№ 80-81 (22299-22300) четвер-субота 7-9 жовтня 2021 року

У вівторок, 5 жовтня, до Одеси прибув криголам «Джеймс Кларк Росс», який має стати флагманом українського науково-дослідного флоту.

Через три моря — Північне, Середземне та Чорне — нашого красеня (саме так називають судно в Національному антарктичному центрі) привели україн-ський капітан Олег Новосильний і британський капітан-наставник Саймон Воллес.

Питання якісного питного водопостачання — одна з гострих проблем Одеської області. Нині воно здійснюється переважно з поверхневих та частково з підземних джерел. Про це заявив на засіданні Конгресу місцевих та регіональних влад при Президентові України голова Палати регіонів Конгресу місцевих і регіональних влад, голова Одеської облдержадміністрації Сергій Гриневецький (на знімку).

«Поверхневими джерелами, що придатні для господарсько-питного водопостачання, в Одеській області є річки Дністер, Дунай та озеро Ялпуг. Але вони віддалені від основних споживачів води. А підземними водними ресурсами область забезпечена недостатньо, розміщені вони вкрай нерівномірно, що є особливостями її географічного розташування», — зазначив очільник ОДА.

Справжній майстер, у якому б напрямку чи жанрі не працював, створює власну, індивідуально неповторну пластичну формулу мистецтва. Твори Олега Недошитка не вписуються у звичне поняття «південноруська школа живопису» — це приклад картини з новою, віртуальною реальністю, яка вимагає від глядача активного сприйняття і співтворчості; це і знак, артистичний жест через занурення у підсвідоме.

Тематично роботи художника складають певні цикли: фольклорний, «дари природи», «різдвяний», містичний тощо, які роз-криваються через певний екзистенційний стан. Образи можуть породжувати спогади, видіння, передчуття чи сновидіння, отже реальними є, перш за все, авторські переживання.

З формальної точки зору — це гра кольоровими плямами, абстрактними й напівабстрактними формами, площинами й планами, лініями, ритмами та фактурою, які створюють умовний, рухливий і водночас гармонійний світ, що розкривається через діалог з глядачем. Композиція майже завжди будується на домінанті горизонталі, як світу земного, її перетину з вертикаллю (хрест), але основне «дійство» відбувається у «світі горішнім». За висловом самого художника, його творчість — це «подорож між простором і часом». Умовою подібного жанру є недомовленість, а відтак таке мистецтво, передовсім, метафоричне, асоціативне, що залишає глядачеві поле для власного розуміння та інтерпретацій. Це зближує його з музикою. «Мої рисунки, — стверджував французький художник Оделон Редон, — повинні надихати, а не конкретизувати… Вони переносять нас, як і музика, в мінливий світ невизначеного… Вони є своєрідною метафорою…». На музичні витоки творчості Олега Недошитка звертала увагу знаний російський мистецтвознавець Людмила Лиманська («Южно-украинская живопись второй половины ХХ века между нонконформизмом и транс авангардом» // «Человек и культура», 2012, №2, с. 177—196).

Однією з відмінностей держави від «режиму» є те, що в режимах нехтують процедурами, а діють, керуючись доцільністю. Писані закони, в тому числі Конституцію, режими використовують як декорацію, у кращому випадку — як оформлення заднім числом протизаконних методів управління країною.

Вибір головного напрямку

Зразком «режиму» був, звичайно, Радянський Союз, де де-юре існувала держава, а де-факто рішення приймала партія. Подібний режим чекісти намагаються зараз відновити в Росії. Шляхом репресій і за підтримки більшості народу, який звик до нехтування законами і до «доцільності». Українці, здавалося б, у цьому сенсі відрізняються від північних сусідів. Але, як свідчать події останніх двох років, відрізняються не дуже. Революцію дітей (так іноді іменують обрання главою держави Володимира Зеленського) виборці свого часу називали останньою надією покінчити зі всевладдям олігархів. І не вельми протестували, коли, припиняючи повноваження Верховної Ради восьмого скликання, Президент України обрав доцільність, а не закон.

