№ 92-93 (22311-22312) четвер-субота 18-20 листопада 2021 року

На терасі, неподалік пам’ятника Дюку де Рішельє, смакуємо каву «американо» з політологом-американістом Володимиром Дубовиком. Розмовляємо про безпеку в Чорноморському регіоні. Перед нами — велична панорама Одеської затоки, з морвокзалом і Воронцовським маяком вдалині. Наше море сьогодні тихе.

— Пане Володимире, нещодавно ви брали участь у IV щорічному міжнародному форумі «Одеські дебати». Ваші враження?

— Подія важлива для нашого регіону. Політики, дипломати, експерти міжнародних компаній та організацій зібралися в Одесі для обговорення геополітичної, економічної та енергетичної безпеки, а також посилення трансатлантичної співпраці з Україною. Організаторами заходу є німецький Фонд Маршалла, за участі Міністерства закордонних справ України, НАТО та посольства США в нашій державі. Наш одеський філантроп Пантелеймон Бумбурас спонсорував цей важливий захід, і ми вдячні йому за це. Серед спікерів дебатів — голова Представництва ЄС в Україні Матті Маасікас, тимчасова повірена у справах США в Україні Крістіна Квін, віце-президент Європейської комісії Маргарітіс Схінас, з нашого боку —віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина, колишній очільник зовнішньополітичного відомства Павло Клімкін, заступник керівника Офісу Президента Ігор Жовква та інші.

Починалися дебати з панелі за участі Робін Даніген, котра зараз опікується Україною в Державному департаменті США, керує напрямком, до якого входять шість країн Східної Європи. Її безпосередня керівниця Карен Донфрід, помічниця держсекретаря США з питань Європи та Євразії, нещодавно була з візитом в Україні та зустрічалася з міністром закордонних справ Дмитром Кулебою. Слід додати, що напередодні дебатів з візитом в Україні побував і міністр оборони США Ллойд Остін, який засвідчив нам підтримку та запевнив, що безпека в Чорноморському регіоні — в американських інтересах.

«Кожна людина, яка пішла з України, кожна копійка, потрачена не на українську справу, кожне слово, сказане не по-українськи, є розтрата з української скарбниці, розтрата, яка при нинішніх умовах не повернеться нізвідки. Стоячи ногами і серцями на нашій Україні, ми будемо держати свої голови в Європі, а руками обнімати по меншій мірі всю слов’янщину. І лише тоді, коли ми покажемо свою силу хоч на частині своєї землі, зверне на нас увагу і Європа», — писав свого часу Михайло Драгоманов.

Контраверсійна думка. Можемо скільки завгодно говорити про те, що Одеса, мовляв, таки українське місто. Але це значною мірою ілюзія. Так, воно українське назагал — у не надто широкому українському колі, де багато говориться про українську мову, звучать заклики до плекання та шанування, різні висловлювання на цю тему тощо. А як ми її утверджуємо у повсякденні, рідну мову? Як упроваджуємо в життя?

«Як допомогти «Чорноморці» вижити у ці скрутні для друкованих ЗМІ часи?» — часто запитують ті, хто не байдужий до долі української газети Одещини.

Відповідь одна: якщо хочемо, щоб видання вижило і залишилося незалежним від олігархів чи політичних сил, мусимо розраховувати лише на власні, редакційні, сили і на ваше, шановні наші читачі, дружнє плече. Йдеться, насамперед, про передплату.

Музей Голодомору вже вдруге провів масштабну експедицію Україною, щоб записати свідчення тих, хто пережив страшні 1932—1933 роки.

Очевидців тієї трагедії (а їм зараз щонайменше 90) залишилося дуже мало, і саме тому їхні спогади такі цінні.

До кінця листопада на міських площах починають встановлювати ялинки, організовують різдвяні ярмарки, закуповують про запас прикраси й подарунки дітям. До свят ще місяць, але святкова атмосфера скрізь, крім політики. Там, як завжди, невпевненість у завтрашньому дні.

«Живий щит» і «гуманітарні цінності»

У понеділок, 15 листопада, Олександр Лукашенко, який називає себе президентом Білорусі, підвищив свій статус. Сталося це без нових виборів. Картопляному батьці зателефонувала чинна канцлерка ФРН Ангела Меркель і поговорила з Олександром Григоровичем на рівних. У суцільному західному бойкоті паличного режиму утворилася пробоїна. Лукашенко як глава держави набув легітимності. І посилатиметься на це завжди і скрізь.

