Початок Альтернативний погляд на Другу світову війну

ПОЧАТОК радянсько-німецької війни — один з досі чесно не висвітлених її періодів. Тези про напад зненацька і про неготовність до війни Радянського Союзу не варті обговорення. Натомість проаналізуємо реальне співвідношення сил обох сторін.

Мозок війни — це невелика група військових вищого рангу, що розробляють і приймають важливі для війни рішення. З боку Радянського Союзу це був генералісимус Сталін (Джугашвілі) — син шевця. Мав закінчену початкову освіту — чотири класи духовного училища і незакінчену середню — чотири класи духовної семінарії (з п’ятого був відрахований за неявку на іспити), річна з математики — трійка, в армії не служив. Зате мав великий досвід участі у терористичних актах напередодні і під час Першої світової війни: рекет на нафтових промислах Баку, організація заворушень, збройні напади на поштові карети, банки. Шість разів потрапляв до в’язниці, але поблажливі, як на мене, судові вироки у кожній справі примушують припустити його співпрацю з правоохоронними органами імперії.

Найближче оточення Сталіна з військових складали маршали. Георгій Жуков — син селянина, освіта початкова, у роки Першої світової (далі — просто війна) — унтер-офіцер. Його позиція щодо українців сконцентрована в одній фразі: «Чим більше хохлів у Дніпрі потоне, тим менше після війни доведеться висилати до Сибіру». І потонуло при штурмі Дніпра близько мільйона. Семен Будьонний — син селянина, до школи не ходив, на війні був рядовим. Климент Варошилов — син селянина, освіта початкова, не воював. Костянтин Рокоссовський — син службовця, освіта початкова, у роки війни — унтер-офіцер. Іван Конєв — син селянина, освіта початкова, у роки війни — унтер-офі-цер. Григорій Кулик — син селянина, до школи не ходив, у роки війни — рядовий. Семен Тимошенко — син селянина, освіта початкова, на війні — рядовий. Родіон Малиновський — освіта початкова, на війні — єфрейтор. Олександр Василевський — син священника, освіта середня (духовна семінарія), у війну дослужився до звання штабс-капітана. Кирило Мерецков — син селянина, освіта початкова, не воював. Борис Шапошников — перед війною закінчив Академію генерального штабу, за час війни до-служився до звання полковника.

Борис Шапошников був єдиним офіцером, до кого Сталін звертався на ім’я та по батькові, і єдиним, хто мав професійну військову освіту. Але ж у так звану громадянську війну до червоної армії були примусово мобілізовані десятки тисяч офіцерів царської армії. Їх тут було більше, ніж у білій армії. Куди ж вони поділися потім? Спочатку червона армія за допомогою царських офіцерів розібралася з офіцерами білої армії, а далі червоні комісари у шкірянках і з маузерами в руках так само розібралися з колишніми царським офіцерами. Офіцери, які не захотіли загинути з честю, загинули без честі з кулею в потилиці. Борис Шапошников якось уцілів. До речі, шкірянки, маузери й будьонівки, а також гроші на утримання багатомільйонної армії — це подарунок більшовикам від їхніх симпатиків з-за кордону, доставлений, швидше за все, через порти Мурманська, Одеси, Владивостока, контрольовані під час громадянської війни військами Антанти.

Якщо вважати названих вище людей мозком війни, то це мозок аматора-початківця, який взявся не за свою справу.

