Вівці мої, вівці...

Вівці, яких нині в світі налічується більше 600 порід, були приручені людиною десь вісім тисяч років тому на території сучасної Туреччини, Сирії та північної Месопотамії. Припускають, що свійські вівці є нащадками європейського чи азійського муфлона. За час географічних відкриттів і мандрівок люди розвезли вівцю по всіх континентах, де вона успішно прижилася і де її почали активно розводити, поцінувавши за вовну й смачне м’ясо. А ось мешканці Мадагаскару баранину взагалі не вживають у їжу: вірування аборигенів припускають, що у вівцях втілюються душі предків, яких не можна чіпати. Щоправда, там їх стрижуть.

Кількома словами про вівчарство — окрему, дуже прибуткову галузь тваринництва, яка забезпечує розведення овець і виготовлення сировини для легкої промисловості (вовна, овчина, смушок) та харчових продуктів (молоко, м’ясо, жир). Щодо останнього, то йдеться про курдюк — жирові відкладення у вигляді великих наростів на корені хвоста курдючних овець. Курдючне сало має високі харчові якості. Найцінніша ж, звісно, вовна, яку використовують у виробництві тканин, трикотажу, килимів, валяних речей тощо. Зі шкір виготовляють хутряні вироби. З молока грубововняних овець отримують якісні сири, ту ж бринзу.

Основна чисельність вітчизняного поголів’я зосереджена в зоні степу. Вівці — вельми корисні й економічні тварини. Вони можуть пастися на віддалених і малопродуктивних пасовищах, вискубувати рослинність по схилах, у канавах, на насипах гребель, занедбаних землях, городах і в садах. Туди ні корови, ні коні шукати корм не підуть. Вівці ж залюбки підберуть на полях навіть те, що не доїла інша худоба.

Мають високу плодючість. Більшість порід, яких розводять в Україні, за нормальних умов годівлі та утримання дає 120—140 ягнят на 100 вівцематок. Крім того, ці тварини відзначаються прискореним оборотом поголів’я, завдяки чому збільшується виробництво вовни та баранини. Якщо взяти до уваги велике значення вовни в домашньому побуті, то вівчарство, як джерело цієї сировини, набуває великої ваги.

Овече молоко містить 6,5—7,2% жиру, 5,6—6% білка та 18—20% сухих речовин. З нього виготовляють усім відому бринзу.

Популярні у нашій країні породи: тонкорунні (асканійська тонкорунна вівця і прекос) — 34,6%; напівтонкорунні (цигайська) — 25,0%; українські м’ясо-вовнові — 2,5%; грубововняні— 3,7%; каракульні та смушкові — 5,7%.

В Україні овець розводять на 16 племзаводах, розташованих, зокрема, у нас, на Одещині, на Закарпатті та в Херсонській області.

Свійська вівця — парнокопитна жуйна тварина, яку легко впізнати за спірально-розгалуженими рогами самців і кучерявою вовною. У диких видів баранів, а також у предків самої вівці вовна не скручується кільцями, а хвіст значно коротший.

Ноги тварина має сильні, добре пристосовані для далеких переходів. Від вівці специфічно пахне. Й ось з якої причини. Як і в інших представників роду баранів, на лицьовій поверхні слізних кісток, під внутрішнім кутом очних западин, розташовані «слізні ямки» — заглиблення шкіри, багаті на потові сальні залози, виділення яких нагромаджуються у вигляді жирної пахучої маси — секретної рідини, що й надає вівці характерного запаху.

Розмір і вага свійських овець коливаються залежно від породи. Швидкість росту й маса дорослої тварини залежать від спадковості, а відтак селекційний відбір часто проводиться на підставі цих характеристик. Дорослі самки зазвичай важать 45—100 кг, самці важчі — 70—160 кг. Рекордна вага вітчизняного барана (сафолкської породи) — 247,2 кг.

У дорослих овець — 32 зуби. У самців більшості порід роги добре розвинені, спірально закручені з вивернутими наперед кінцями. У самок також можуть бути невеличкі ріжки.