Реальний екскурс у недавню історію

Як п’ята за потужністю промисловість Європи розсипалася на непрацюючі території та пустопорожні будівлі? Як могли падати десятиліття поспіль (1991-1999 рр.) обсяги її продукції? Як вижили люди, заборгованість за зарплатами і пенсіями яких досягала двох-трьох років? Нарешті, чому країни колишнього соцтабору наближаються до рівня економіки Євросоюзу, а ми взагалі випали з європейського потягу, що все далі від’їжджає від нас?

Нагадаю, що у 1990-ті зупинилася і була фактично ліквідована більшість об’єктів промисловості — обсяги виробництва впали майже втричі (найглибше падіння у легкій промисловості — у десять разів).

Чи необхідно робити комп’ютерну томографію при підозрі на Covid-19? З таким питанням часто звертаються ті, хто занедужав, має підозру на коронавірусну хворобу і, зрозуміло, не хоче втратити час для встановлення правильного діагнозу та призначення необхідного лікування.

Зробити висновок — чи необхідне хворому направлення на комп’ютерну томографію (КТ) — може винятково лікар. Ми ж постараємося відповісти на запитання про доцільність проведення КТ при підозрі на Covid-19 та зорієнтувати, на що саме необхідно звернути увагу, посилаючись на останні найактуальніші медичні дослідження.

Цікаве й самобутнє місто Одеса. Своїм колоритом, своєю чарівною неповторністю воно приваблює звідусіль тисячі туристів, переважна більшість з яких, безумовно, наші співгромадяни.

Тому й не дивно, що одного погожого, сонячного дня мені з друзями пощастило побувати тут на відпочинку і скористатися окремими видами туристично-розважальних послуг, перелік яких, слід визнати, справді вражає. От тільки прикро, що переважну частину цих послуг їх надавачі пропонують винятково російською мовою. «А як же вимоги закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної», ухваленого Верховною Радою України ще в квітні 2019 року?» — запитаєте ви. Й у відповідь почуєте суто одеське: «Шо б так, то ні!».

За 30 років Незалежності нашої держави зріс інтерес громадськості до вітчизняної історії, до фактів, що тривалий час замовчувалися радянською владою. Доступ до архівних джерел, отриманий після 1991-го, дозволив ученим і дослідникам активно відкривати нові й нові невідомі сторінки минувшини України, зокрема й про трагедію репресій проти Церкви.

Втім, попри уже зроблене, потреба в об’єктивації історичної правди про державний терор в СРСР через огляд локальних подій та деталізацію персональних історій репресованих задля увічнення їх пам’яті й дотепер залишається актуальною.

Про українців ніби й не скажеш, що у них надто висока культура пам’яті. Інша справа — німці, японці, британці, євреї... Що б ми знали про Коліївщину, якби не феномен Тараса Шевченка? Знали б лише негатив — і то переважно зі слів недругів.

Якби народи світу вибудували своєрідну шкалу культури пам’яті, то ми посіли б у ній, у кращому випадку, якесь середнє місце. Тому не може не радувати тенденція впертого дряпання українців цією шкалою вгору. Надто повільно триває процес декомунізації, не так уже й багато знімається історичних фільмів, і все ж від «совкових» часів ми відриваємося щораз більше. Принаймні, білоруси й казахи нам заздрять.

Зустріч з харизматичною особистістю завжди залишає яскравий слід у нашій пам’яті, а спогади про неї допомагають заповнити фізично втрачений сегмент буття. Без цього нема наступності й повного відчуття епохи, адже усе в цьому світі взаємопов’язане.

На продовження розповіді про митця-новатора, відомого модерніста Олега Соколова (див. «ЧН», 29-31.07.2021) пропоную інтерв’ю з одеським художником, членом НСХУ, доцентом Архітектурно-художнього інституту ОДАБА Миколою ПОТУЖНИМ.

