Дмитро ШУПТА

З аскезою сплавляюсь до жасоти
На всіх вершинах самоти безмеж.
Безґлуздістю заповнені пустоти
Двірців Неви й столичних узбереж.
Царі царюють сидьма на престолі.
Мучителя міняє душодав.
І розпачем пульсують серця болі —
Сваволі тілу день новий додав.
Приречено на петербурзькій волі
Останній промінь сонця заридав.

*clamorgenius — плач Генія.

Таїна Пророка

Нас, українців, оминає тління.
Ми — як живе каміння, далебі,
Попри терори, утиски й гоніння,
До опору й до бунту — неслабі.
Тарасе, золоте Твоє коріння.
Ти завше нас гартуєш в боротьбі,
Примушуючи кожне покоління
Щораз присутнім бути у Тобі.
Наближених впритул до таємниці
Твоєї, нас не куплять за мідяк.
З бентежними серцями, яснолиці,
Ми — Всесвіту настояний коньяк.
З бездонної небесної криниці —
Ніхто його не вип’є і ніяк.

Явлення Пророка

Не ангелом,
не міжпланетним диском
У Рідний Край з міжзоряних світів
Прибув Пророк наш бажано,
ведисто —
Земну орбіту вибрати схотів.
У Всесвіті розкрилено й високо
Він крізь віки сподівано летів —
Невже щоб задихались ми
під тиском
Його не охололих почуттів?
Нас просвіщає перевчений доктор,
Аби навчились повзати навспак.
Та на арені знов тореадор той —
І кров на вістрі захвату атак.
Тебе ми відчуваємо на доторк,
На слух і нюх, на око і на смак.

Ти — в серцях

Пекли морози й спека
спек жаринна,
Де й камінь не витримує — згоря.
Не слалася Тобі дорога кринна,
Хоч сяяла з високостей зоря.
Історію змінила Україна
Від часу друкування «Кобзаря» —
То це і є тяжка Твоя провина
В очах всіх блюдолизів і царя?
Знов з переляку, кляті недоріки,
Поета ви спровадили в острог.
Та вам не допоможуть жодні ліки
Від вашої зненависті й тривог!
Замешканим в серцях у нас навіки
Ти був, єси і будеш, наче Бог.

Міцніш від криці

До Тебе, Боже, на автопілоті
Летіти нам, розгонячи пітьму,
Поєднаним з Тобою в дусі й плоті
Від Хуста до Путивля і в Криму.
Ніколи нам не мешкати в болоті —
Народу степу й гір — лишень тому,
Що в наших колосках і у волотті
Немає зерен плюсклого страму.
Лихі ворожі прокляті навали
В кривавій боротьбі нас ні за гріш
Століттями у ретязі тримали
Й немилосердно кидали під ніж.
Та нас Ти й Україна злютували
Від криці нерозщепної міцніш.

Невтратний зв’язок

Бездонних душ блакитні оболонки
Ми віддаємо водам і полям.
Пророче наш, жорсткі Твої уроки
І заповіти дістаються нам.
Ми за Свободу на майбутні роки
Приречені на доленосний злам.
І певні, і непевні наші кроки —
На безголов’я нашим ворогам.
Пророчий голос Твій зове до бою,
Куди рвемось, як велети з казок,
Хоч світ покривсь
вогненною ганьбою
І ладен стерти всіх нас на пісок —
Не мислимо у світі між собою
Втрачати із Тобою наш зв’язок.