Усі вівці мають хороший слух і чутливі до раптового шуму. Бічне розміщення очей та горизонтально-витягнуті зіниці збільшують кут огляду до 270—320°, що дозволяє тваринам дивитися назад, не повертаючи голови (щоправда, густа вовна може зменшити кут огляду). Однак просторовий зір в овець розвинений недостатньо — тіні й заглиблення в землі можуть ввести їх у паніку або ж примусити на мить заціпеніти.

Окрас тварин — від молочно-білого до темно-бурого і чорного, бувають також плямисті й строкаті. Вівці з тонким руном зазвичай білі. В овець з грубою вовною вона має два шари: перший — пухове підшерстя з тонких волокон діаметром близько 25 мкм, другий складається з масивніших волокон — 100—200 мкм. У тонкорунних вовна має лише перший шар. Довжина волокон — від 5—9 см у тонкорунних порід і до 10—15 см у грубововняних.

Овеча вовна використовується людьми частіше, ніж інших тварин. І це не дивно, адже основною її властивістю є антиалергійність і гарне збереження тепла. Речі, виготовлені з грубої вовни (ковдри, подушки, килими, доріжки), ніколи не втратять своєї популярності — їх не замінять навіть найгарніші з вигляду синтетичні вироби, які заполонили нашу торгівлю, а відтак і наші помешкання. Ну а вовняні тканини — приємні для тіла, хоча й недешеві.

Попри всі спроби вчених створити синтетичний аналог овечої вовни, який не поступався б їй за міцністю, довговічніс-тю й здатністю утримувати

тепло, зробити цього їм і досі не вдалося.

У давнину в шкури ягнят закутували недоношених дітей, щоб вони вигрівалися, як у лоні матері. Вівці виділяють піт, який містить сірку, жирні кислоти і бактерицидний ланолін, що використовується в парфумерно-косметичному виробництві та фармакології як основа для різноманітних мазей.

Цікаві факти про цих симпатичних тварин, про які ви, можливо, й не знали

Вівці наділені відмінною пам’-яттю — доросла тварина, яка відбилася від отари, повернеться додому здаля, хоча й натерпиться в дорозі страхів.

Вівці мають дуже гострий слух, тому бояться різких й, особливо, пронизливих звуків.

Для сільського господарства різних країн вівці мають величезне значення. Передусім — для жителів країн Азії та Близького Сходу, які з релігійних міркувань не їдять свинину.

Овече молоко — специфічне на смак. Основне його призначення — виробництво бринзи, якої ми, на превеликий жаль, їмо так мало.

Найбільше в світі овець вирощують у Китаї. Багатомільйонні отари мають Австралія та Індія.

У геномі овець більше хромосом, ніж у геномі людини — 54 проти 46.

Об’єм мозку домашніх овець помітно менший, ніж у їхніх диких родичів. Можливо, тому, що про все за них подбає господар.

Овечий послід часто називають баранячим горохом, бо він має овальну форму і не злипається один з одним. До слова, це прекрасне городнє добриво, яке доцільно вносити в землю з осені. Просто розсипати його зверху, не прикопуючи.

Вівці — стадні тварини. Вівця відчуває сильний стрес, якщо опиняється на самоті. Рівень тривоги у неї проходить, якщо бачить поблизу інших овець. Вівці завжди намагаються рухатися в напрямку світла, уникають тіней і різких контрастів між темним і світлим.

У більшості європейських мов вислів «чорна вівця» еквівалентний нашому «біла ворона».

У релігійних практиках стародавніх греків і римлян вівці регулярно використовувалися як жертовні тварини.

У тексті Біблії вівці згадуються не менше 200 разів. У Новому Заповіті люди порівнюються з вівцями, а Ісус — з пастухом і пастирем.

Декотрі християнські святі є покровителями пастухів, а декотрі — овець. Ісус Христос нерідко зображується як жертовний Агнець Божий.

