті, не маючи на це доказів і фактів. Термін «постправда» — це термін для характеристики ситуації, коли емоції, викликані ситуацією, більше впливають на формування громадської думки, аніж факти, що лежать в основі ситуації.

— Тобто люди втрачають здатність мислити і знаходити причинно-наслідкові зв’язки?

— У всьому світі кількість людей, які можуть відстежити зв’язок одного факту з іншим, зменшується. Виходячи з цього, люди хочуть готових рішень. Можна порівняти розсип різних новин із сузір’ям. Нам легше, коли хтось намалює нам картинку і скаже: «Подивіться, це Велика Ведмедиця». Так легше сприймати і переносити інформацію, аніж думати самому. Середньостатистична людина хоче дізнатися, що сталося у світі. Але як джерело інформації вона обере людину, якій довірятиме. Вона не піде за фактами — лише за інтер-

претацією фактів. Тому ми й бачимо сьогодні велику популярність лідерів суспільної думки, блогерів.

— Виходить, що ми йдемо за інтерпретацією фактів до тих людей, які не є фахівцями?

— Кілька років тому ми створили сайт Opinion, де працювали найкращі журналісти-аналітики, які писали розлогі, ґрунтовні тексти. Але ніколи найкращий аналітичний текст не набирав відсотків тих авторів, які емоційно розповідали про ситуацію. І це можна простежити у цілому світі.

Письменник, доктор наук Георгій Почепцов каже, що постправда — зброя масового знищення, і людство загине від неї раніше, ніж від інших загроз. Більшість людей не усвідомлює, наскільки загрозливою є ситуація. І наслідки мають накопичувальну дію. П’ять років тому оксфордський словник визнав слово «постправда» словом року. Вперше це слово було вжите у 1990-у. Драматург Стів Тесіч говорив про те, що правда не цінна, не важлива. Він сказав: «Ми, як вільні люди, самі обрали для себе жити в такій ситуації. Відповідальність — на нас». Георгій Почепцов пише, що сьогодні ієрархічна система має менший вплив, ніж горизонтальна. Тобто влада менше впливає на ситуацію, ніж ми всі разом. Саме звичайні люди вирішили, що їм комфортніше жити у світі, де факти ігноруються, де можна підібрати собі таку картину світу, яка влаштовує.

Ральф Кейс у книжці «Ера післяправди» досліджує, як почали розмиватися кордони правди і післяправди. На це найбільше вплинула поява величезної кількості ЗМІ, які вели боротьбу за свого читача. ЗМІ, що змагалися за нашу з вами увагу, почали створювати світ, який би нас з вами влаштовував. Знаючи свою конкретну аудиторію, вони підлаштовували реальність під неї.

Постправда — це брехня?

— Постравда — це інтерпретація правди: кожен блогер пропускає правду через свою картину світу, через свій бекграунд. Можна провести експеримент: узяти новину, пройтися по лідерах думок і побачити, скільки з’явиться інтерпретацій правди. В інформаційну добу не можливо приховати інформацію — вона обов’язково з’явиться в інформаційному просторі.

Приховати цю новину можна, створивши ще багато варіантів, щоб людина, яка читатиме, не могла зрозуміти, де ж правда. Вміння з усіх інтерпретацій знайти правильну — це визначатиме людей, які створюватимуть сенси в майбутньому.

— Отже, вислів «хто володіє інформацією — володіє світом» уже застарів?

— Володіти світом будуть ті люди, які з великої лавини новин вмітимуть обирати правдиву. Постправда — це перемога емоцій над фактами. Емоціями легше маніпулювати. Причому, не лише негативними, такими, як страх, гнів, образа.

Сміх і позитивні емоції, апелювання до причетності до якоїсь групи також допомагають поширювати фейки. Сотні тисяч людей поширювали фейки про дітей, які перемагали в олімпіадах. Ми не хочемо перевіряти факти, нам хочеться бути причетними до чогось прекрасного, доброго, вічного... Більшість заголовків будуть емоційними, навіть від якісних ЗМІ, які борються за нашу увагу.

— Постправда — це спрощення фактів?