З німецького боку — Гітлер, син службовця, освіта незакінчена середня, у роки Першої світової, на яку пішов добровольцем, — фельдфебель, виявив неабияку хоробрість. Його соратниками були генерал-фельдмаршали. Федір фон Бок — з аристократичної родини, спадковий військовий, освіта вища військова. Першу світову війну (далі — просто війна) закінчив у званні майора, як зазначалося в одному з нагородних листів, виявив неймовірну хоробрість. Ернст Буш — син чиновника, освіта вища військова, війну закінчив командиром батальйону, виявив надзвичайну хоробрість. Гайнц Гудеріан — син військового офіцера, освіта вища військова, під час війни навчався в академії генерального штабу. Евальд фон Кляйст — з аристократичної родини, спадковий військовий, освіта вища військова (академія генерального штабу), війну закінчив офіцером генштабу 225-ї піхотної дивізії. Гюнтер фон Клюге — з аристократичної родини, спадковий військовий, освіта вища військова (академія генштабу), війну закінчив офіцером генштабу 89-ї піхотної дивізії. Генріх фон Клюге — з аристократичної родини, спадковий військовий, освіта вища військова (академія генштабу), закінчив війну начальником оперативного відділу штабу 9-ї піхотної дивізії. Вільгельм фон Лееб — з аристократичної родини, освіта вища військова (академія генштабу), закінчив війну офіцером генштабу групи військ. Вільгельм фон Ліст — з родини лікаря, освіта вища військова, війну закінчив офіцером генштабу баварської піхотної дивізії у званні майора. Еріх фон Манштейн — з аристократичної родини, спадковий військовий, освіта вища військова (академія генштабу), війну закінчив на посаді начальника оперативного відділу 213-ї піхотної дивізії у званні гауптмана. Моріц Модель — з родини викладача музики, війну закінчив офіцером штабу 36-ї резервної армії у званні гауптмана. Фрідріх Паулюс — з родини бухгалтера, освіта незакінчена вища, війну закінчив офіцером генштабу у званні гауптмана. Герд фон Рундштедт — з аристократичної родини, спадковий військовий, освіта вища військова (академія генштабу), війну закінчив на посаді начальника штабу 53-го армійського корпусу у званні майора.

Мозком німецької армії були офіцери з унікальним військовим досвідом, гранично високою професійною підготовкою і непересічною особистою хоробрістю. Зауважу, що німецька армія не програла Першу світову війну. Війну програла Німецька держава, до влади в якій у висліді революції прийшли пройдисвіти зразка тих, що й у Московії. Від імені німецького народу вони, на що не мали жодного морального права, поклали всю відповідальність за цю війну на Німецьку державу.

Порівнювати вищий офіцерський склад радянської та німецької армій, як бачимо, просто немає сенсу через невід-повідність його потенціалів. Як нема сенсу порівнювати й решту складу двох армій. Уже той факт, що вся кадрова армія Радянського Союзу під кінець 1941 року була або знищена, або опинилася у німецькому полоні, свідчить сам за себе. Тому порівнюватимемо матеріальні засоби війни.

ЗБРОЯ ВІЙНИ може бути такою, що використовується у наступальній війні (танки, штурмові гармати, авіація) й оборонній війні (артилерія, обладнані оборонні споруди). З наведених у таблиці даних видно, що у СРСР танків і штурмових гармат було майже вчетверо більше, ніж у Німеччини. Серед них — значна кількість важких танків, відсутніх у Німеччини. Майже втричі більше було і середніх танків, причому за своїми тактико-технічними даними вони перевищували німецькі. Гармати навіть легких радянських танків пробивали броню середніх німецьких танків. У німців легкі танки взагалі не мали гармат, а лише два кулемети. Коли ми говоримо про німецькі танки, то насправді це танки всієї підкореної німцями Європи. На початок війни кількість танків у Радянському Союзі більш ніж утричі перевищувала кількість танків решти світу.

Майже вчетверо більше у радянській армії було і сучасних на той момент літаків. А от гармат і мінометів, які потрібні для оборонної війни, у СРСР було лише на 33% більше, ніж у Німеччини. Стандартний підхід до наступальної війни передбачає потрійну перевагу в озброєнні та особовому складі. З огляду на інтелектуальний потенціал очільників радянської армії, навряд чи вони мислили інакше. То до якої війни готувався Радянський Союз, маючи щонайменше потрійну перевагу в озброєнні над рештою світу? При цьому слід зважити, що озброєння з лінії оборонних споруд на старому радянсько-польському кордоні було демонтоване.

Але ж особовий склад Радянської армії, кажуть московські історики, був меншим за особовий склад німецької армії, зо-крема і в прикордонній зоні. Чи так це насправді?