Цьогоріч шанувальники української літератури відзначають ювілеї двох видатних майстринь красного письменства — 150-ліття Лесі Українки та 160-ліття Дніпрової Чайки. І якщо ім’я Лесі Українки добре відоме не тільки в нашій країні, а й далеко за її межами, то про Дніпрову Чайку навіть через три десятки років після проголошення Незалежності знають не всі, а тим паче — її справжнє прізвище. Хоча її слово мало б гордо бриніти у серці кожного свідомого українця.

Життя і творчість Дніпрової Чайки тісно пов’язані з півднем України: тут вона народилася, навчалася в гімназії та вчителювала. Разом зі своїм чоловіком описала цей край, як український, спростувавши московський міф про Новоросію та показавши, що «культура і цивілізація тут були й до Російської імперії».

Оповідання

Андрійко малює. То нахиляє голівку ліворуч, розглядаючи зроблене, то праворуч. Він веде олівцем то старанно легесенько, то шурхоче швиденько. А ще він не мовчить. То бубонить собі тихенько, то підвищує голос, а то і гучно та-та-такає або вибухає: «Бах! Бах! Бах! Ба-бах! Ось вам! Щоб не лізли на нашу землю!».

Бабуся спостерігає, а потім тихенько підходить до онука, дивиться через його плече:

— З ким це ти воюєш, Андрійку?

Із рукопису нової книги віршів «Кенотаф»

Диптих

1

наберу семизначний номер — останній з невикреслених
хоч зв’язок геть поганий за києвом це оболонь
ми в горілці не потонули у мідних трубах в руїнах книг
ми ще можемо говорити про те що робить професор штонь
ми ще можемо дихати важко і семизначний набрати теж
в «купідоні» зустрітись раз на місяць чи два
там де пиво квасить здіймає хвилю хвиля нова
а на наше пиво лисиці брешуть старі еге ж
а на наші спогади читачів-слухачів нема
наші спогади нам заледве потрібні самим
ну повільна але ще тепла розмова як оболонський дим
який міг би бути третім якби не ігор і не зима
ми як наше «вибране» ще не холодні і не товсті
ми ще дякувати всевишньому зелений п’ємо чай
прочитай мені щось прочитай або не прочитай
якщо встигнемо в цій кав’ярні і цьому житті
ми ще встигнемо вийти і навіть встигнем піти
вздовж глухих узвозів театрів ступки тремтіння мряк
ми ще встигнемо розійтися прийти і наші хати
нам відчинять двері а далі буде уже хто як

В одеському видавництві «Астропринт» щойно побачила світ нова книжка знаного письменника, лауреата літературної премії ім. Олеся Гончара, заслуженого діяча мистецтв України Геннадія Щипківського.

Цього разу — збірка ліричних віршів, сплетених автором у сніп думкою-перевеслом про велич і нетлінну красу неозорого українського степу, про прабатьківський поріг, до якого завжди мусимо вертати, про плинність часу і сутність буття.

(Продовження. Початок у номерах за 26-28 серпня та 9-11 вересня)

Серед усього пернатого розмаїття, що населяє нашу землю, голубам відведено особливе місце.

Голуб — це не лише птах, це своєрідний символ миру і злагоди. Парочка голубів — на весільних вишитих рушниках, на святковому короваї, з любов’ю вималювана на українській печі серед квітів і візерунків, що має приносити в дім злагоду та порозуміння... Закоханих часто порівнюють із парою голубів.

«Ви не можете зайти до торговельного залу з речами, необхідно покласти їх у камеру схову!» — каже охоронець магазину. Знайома ситуація, чи не так?

Детальніше про те, чи може охоронець не пустити вас до магазину з речами та хто нестиме відповідальність, якщо речі з камери схову зникнуть,  розповідає директорка Роздільнянського місцевого центру з надання Безоплатної вторинної правової допомоги Тетяна КУЛІШОВА.