— Тут виникає кілька проблем: знизилася якість навчання, наука втратила довіру людей, спрощення сприймається як норма, усі хочуть бути експертами, залученими до обговорення. Не завжди люди хочуть ввести нас в оману, але будь-яке спрощення призводить до вульгаризації фактів. Ситуація постправди деформує людську свідомість, яка, прагнучи отримати задоволення потреби в емоціях, некритично засвоює втілені в симулякрах штампи, стереотипи та кліше, що не мають зв’язку з реальністю. Дуже часто ми хочемо додати приправ, емоцій до реальності. Про погоду дізнаємося, не вийшовши на вулицю, а відкривши метеоблог. Про те, що акації розцвіли — із соцмереж, а не побачивши це на власні очі.

Кожен ЗМІ, який бореться за нашу увагу, намагається створити яскравіший, простіший, зрозуміліший світ. Георгій Почепцов пише, що частіше за все вигадана ситуація буде видаватися нам реальнішою, аніж правда. Над її створенням ретельно працюють люди, які отримують за це винагороду. Сьогодні неправдивий світ, який виникає у нашій деформованій свідомості, виглядає реальнішим, ніж те, що є реальним.

— Чому у світлі подій, пов’язаних з пандемією коронавірусу, чимало людей переконані, що повинні доносити свою точку зору, хоча вони не є фахівцями?

— Вони думають, що мають це зробити, аби врятувати світ. Наприклад, хтось вірить у те, що через два роки після вакцинації всі помруть, і хоче врятувати світ. Приймаючи якусь позицію у конфліктній ситуації, ми починаємо поводитися не як розумні люди, що аргументують, а як футбольні вболівальники, котрим однаково, скільки голів забила їхня команда, бо вона все одно найкраща. Цікаво, що люди, які відчувають вищість, на прохання аргументувати свою позицію не відповідають на аргументи.

Неправда як свідоме викривлення фактів, що не відповідає істині, втрачає свої негативні характеристики. Мається на увазі, що ми не засуджуємо людей і ЗМІ, які поширюють інформацію, що відповідає нашому баченню світу.

Раніше ЗМІ також друкували неправдиву інформацію. Якщо ми візьмемо тоталітарні системи, то там усе зрозуміло. Недарма наші бабусі й дідусі називали радіо «брехунцем».

У розвинених країнах ЗМІ — це бізнес. І якщо ЗМІ поширювали неправдиву інформацію, вони втрачали гроші й репутацію. Завжди були відділи верифікації й неперевіреної інформації уникали. Якщо ж таке траплялося — видання писало спростування.

В епоху постправди спростування інформації призводить до лавиноподібного поширення цієї інформації, дає поштовх.

Незалежно від того, чи нами хочуть маніпулювати, методи поширення правди і неправди однакові, але неправдива інформація поширюється скоріше.

Є таке українське прислів’я: «Поки правда штани одягне, неправда пів світу обійде».

Інформаційний каскад — це коли ми дізнаємося таку інформацію, яку нам хочеться поширити першими. Ми пересилаємо інформацію, не перевіряючи її. Дуже показовими є месенджери. За світовими дослідженнями, саме у месиджах поширювалося 92% неправдивої інформації. І знайти, хто це зробив першим, — не реально.

— Зокрема, в Одесі неправдиву інформацію часто поширюють ті, хто мав би тримати планку медіаграмотної людини: вчителі, медики...

— Шкільні вайбери — це місце, де до недавнього часу поширювалося чимало фейків. Зараз ситуація стала трішки кращою — вчителі проходять курси медіаграмотності. Люди виправдовують себе таким аргументом: це могло бути правдою. І друга причина, чому вони це роблять, — від нас хочуть приховати правду, тобто тут — теорія змови.

— Чому ми часто обираємо брехню замість реальності?