Попри необ’єктивність і явну брехливість московських інформаційних джерел, певне уявлення про справжній розклад сил перед початком радянсько-німецької війни дає документ, складений не раніше 15 травня 1941 року першим заступником начальника оперативного відділу генерального штабу збройних сил Радянського Союзу, майбутнім маршалом О.М. Василевським: «Соображения Генерального штаба Красной Армии по плану стратегического развертывания Вооруженных Сил Советского Союза на случай войны с Германией и ее союзниками». [5]. Тут він точно фіксує розташування німецьких дивізій на території Європи і визначає кількість дивізій збройних сил Радянського Союзу — 303. (Сюди слід додати ще дивізії НКВС [6]. Їх було 58 і 23 окремі бригади.) Тоді як кількість усіх німецьких дивізій у прикордонній зоні документ оцінює у 112. Далі йдеться, що в разі нападу на Радянський Союз Німеччина зможе ви-ставити 180 дивізій. Це число й перекочувало згодом у підручники історії. Тому говорити про німецький напад зненацька просто несерйозно, як і про кількісну перевагу особового складу німців. Слід зазначити, що наведене співвідношення особових складів двох армій відповідало ситуації, коли німецька армія була відмобілізована за законами воєнного часу, а в Радянського Союзу все ще була армія, так би мовити, мирного часу, при тому, що її мобілізаційний потенціал утричі перевищував німецький, який значною мірою вже був використаний.

Документ містив таку рекомендацію: «Вважаю за необхідне у жодному разі не давати ініціативи діям німецькому командуванню, випередити противника у розгортанні й атакувати німецьку армію в той момент, коли вона перебуватиме у стадії розгортання і ще не встигне організувати фронт та взаємодію родів військ».

Загальна багатократна перевага збройних сил Радянського Союзу, і в першу чергу наступального озброєння, свідчить про його підготовку до наступальної війни. Невелика перевага німецької армії в особовому складі у прикордонній області доводить, що наступати радянська армія планувала не відразу після початку війни.

Основні цифри, наведені в документі, підтвердив і Сталін у своєму виступі на прийомі у Кремлі випускників військових академій 5 травня 1941 року. Зокрема, він сказав: «У нас із Німеччиною не склалися дружні відносини. Війна з Німеччиною неминуча». І далі: «Мирна політика — справа хороша. Ми до пори до часу проводили таку лінію на оборону — доти, поки не переозброїли нашу армію, не забезпечили армію сучасними засобами боротьби. А тепер, коли ми нашу армію реконструювали, наситили технікою для сучасного бою, коли ми стали сильними, — тепер треба перейти від оборони до наступу. Червона армія є сучасною армією, а сучасна армія — армія наступальна» [7].

Отже, наступ радянської армії з метою захоплення всієї Європи був неминучим, але за яким сценарієм?

ПЕВНИМ ДИСОНАНСОМ здаються такі слова Сталіна: «Війна з Німеччиною неминуча, і (повернувшись до Молотова) якщо товариш Молотов та апарат Наркомзакордонсправ зуміють відтягнути початок війни, то це наше щастя».

Отже, 5 травня 1941 року Сталін прагнув відтермінувати війну. Що він мав на увазі? Думаю, те, щоб віддалити війну ближче до осені, коли дороги стануть непрохідними. Доріг у Радянському Союзі насправді не було — були лише напрямки. Перші нормальні дороги німці почали тут будувати лише після окупації відповідних територій. Вести маневрену війну вони могли лише за сухої теплої погоди. Таке відтягування початку війни було додатковим застережним заходом проти можливої поразки. Якби німці розпочали свій наступ на місяць раніше, то, з високою ймовірністю, вони захопили б Москву ще до початку зими. Тож радянські дипломати зіграли важливу роль у виживанні СРСР. Але той факт, що, готуючись до наступальної війни, Сталін намагався відтягнути перший постріл цієї війни ближче до осені красномовно свідчить про те, що першим пострілом мав бути німецький.

Відомий письменник і військовий аналітик Віктор Суворов вважає, що радянська армія планувала напасти першою і що лише на лічені дні німці її випередили. На мою думку, такий план існував, але це був план Б. Слова Сталіна свідчать про те, що основний сценарій війни — план А — полягав у тому, що наступ радянської армії мав розпочатися у відповідь на спробу німецької армії перейти кордони Радянського Союзу. Що свідчить на користь цієї точки зору, крім слів Сталіна?

