Звитяга Григорівського десанту

Єдиним виходом із ситуації, що склалася, було проведення контрнаступальної операції. Вона задумувалася як комбінований удар сухопутних військ з фронту і морського десанту з тилу. Кінцева мета — оточення і знищення угруповання противника, що діяло між Малим Аджалицьким та Великим Аджалицьким лиманами.

Для морського десантування командування Чорноморського флоту вирішило задіяти 3-й морський полк капітана Кореня, формування якого нещодавно завершилося у Севастополі. Він складався із трьох батальйонів морської піхоти і мінометної батареї, загальна чисельність — 1920 осіб.

Забезпечити дії полку передбачалося шляхом десантування в районі висоти 57.3 близько 20 парашутистів, які мали порушувати зв’язок та управління військами противника, створювати паніку в його тилу, відтягуючи на себе частину сил і засобів.

У ніч на 22 вересня почалося перше десантування — роти під командуванням молодшого лейтенанта Чарупи. Бійці стрибали в море і холодною осінньою водою з піднятою над головою зброєю добиралися до суходолу. У речових мішках десантників, замість триденного запасу продовольства, були подвійні норми патронів і гранат. Досягнувши берега, передові групи запалили сигнальні вогні, орієнтуючись на які, висаджувалися інші підрозділи.

Услід за ротою Чарупи висадилися ще дві роти 3-го батальйону під командуванням старшого лейтенанта Матвієнка. Морські піхотинці стрімкою атакою захопили ворожу батарею і відкрили з неї вогонь у бік ворога. У цей же час висадився ще один парашутний десант із 23 воїнів, який упродовж кількох годин знищив п’ять ліній проводового зв’язку, командний пункт румунського піхотного полку, вивів з ладу близько 30 солдатів та офіцерів противника і до світанку з’єднався з нашими підрозділами, що наступали.

У результаті цієї операції був неабияк пошарпаний 5-й румунський корпус, 13-а і 15-а дивізії — розгромлені. Наші війська відкинули окупанта на 8—10 км від морського узбережжя.

Десант у районі Григорівки був однією з найвдаліших тактичних операцій Чорноморського флоту в роки війни. Його успіх забезпечили ретельна розвідка і раптовість операції, добра підготовка особового складу підрозділів.

У повоєнні роки на місці висаджування десанту був встановлений пам’ятник, який і нині нагадує нам про події, що відбулися в ніч на 22 вересня 1941-го.

Серед учасників героїчного Григорівського десанту був і наш земляк — мешканець колишнього райцентрівського селища, на той час Комінтернівського, моряк, старшина першої статті, командир зенітної установки на крейсері «Красный Крым» Петро Петрович Коваленко. У молоді роки хлопцеві з Чернігівщини довелося працювати і столяром, і шахтарем, і служити на флоті. Морській службі, що припала й на Другу світову війну, він віддав десять років, беручи участь у запеклих боях з ворогом.

Демобілізувавшись, із 1949-го колишній фронтовик проживав у Комінтернівському, обіймав низку посад у місцевих організаціях та підприємствах. Зокрема, був заступником директора районного цегельного заводу. І небагато хто знав, що поруч з ними живе й працює справжній моряк-герой.

Як журналіст я не раз зустрічався з Петром Петровичем. Він завжди досить скупо розповідав про свої воєнні будні, про участь у Григорівському десанті. Хоч повідати мав про що. Ветеран був скромною, ввічливою людиною.

Минули роки. Поруч з монументом на честь звитяги героїв Григорівського десанту встановлено поклінний хрест, який нагадує всім, що маємо жити за законами добра і любові до ближніх, аби не повторювалися воєнні жахіття.

Але, на жаль, людство й досі не вивчило гірких уроків смертоносних протистоянь, не зачохлило зброю, не відмовилося від зазіхань на не свої території...

Іван РАФАЛЬСЬКИЙ.