— Учені зазначають, що це наше бажання усунути свою тривожність, заспокоїтися. У вересні 2020 року виникла ситуація, до якої людство було не готове. Офіційної інформації не було. Влада не змогла задовольнити нас інформацією, якої ми потребували. Влада мовчала. І це можна зрозуміти, оскільки вона мала поширювати перевірену інформацію... Якщо нам не дають офіційної інформації, а запит існує, з’являється багато інтерпретацій і людина знаходить хоч щось. Вона отримує нове знання, не підтверджене аргументами, яке заповнює лакуну. Зникає тривожність, стає легше, хочеться поділитись з іншими. Так виникає ще одне явище — інфодемія — лавина інформації, ситуація свідомого викликання більшого градуса емоцій. У випадку коронавірусу це негативно позначилося на його поширенні. Через фейки люди робили з собою дуже неприємні речі, які призводили до погіршення ситуації. Серед типових повідомлень було чимало таких, які могли зашкодити. Наприклад, міфи про ліки, доказовість яких не обґрунтована, піднялися ціни на лимони та імбир. Ціна останнього зашкалювала — до 500 гривень.

— Яка новина насправді є фейком?

— Фейк — це різновид інформації, яка була спотворена. Є інформація, яка спотворена через відсутність знань, вмінь, професійності, і є новини, створені спеціально, щоб нашкодити. «Інформаційний розлад» — так пропонує називати фейкові новини Рада Європи. Сьогодні цю назву використовують усі, кому вигідно. Коли політику не вигідно те, що публікує видання, він може сказати, що це видання поширює фейки. Наше Міністерство оборони звинуватило депутатку Соломію Бобровську в поширенні фейків, коли вона воювала з постачальниками неякісної їжі у військові частини. Вона виклала відео, яке їй надіслали курсанти: хробак у їжі. Міністерство опублікувало свої звинувачення у якіс-них виданнях, щоб виправдати себе. Тобто була проведена така інформаційна компанія з владного кабінету.

Американська реперка Ніка Мінаж, у якої 180 мільйонів фоловерів у різних соцмережах, поширила інформацію про те, що її брат не буде вакцинуватися, бо його друг став імпотентом через вакцину. Ситуація жахнула тим, що провідні ЗМІ влаштували розбір цього кейсу і запрошували відповідати на її звинувачення професуру, докторів наук, високопосадовців, чиновників, які коментували, виправдовувалися перед нею. Міністр охорони здоров’я проводив розслідування, бо спільнота на них тиснула. Провідні ЗМІ створили сотні повідомлень — людям було ціка-віше передавати інформацію про імпотенцію, аніж слухати про наукові дослідження. Зрештою з’ясувалося, що це неправда і що такого не було.

— Це і є епоха постправди...

— Роман Кечер пояснює цю ситуацію тим, що доступ до інформації є у кожного пересічного громадянина, в якого нема можливостей і компетенцій для інтерпретації даних. Імунолог і звичайний громадянин — це дві великі різниці. Інтерпретація йде не наукова, не з урахуванням фактів, а та, на яку спроможний споживач. А пересічні громадяни хочуть простих рішень і 100-відсоткової гарантії. Так містика перемагає науку. Сьогодні існують проблеми з експертністю. Багато експертів вигаданих, роздутих. Існує довіра до свідків подій, які пам’ятають і бачили на власні очі те чи інше.

— Але свідки — це також не гарантія правди...

— Учені досліджували феномен доповненої реальності. Ми уявляємо, що спогади подібні до запису на відеокамеру. Ми скаржимося на пам’ять і вважаємо, що чогось не згадаємо. У судовій системі багато вироків виноситься на підставі свідчень, які були неправдивими. Ми самі собі конструюємо спогади. У людей бурхлива уява. Ми виходимо з того розуміння, яке у нас є. Бекграунд диктує багато речей, яких не було насправді. До свідчень тих, кому ми довіряли — експертів і свідків, в епоху післяправди треба ставитися дуже обережно.

— Що таке «інформаційна бульбашка» і як вона впливає на спотворення реальності?

— Ми самі собі створюємо «теплу ванну», в якій нам зручно перебувати так довго, що ми відсікаємо тих людей, котрі не відповідають нашій уяві. Ми намагаємося уникати того, що нам не подобається. Виникає парадокс фактчекінгу: перевірити стає легше, але брехні стає більше. Зараз дуже багато роблять держави і великі інституції — створюються відділи верифікації. Ми перебуваємо всередині бульбашки. У неї прозорі стіни, щоб до нас все долітало. Але з часом стіни бульбашки стають цупкішими і до нас до-літає все менше, і звуки стають розмитішими. Ми знаходимось у різних кімнатах, і так нами легше управляти. І як би нам не хотілося залишатися всередині, треба виходити назовні.