Розташування радянських військ мало три стратегічних ешелони. Лише перший з них розміщувався безпосередньо біля радянсько-німецького кордону. Другий і третій були на значній від-стані від нього, але паралельно до нього. Про існування цих двох додаткових стратегічних ешелонів німці нічого не знали. У них не було аналогу Комінтерну на теренах Радянського Союзу. Перша мета такого розташування військ, з моєї точки зору, — страхування на той випадок, якщо з першим ешелоном станеться щось не за сценарієм. Друга — не налякати німців надто великою перевагою радянської армії на лінії майбутнього зіткнення в зоні дії їх військової розвідки. Тому в прикордонних районах радянських військ було навіть дещо менше, ніж німецьких.

Ще одна важлива обставина. Для тотальної переваги над німцями в особовому складі доцільно було провести на території Радянського Союзу загальну мобілізацію. Тобто десь потроїти і так колосальну армію. Але початок тотальної мобілізації, за військовими канонами, — це і є початком війни, а війну першими починати не хотілося. Гасло «На нашу мирну країну підступно напали без оголошення війни» було надто привабливим і гарантувало моральну, а за нею й необхідну матеріальну підтримку, в разі необхідності, Сполучених Штатів. Наскільки Радянський Союз в озброєнні переважав решту світу, настільки США переважали його економічно. Війну міг виграти лише той, на чиєму боці була матеріальна підтримка Сполучених Штатів. Тому СРСР першим нападати не хотів. Це була ще одна страховка від непередбачуваного розвитку подій. Як з’ясувалося пізніше, саме цей застережний захід і врятував Радянський Союз від поразки.

МАЙБУТНЯ ВІЙНА була не першою з участю СРСР. До того була війна з Фінляндією. Там теж, за версією Москви, фіни здійснили військову провокацію проти Радянського Союзу — нібито зробили гарматний постріл по радянських військах. Світ не повірив у цю пропагандистську качку. СРСР виключили з Ліги націй, він потрапив у політичну ізоляцію. Перед тим була ще одна війна — з Польщею. На неї домовилися напасти одночасно з німцями. Німці напали 1 вересня 1941 року, і вже за кілька днів Франція й Велика Британія оголосили Німеччині війну, а Радянський Союз — усе вичікував. І лише 17 вересня радянська армія розпочала свій «визвольний похід» на Польщу. Ця теза й досі підтримується офіційною Москвою. Цей трюк дозволив уникнути війни з Францією і Великою Британією. У країни Прибалтики радянські війська були введені під приводом захисту цих країн від німецької агресії, але це швидко закінчилося їх приєднанням до СРСР. Франція, Велика Британія і Сполучені Штати знову це проковтнули. Тобто обгортка для загарбницької війни мала важливе значення.

Досвід Фінляндії свідчив, що довіри до Радянського Союзу нема і звичайна провокація не може бути причиною для Великої війни проти Німеччини й подальшого захоплення всієї Європи. Було потрібно, щоб перші бої Великої війни розгорнулися саме на території СРСР. Для цього війну мали почати німці. Дати можливість німецьким військам зайти на територію Радянського Союзу, щоб у військових зведеннях пролунали назви радянських міст, отримати привід для тотальної мобілізації й багатократно переважаючою силою завдати німцям нищівного удару — ось кришталева мрія генералісимуса. Заради цього можна було навіть пожертвувати першим стратегічним ешелоном. Тому на кордоні знімалися дротяні загорожі, залишалися недоторканими переправи через прикордонні річки, не споруджувалися навіть польові укріплення. І хоча про день та час німецького нападу було заздалегідь відомо, радянська армія не приводилася у бойову готовність. Перехід кордону ні-мецькими військами мав відбуватися у комфортних для них умовах.