Він живе у затишному приватному будиночку неподалік від моря разом з молодою дружиною. Зранку випиває склянку води, робить зарядку. Не забуває щодня читати молитви, яких навчила бабуся. Дружина Аня, вирушаючи на роботу, завжди його цілує. Майже щодня він йде на прогулянку, щоб подихати свіжим морським повітрям. Іноді катається на велосипеді. Якщо ж погода не дозволяє, залишається вдома: слухає музику, читає книжки...

Володимирові Шевченку — 90 років. Він прожив довге, насичене подіями життя, пам’ятає Одесу до Другої світової війни, в дитинстві відчув на власній шкірі окупацію, побував в еміграції, й сьогодні, живучи на рідній землі, почувається щасливим. Людина-епоха, яка пам’ятає те, що стало історією. Буває, гортати сторінки минувшини не дуже приємно. Але це потрібно робити, щоб пам’ятати, щоб очистити пам’ять — свою, міста і країни — від болю, сорому та білих плям...

21 листопада – День працівників сільського господарства

В аграріїв невідкладних справ завжди багато. Не встигнуть перепочити після осінніх польових робіт, як уже весна кличе в поле. Потім жнива — збирання посіяного-доглянутого-вирощеного — і знову підготовка ґрунту під наступний урожай, сівба озимих. Одне слово, невпинний кругообіг. А ще ж потрібно постійно стежити за технікою, яка часто геть виробила свій ресурс, аби вивести в поле випробувані й дієздатні трактори, комбайни, вантажівки і т.д. Ось так і живе землероб. У будь-яку пору року він то в загінці, то на току, то в ремонтних майстернях.

Байдикувати ніколи. Хіба коли тріщать морози або ллють дощі — день-два перепочинеш. Але тільки-но погода дає «добро», всі працівники сільськогосподарських підприємств поспішають на свої робочі місця. Бо ж згаїш час — не надолужиш. Така вона проста, перевірена дідами-прадідами селянська філософія. Й ніякі економічні чи інші негаразди, які обсідають аграріїв у всі часи, не можуть погасити їхнього завзяття до їхньої благородної справи — виростити високий урожай, щоб у людей на столі завжди були і хліб, і до хліба.

У січні-вересні цього року, як свідчать дані Державної служби статистики, Україна відправила на експорт агропродовольчої продукції на 18,2 млрд дол. США, а це на 2,6 млрд дол. (майже на 17%) більше, ніж за тих-таки дев’ять місяців 2020-го.

За словами старшого наукового співробітника відділу економіки аграрного виробництва та міжнародної інтеграції Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», доктора економічних наук Богдана Духницького, визначальними позиціями у товарній структурі вітчизняного агропродовольчого експорту є зернові та олійні культури, олія, залишки і відходи, а також м’ясопродукти. Їх сукупна частка в аграрному експорті перевищує 85%.

12 листопада 1917 року в історії українських ВМС сталася знакова історична подія: під час святкування в Севастополі проголошення Центральною Радою ІІІ Універсалу всі кораблі Чорноморського флоту на цілу добу підняли жовто-блакитні прапори, а також сигнал «Слава Українській Народній Республіці!». Щоправда, на більшості кораблів вони висіли поруч з андріївським та червоним, і тільки на крейсері «Пам’ять Меркурія» гордо майорів єдиний український стяг, який екіпаж вирішив не знімати.

Команда заздалегідь прийняла рішення підняти над крейсером україн-ське знамено. Але росіяни вже тоді показали своє вороже ставлення до всього українського: дві сотні моряків-росіян і майже всі офіцери (екіпаж складався із 550 матросів та 32 офіцерів) демонстративно покинули судно, захопивши єдиний на весь Чорноморський флот георгіївський андріївський прапор, який бриг «Меркурій» отримав за подвиги в Кримській війні.

