З московської чаші московська ж отрута

Московське князівство, спочатку удільне князівство у складі Володимиро-Суздальського, згодом «вибилось в люди» — стало «Великим княжеством Московским», яке відоме також під історичною назвою Московія (лат. Moscovia) — було під безпосередньою владою Золотої Орди до 1480 року.

Русь-Україна звільнилася від Орди раніше на 120 років, після битви на Синіх Водах у 1362-у.

1703-го у Москві вийшла перша газета, яка називалася «Ведомости о военных и иных делах, достойных знания и памяти, случившихся в Московском государстве и в иных окрестных странах», яку ще називали «Ведомости московские», «Ведомость московская».

Ще 1707 року карбувалися монети, на аверсі було написано «московский рубль»

Й ось — раптом! — 2 листопада 1721 року, за наполяганням Феофана Прокоповича, Петро І прийняв титул імператора всеросійського й батька вітчизни, а Московія була проголошена всеросійською імперією. Вперше в історії Московії були засновані постійні дипломатичні представництва й консульства за кордоном.

Так недавній московський улус Орди привласнив історію Руси-України, так Московія вирішила приєднатися до Европи.

Це негайно визнали Пруссія і Голландія. Швеція зробила це в 1723 році, Туреччина — в 1739-у, Англія та Австрія — в 1742-у, Франція й Іспанія — у 1745-у. Найдовше — 43 роки! — не визнавала Польща, аж до 1764-го.

Карл Маркс у своїй праці «Викриття дипломатичної історії XVIII століття» зазначав: «Колискою Московії було криваве болото монгольського рабства, а не сувора слава епохи норманів. А сучасна Росія є не що інше, як перетворена Московія».

Я іноді думаю: чи не запозичив Маркс ці слова від нашого Тараса, який не визнав перейменування Московії і через 120—150 років?! Він не вживав терміна росіянин і був послідовним у вживанні слів москаль, Московщина (Москва), повністю слідуючи народній традиції, а не нав’язаній офіційній тенденції:

«Ляхи були — усе взяли, кров повипивали, а москалі і світ Божий в пута зав’язали».

«А Борнц усе-таки поет народний і великий. І наш Сковорода таким би був, якби його не збила з пливу латинь, а потім Московщина».

«Як москалі, орда, ляхи бились з козаками».

«А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово».

«Україно! Україно! Оце твої діти, твої квіти молодії, чорнилом политі, московською блекотою…».

«Та, будь ласкав, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по-нашому.

Бо москалі чужі люди,
Тяжко з ними жити;
Немає з ким поплакати,
Ні поговорити.

Так нехай же я хоч через папір почую рідне слово, нехай хоч раз поплачу веселими сльозами... Ще раз прошу, напиши мені письмо, та по-своєму, будь ласкав, а не по-московському...».

«У долині, мов у ямі,

На багнищі город мріє;

Над ним хмарою чорніє

Туман тяжкий... Долітаю —

То город безкраїй.

Чи то турецький,

Чи то німецький,

А може, те, що й московський».

«І тебе загнали, мій друже єдиний,

Мій Якове добрий! Не за Україну,

А за її ката довелось пролить

Кров добру, не чорну. Довелось запить

З московської чаші московську отруту!».

А оці слова про отруту!.. Провидець наш Тарас! Бо ж і досі ця отрута з’являється то у справі Ребета і Бандери, то латвійця Гунара Астри, то болгарського дисидента Георгія Маркова, то Олександра Литвиненка і Сергія Скрипаля, то Олексія Навального...

Як Тарас про це міг здогадатися? Передбачити? Дивина!

Олекса РІЗНИКІВ,

двічі репресований совєцького союзу.