Але одночасно з перших днів червня з усіх точок Радянського Союзу у бік західного кордону пішли ешелони з військами. Назад вони вже не повернулися. Думаю, що, відповідно до цитованого вище документа, тоді ж почалася і прихована масова мобілізація до радянської армії. За два місяці вона поповнилася 11 мільйонами солдатів. Зазвичай схожу мобілізацію проводять перед початком війни, оскільки відірвати такі маси чоловіків від продуктивної праці й утримувати без використання є доволі дорогою справою. Ще не пролунало жодного пострілу, а війна вже почалася. При цьому вже не мало жодного значення, чи буде перший постріл цієї війни німецьким (план А, що давав німцям хоч якийсь шанс на перемогу, але, водночас, давав Радянському Союзу величезний шанс не програти цю війну) чи радянським (план Б, який, фактично, гарантував розгром Німеччини, однак через американський фактор робив сумнівною ідею захоплення всієї Європи).

Показовою є оборона Брестської фортеці. Нею керували кілька лейтенантів, один капітан, один майор і навіть рядові бійці. А де були старші за званням військові? Перед початком війни там розміщувався штаб піхотної дивізії й численні підрозділи різних родів військ. Припускаю, ці підрозділи були відведені далі від кордону перед початком війни. Навіть зручність оборони цієї унікальної фортеці не примусила залишити там основну масу радянських військ. Не дай Боже, вдалося б зупинити німців на підступах до Бреста. Спробуй тоді довести світові, що бої йшли саме на радянському боці кордону.

ПІСЛЯ ВІЗИТУ в кінці 1940 року Молотова до Берліна німці зрозуміли, що війна з Радянським Союзом неминуча і приступили до розробки плану «Барбаросса». Загарбницькі апетити СРСР перевищували колишні апетити Московії. Навіть захоплення проливів Босфор і Дарданелли разом із Стамбулом для нього було недостатнім. Чекати першого удару проти себе німці не могли. За наявної колосальної переваги радянської армії за всіма кількісними параметрами вони навряд чи змогли б протриматися більш ніж пів року. Їх перший удар давав хоч якийсь шанс на перемогу. І від безвиході вони вдарили. Думаю, що ефект від їхнього першого удару був неочікуваним навіть для самих німців. За пів року війна добігала кінця. І так би воно й сталося, і були б збережені десятки мільйонів життів радянських людей, якби не одна важлива обставина…

За різними джерелами, 42-49-53 мільйони людей не дорахувався Радянський Союз у 1945 році проти 1941-го. Це була плата радянських громадян за можливість і далі жити в концтаборі й час від часу використовувати одне одного як їжу. Великий со-ціальний прошарок населення Російської федерації ще й тепер б’ється в істериці зі словами: «Ми перемогли і можемо повторити». Це прошарок людей з крайнім ступенем інтелектуальної та моральної деградації. Вони, ці люди, вкрай небезпечні для решти світу. Пам’ятаймо про трагедію другої Великої війни й остерігаймося тих особин і країн, які готові все це знову повторити. А для себе знаймо, що це була не наша війна, хоча ми за-платили за неї 14 мільйонами життів українців. А чи, зважаючи на такі втрати, виграв цю війну Радянський Союз? Переконаний, що його безславний кінець у 1991 році був зумовлений саме цією ціною. Нищівної поразки зазнала й Німеччина, але кров’ю німецьких солдатів наступ азій-ської орди на Європу був зупинений.

Висновки

1. Головною ідеологічною передумовою Другої світової війни була ідея світової революції, що оволоділа умами очільників Радянського Союзу і була логічним продовженням споконвічного прагнення Московії до територіальної експансії.

2. Другою передумовою був несправедливий щодо Німеччини Версальський мирний договір за результатами Першої світової війни.

3. Після проведення кривавої індустріалізації в СРСР ідеологічна передумова була підкріплена безпрецедентною військовою могутністю цієї країни.

4. Радянсько-німецька війна була неминучою й мала розпочатися влітку 1941 року.

5. У висліді розгрому німецької армії Радянський Союз планував захопити всю Європу.

6. Для виправдання цієї експансії Німеччина мала зробити перший постріл у війні.

7. Якби німці не наважалися на цей крок, то війну за «визволення» Європи мала розпочати радянська армія.

8. Головним винуватцем Другої світової війни був Радянський Союз.

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук,
професор.