Єдиний жіночий повітряний таран

Катерина Зеленко була єдиною жінкою серед льотчиків, які брали участь у радянсько-фінській війні (1939 — 1940). Здійснила 8 бойових вильотів, знищила артилерійську батарею і склад боєприпасів противника, за що була нагороджена орденом Червоного Прапора й отримала звання старшого лейтенанта. Потім як льотчик-інструктор перенавчала пілотів на новий літак Су-2.

Перші дні війни з фашистськими окупантами для Катерини Зеленко були дуже напруженими: і вдень, і вночі вилітала на розвідку. Спала дуже мало, майже не залишала машину. В повітрі щоразу атакували «мессершмітти». Але вона не пасувала перед ворогом, — нічого не боялася, навіть смерті. Невдовзі молода льотчиця стала заступником командира 5-ї ескадрильї, а 4-у очолював її чоловік — Павло Ігнатенко. Вони щойно одружилися, та часу на почуття і сімейні клопоти, звісно, не було.

12 вересня 1941-го за два дні до дати свого народження, Катерина здійснила два бойових вильоти на розвідку. Під час другого її Су-2 був пошкоджений. Після обіду на-дійшло повідомлення про те, що німецькі танки прорвали фронт, тож необхідно терміново вивчити обстановку в районі Ромни—Ніжин—Прилуки—Пирятин—Лубни. Зеленко разом з льотчиком-спостерігачем лейтенантом Павликом вилетіла на літаку заступника командира полку Пушкіна у парі з екіпажем капітана Лебедєва.

Коли поверталися із завдання, поблизу міста Ромни їх атакували сім ворожих винищувачів Me-109. Наші льотчики прийняли нерівний повітряний бій, але в хмарах загубили одне одного. Невдовзі літак Лебедєва підбили і він вийшов з бою. Німці, що гналися за ним, повернули назад, аби взяти в кільце літак Катерини Зеленко. Вони поливали її кабіну нещадним вогнем, не залишаючи жодних шансів на життя. І навіть не підозрювали, на що здатна українська жінка. Спочатку в нерівному бою вона підбила ворожий літак, і той, задимлений, упав на ліс. Але й Су-2 був підбитий, обидва члени екіпажу отримали поранення, а в Павлика ще й закінчився боєзапас. Зеленко наказала йому покинути літак, а сама продовжила бій. Незабаром і в неї закінчилися набої. Тоді повела свій літак на зближення. Німецький льотчик не очікував тарану — він навіть не встиг відвернути свою машину, Су-2 вибухнув, льотчицю викинуло з кабіни. Уламки обох літаків впали біля села Анастасівка Сумської області.

Чоловік Катерини не хотів вірити у її смерть: уперто шукав у госпіталях, писав нескінченні запити… Втративши кохану, бився з ворогом у небі так жорстоко й нещадно, ніби не хотів більше жити. Павло Ігнатенко загинув у 1943-у.

Тіло Катерини Зеленко знайшли місцеві жителі й ідентифікували завдяки уцілілим документам (комсомольський квиток, орденська книжка та посвідчення особи). Втім, повідомити радянському командуванню не встигли, бо вже наступного дня село захопили німці. Льотчицю поховали в центрі Анастасівки. Після війни її останки перевезли до Курська.

Катерина Зеленко провела на війні лише три місяці. За цей час вона здійснила 40 вильотів, 12 повітряних боїв, знищила велику кількість ворожої техніки. Посмертно нагороджена орденом Леніна. Лише в 1971 році пошуковці знайшли рештки її літака та збитого нею тараном німецького «Мессера». 5 травня 1990 року указом президента СРСР відважній льотчиці було присвоєне звання Героя Радянського Союзу. До речі, разом з нашим земляком-підводником Олександром Маринеском.

У селі Анастасівка Роменського району Сумської області встановлений пам’ятник героїчній льотчиці, а в місцевій школі створений музей її імені. Бронзовий бюст Катерини Зеленко стоїть і в селі Берестівці Липоводолинського району, де був аеродром, з якого вона вилетіла в останній бойовий політ. Її ім’ям названі вулиці у Ромнах та Сумах. На честь Катерини Зеленко в Олевському районі на Житомирщині проводиться щорічний волейбольний турнір серед школярів, а планета, відкрита українськими вченими з Кримської астрофізичної обсерваторії, названа Катюшею.

Василь ВЕЛЬМОЖКО,
член Національної спілки краєзнавців України.