— Як наблизитися до істинної інформації? У чому ж правда?

— У нас, українців, є таке прислів’я: «Правда у кожного своя, а істина — одна». Правда — це те, що підтверджене фактами, те, що перевірене, зафіксоване. Те, що можна зважити, поміряти, відчути на смак. Дуже часто правда — це те, про що ми можемо домовитися. Якби ми не навчилися домовлятися у той чи інший момент, суспільство не могло б рухатися далі. Нема абсолютної правди. Але оскільки нам потрібно жити в соціумі, ми повинні домовитися, що є і що не є правдою. Кому ми до-віряємо? У нас має бути інститут еліт. Якщо це стан здоров’я — Комаровський є експертом, якщо це світова економіка — не варто його запитувати. Сьогодні ж Комаровський як експерт говорить і про музику, і про все на світі...

— Дослідники Інституту масової інформації стверджують, що ЗМІ Одеси почали менше поширювати фейки…

— Так, це правда. Але ми не позбулися фейків. Вони просто перейшли у месенджери, де не реально простежити, знайти першоджерело і нести відповідальність. Цілі ботоферми працюють на те, щоб нас розділити. Нас почали ділити на вакцинаторів та антивакцинаторів дуже давно. Росіяни поширювали по всьому світу і «за», і «проти». Вони просто ділили нас. Їх мета — протиставити.

— Давньоримське правило «розділяй і владарюй» діє й сьогодні...

— Після дебатів з Гіларі Клінтон, коли Трамп програвав «всуху», виборці отримали від його команди 189 тисяч типів повідомлень, створений спе-ціально для кожного типу людей контент. І після цього він ви-грав... За допомогою технологій нас розводять у різні кімнати, за психохарактеристиками. Навіть те, як ми махаємо своїм смартфоном, дає певну інформацію про наш характер.

— Як спілкуватися з людьми, які мають протилежні погляди, наприклад з тими, хто мріє повернення про СРСР?

— Потрібно дати людині час, щоб вона сама усвідомила. Якщо це ваші рідні чи близькі — не варто дивитися російські канали. Адже там суцільна пропаганда. Хоча в багатьох селах Одеської області нема державного телебачення, і люди дивляться з «тарілок» російські канали...

— Як вийти з-під влади емоцій і почати тверезо дивитися на речі?

— Втрата довіри до різних інституцій — одна із причин нинішньої ситуації. Знизилася довіра і до науки, і до релігії, і до ЗМІ. Останнім часом піднявся рівень довіри до Збройних сил…

Сьогодні у всьому світі люди схильні довіряти комусь, хто схожий на них. Ця людина не є фахівцем, не має певної посади, не є політиком — і в цьому проблема.

Наш шлях, хоч він і набагато довший, — підвищувати рівень критичного мислення, навчитися елементарних речей: відрізняти факти від суджень, бачити в окремих фактах цілісність і системність. Цього потрібно навчати дітей. Емоції вимикати важко. Якщо рівень емоційності підвищується, рівень логіки зменшується. У сьогоднішньому світі люди — емоційно нестабільні. Більшість конфліктів виникає тому, що ми не вміємо вгамувати емоції. Підвищити рівень критичного мислення та медіаграмотності за три дні тренінгу не можливо. Потрібен тривалий покроковий шлях, який приведе нас до ус-піху. Хотілося б жити в країні з людьми, в яких критичне мислення переважає. Коли люди побачать, що якість життя залежить від того, наскільки вони фільтрують інформацію, вони захочуть це робити.

— Тобто, все ж таки, ігнорувати постправду не можна. Треба діяти.

Розмова відбулася у рамках проєкту «Хранителі часу оналйн» за підтримки Forum ZFD, що реалізується ГО «ВСАД «ІТ-бабусі».

Розмову записала
Ольга ФІЛІППОВА.