Близько третини свого життя вівці проводять у стані спокою і вимагають повної тиші: в кошарі, як правило, не гамірно.

Вівці не здатні сприймати глибину. Вони не люблять ходити по воді та пробиратися через вузькі щілини. Їхня стихія — простір.

Середня тривалість життя овець залежить від породи. Довгожителями серед цих тварин є снігові барани: в домашніх умовах можуть прожити навіть до 25 років, на вільному випасі — значно менше, зважаючи на велику кількість хижаків.

Вівці часто приводять близнюків, а новонароджені ягнята пізнають свою матір по голосу.

Що цікаво: вівці люблять рухатися проти вітру та вгору, і не люблять йти за вітром і спускатися донизу.

Вислів «витріщатися, як баран на нові ворота» походить зі Стародавнього Риму. Тоді римські легіонери, беручи міста-фортеці, вибивали вхідні ворота тараном, ударну частину якого за-звичай виковували у вигляді баранячої голови з рогами.

Саме вівця, згадайте, ще в 1996-у стала першим у світі клонованим ссавцем. Овечка Доллі прожила трохи довше шести років і народила шістьох ягнят.

Вівці впізнають свого пастуха за виглядом і по голосу. Якщо змішати дві-три отари в одну і пастух однієї з них почне відходити вбік, звичними звуками кличучи за собою підопічних, то попрямують за ним лише його вівці, інші ж не рушать з місця.

У горах Азії, на висотах від 2400 до 2800 метрів над рівнем моря, живе гірський баран, роги якого досягають ваги 35 кг.

Собаки для овець — не пастухи, а хижаки, небезпека, від якої треба триматися подалі.

Кілька овечих рекордів

• У 2015-у в Австралії з вівці породи меринос, яка втекла від господаря й провела кілька років у дикій природі, зістригли більше 40 кг вовни при загальній вазі Мамці Кріс (так звали тварину) тварини 80 кг. З добутої сировини можна виготовити 30 светрів!

До цього рекордсменкою була вівця Шрек із Нової Зеландії, яка провела на волі шість років і потім дала 27 кг вовни.

Захисники природи попереджали, що Мамця Кріс ризикує померти через раптову втрату своєї вдяганки, тому її стригли під наркозом, а потім тримали «голою» в спеціально обладнаному утепленому загоні, щоб не загинула від переохолодження й обросла. Тварина ще прожила майже п’ять років.

• Як пише Вікіпедія, рекордний настриг вовни від одного барана в Україні склав 31,7 кілограма за рік (у радгоспі «Червоний чабан» Херсонської області; баран важив 130 кілограмів).

• Найдорожча у світі вівця була продана в серпні минулого року за рекордні 13 млн грн (у перерахунку на наші гроші). Це ярочка породи Тексель, яка родом з однойменного острова що в Нідерландах.

Дорого? На таких аукціонах включається і благодійна складова, відтак левова частка виручки йде на добрі справи, а переможець торгів має ще й добру славу, окрім, звичайно, елітної покупки.

Середня вартість ягняти цієї породи у Великобританії становить близько 100 фунтів стерлінгів (3600 гривень), але барани вищої якості, які використовуються для розведення поголів’я, коштують дорожче.

Чому ці вівці такі дорогі? Вони добре переносять холод і спеку, тимчасову спрагу, мають густу, тонку, довгу й м’яку вовну, якої дають до 5 кг за одну стрижку. З неї виготовляють високоякісні трикотажні вироби — теплі і красиві, зрозуміло, що й недешеві. Основна особливість м’яса цієї породи — відсутність специфічного «баранячого» запаху. Шикарні європейські ресторани беруться готувати каре ягняти саме з м’яса овець породи Тексель. Вага вівці — близько 100 кг, барана — до 140 кг. Ягнята набирають масу 50 кг уже до року. А от приплід вівці цієї породи дають лише раз на рік і лише по одному ягняті.

Ніна ЗАЛЕВСЬКА.