Невигадана історія

Марія сиділа на канапі і притискала до грудей маленький тісно сповитий згорточок. З посірілим обличчям, з вибитим з-під хустини пасмом чорно-сивого волосся, побілілими — колись голубими — очима упиралася в якусь, видиму тільки їй, точку. Іноді її очі займалися лихоманним вогнем. Тоді вона починала погойдуватися усім тілом, тихенько наспівуючи: «А-а-а! Баю-баю-баю! Рідну донечку гойдаю… Спи моя маленька, спи, нікого не бійся, мамуся з тобою…». Враз замовкала. Певний час задерев’яніло сиділа і, раптом, починала іншої:

Не співайте півні, ще ж бо я не спала,
Любу свою доню ще не годувала.
Вийду за ворота, стану як сирота.
Той мене впізнає, хто горечко має…

Як Московія ставала Російською імперією

Із 1328 року московські князі, увійшовши у сердечну довіру до Орди, отримують ярлик від хана Золотої Орди на титул Великий князь Володимирський.

Москва стає центром збору данини на користь хана з усіх на той час підконтрольних (із 1243 року) Золотій Орді північно-східних руських князівств.

Українські гумор і сатиру ХХ століття неможливо уявити без Остапа Вишні, та й не треба. А проте, не один він смішив, розважав і колов своїм сатиричним пером у наших шалених 1920-х. Вишня був першим фактичним редактором журналу«Червоний перець», який почав виходити ще 1922 року. Номінальним редактором значився Валер Проноза, тобто Василь Еллан-Блакитний, який і придумав журнал гумору й сатири.

На початку 20-х із гумористами в країні було сутужно. Крім Вишні, гуморески, головно на політичну тему, писав Кость Котко (Микола Любченко), байки віршували сам Проноза та Сергій Сліпий (Сергій Пилипенко), але ні для кого з них це не було основним жанром. Дійшло до того, що в анонсах нового журналу серед його співробітників мусили вказувати різні псевдоніми однієї людини. Той-таки Остап Вишня дописував у «Червоний перець» і як Вишня, і як П. Грунський, і як Павло з Грунь, і під різними криптонімами.

За участі заступника Одеської обласної ради Вадима Шкарівського, депутата облради Олексія Кобильнікова і голови регіональної організації НСЖУ Юрія Работіна відбулося урочисте нагородження двох наших юних талантів, які потрапили до Національного реєстру України: учениці Мистецької школи №3, студентки 1-го курсу фахового театрально-художнього коледжу Карини Кардаш й учня музичного ліцею ім. професора П.С. Столярського, вихованця міського Палацу дитячої та юнацької творчості» та Мистецької школи №1 імені Е.Г. Гілельса Віталія Непомнящого.

Карина і Віталій є постійними учасниками міських, районних та обласних культурних заходів, не раз прославляли наш край на всеукраїнському та міжнародному рівнях (див., зокрема, «ЧН» за 11—17 листопада). І це не залишилося поза увагою експертів Національного реєстру рекордів. Після ретельної перевірки та кропітких підрахувань офіційно підтверджених виступів Карини Кардаш і Віталія Непомнящего у благодійних, конкурсно-фестивальних та концертних заходах (а таких виступів було аж 769!) 15-річних одеських талантів визнали рекордсменами нашої країни.

Уже багато років знаю Сергія Шендеровського, невтомну людину на ниві мистецтва. Втім, знаю не тільки я, а й практично вся Балта — і дорослі, і юнь. Пан Сергій — дрібний підприємець — тримає художню лавку і займається фотографією, але це — щоб трохи заробити на щодень. Земляки ж шанують його передусім як людину непересічного художнього таланту.

Малюванням почав займатися ще в дошкільному віці. Потім це переросло у справжнє захоплення, а пізніше стало покликанням. З часом самотужки опанував різні стилі й методи малярства та оволодів величезним багажем мистецьких знань. Із дитинства скромний, лише через багато літ наважився виставити свої роботи на публіку, на ознайомлення з ними не тільки балтян, а й, як мовиться, своїх братів по пензлю з інших міст.

Голова Одеської обласної державної адміністрації Сергій Гриневецький і перший заступник голови Одеської обласної ради Олег Радковський зустрілися з чемпіоном світу з боксу, майстром спорту міжнародного класу Юрієм Захарєєвим та його тренером, заслуженим тренером України з боксу Ігорем Юрескулом.

Юрій Захарєєв став першим боксером в історії, який переміг на Чемпіонаті світу серед молоді та Чемпіонаті світу серед дорослих упродовж одного року.