На крилах музики

Нова програма була відчутно актуалізована і за настроєм поєднувала святкову піднесеність та мінорність: у деяких моментах твори, що прозвучали, спонукали до філософських роздумів про нашу драматичну дійсність, коли людство страждає від воєн та епідемій…

Розпочався концерт увертюрою з опери «Облога Коринфу» (1826) Дж. Россіні, після виконання якої відбувся конферанс головного диригента і художнього керівника оркестру, народного артиста України Хобарта Ерла.

— Добрий вечір, дорогі одесити і гості міста! — звернувся до присутніх маестро. — Сердечно вітаю вас із недавнім святом — 30-річчям Незалежності України! На наших традиційних концертах, присвячених до Дня міста, вітаємо вас також і з прийдешнім святом! Ви вже ознайомилися з програмою концерту, який відкрила увертюра Джоаккіно Россіні. Хоч у тексті не сказано, зазначу, що це перше виконання цього твору не тільки в Одесі, але й в Україні, і не лише в Україні, адже ця опера назагал дуже рідко ставиться2. Вона написана майже 200 років тому як реакція на події національно-визвольної війни грецького народу у його боротьбі за самостійність. В Одесі — велика грецька община, тож, користуючись нагодою, вітаю її із 200-річчям Незалежності Греції, адже 2021-й проходить під знаком цієї події!

Принагідно зазначу, що згадана романтична опера Россіні воскрешає у пам’яті події середини XV століття, а саме облогу грецького Коринфа турками-османами на чолі з Магометом Завойовником. У сучасному історичному контексті вона актуальна своїм патріотичним меседжем як символ боротьби за національну свободу.

Чим, окрім сказаного, запам’ятався згаданий концерт, образно висловлюючись, «музичний бенкет», давно очікуваний одеською публікою? Не тільки виконанням і багатою емоційною палітрою, а й рефлексіями. Перш за все, акцентами на національному. Як заклик до культурного діалогу звучали твори італійської, грецької, французької, української, російської, іспанської, а також вірменської та аргентинської музики: Россіні, Сен-Санса і Равеля, Де Фалья, Скалкоттаса, Скорика, Глієра і Лисенка, Чайковського, Хачатуряна, П’яццолли і ще мало відомого загалові Весоловського.

Сьогодні класика знаходить своїх інтерпретаторів і популяризаторів у їх прагненні розкрити глибше авторський задум певного твору. Це засвідчила «Елегія» (тв. 41, №3) Миколи Лисенка — фортепіанний твір у делікатній оркестровій обробці Всеволода Сіренка, молодого композитора, сина відомого київського диригента Володимира Сіренка. Обоє часто гастролюють в Одесі, співпрацюють з НОФО. Молодому музикантові вдалося інструментально збагатити твір, зберігши його камерне звучання і стилістику класика, а відтак поглибити його задумливий настрій, сповнений туги і теплого почуття.

Українська музика була представлена ще кількома творами. Прозвучали «Безкрайній український степ» Рейнгольда Глієра (1875—1956) і «Дитинство» та «Іспанський танець» Мирослава Скорика (1938—2020). Згадка імені останнього — це додатковий сумний привід воскресити у пам’яті імена тих, хто відійшов у вічність під час минулорічної пандемії. Серед них і польський композитор Кшиштоф Пендерецький (1933—2020). Творчість обох є вершиною сучасної української та польської національної музики. Ще свіжі у пам’яті концертні гастролі цих видатних майстрів у нашому місті: Скорика — у 2016-у та Пендерецького — у 2019-у.

І логічною, і неочікуваною стала світова прем’єра твору «Ангели і демони» сучасного польського композитора, скрипаля та продюсера Стефана Весоловського (нар. 1985-го), вихованця Academie Musicale de Villecroze (Франція). Як зауважив Хобарт Ерл, ця річ написана у червні цього року і знаково, що саме Національний одеський філармонійний оркестр першим представив її музикальній спільноті. Твір цікавий контрастним розвитком тем — мелодійної, лірично-піднесеної у першій частині, яка, можливо, сприймається як саундтрек до фільму, і дисонансної, драматичної, з духом руйнації — у другій, з провідною роллю духових та ударних інструментів. В обох частинах у музичну тканину місцями вплітається ледь помітне вокальне тло — мелізми оркестрантів. Подібна орнаментика посилює образність та емоційність твору. Нині Стефан Весоловський успішно працює у країнах Європи та США над музикою для кількох фільмів, що не в останню чергу позначилося на особливостях його музичної мови.

Своєрідною реакцією на пандемію стало й виконання «жахливо-красивої» симфонічної поеми Каміля Сен-Санса «Танок смерті» (1874), що тематично мимоволі зроджує у нашій пам’яті «Смерть і дівчину» (1826) Франца Шуберта.

Вибудовуючи програму, надзвичайно важливо знайти певний баланс, що, власне, й продемонстрував художній керівник і диригент оркестру на завершення імпрези: потужним, оптимістичнім акордом, який символізує перемогу світла над темрявою, життя над смертю прозвучав фінал з балету «Лебедине озеро» Петра Чайковського, остаточно полонивши присутніх у залі.

На «біс» оркестр виконав інструментальну версію популярної пісні, своєрідної візитівки Одеси — «У Черного моря», що й закріпило загальне піднесення.

Володимир КУДЛАЧ.

1 Відомо, що Одеське філармонійне товариство засноване у 1842 р., але історія філармонійного оркестру починається у XX ст. Це пов’язано з ліквідацією в Одесі приватних оркестрів (1920) і створенням на їх базі спершу Державного симфонічного оркестру, а в 1925-у — Симфонічного оркестру Одеської філармонії. Невдовзі ця творча одиниця була реорганізована у Симфонічний оркестр обласного радіокомітету (1929) і лише у березні 1937-го було повернуто попередню назву — Симфонічний оркестр Одеської філармонії. Відтоді спостерігається наступність у діяльності колективу й існуючий відлік концертних сезонів.

2 Після постановок у Європі та Америці періоду 1826—1860-х років ця опера зникла з репертуару театрів. За деякими даними, її відродження сталося майже через століття, після Другої світової війни, у Флоренції (1949). Після тривалої перерви у 2000 році її було відтворено на батьківщині автора — на Rossini Opera Festival в італійському місті Пезаро (французька версія опери — 2001-й, Ліон). Наступна, «осучаснена» постановка з’явилася на згаданому фестивалі чотири роки тому, в 2017-у. Ще одна постановка раніше, у 2010-у, відбулася у німецькому місті Бад-Вільдбад під час фестивалю «Россіні у Вільдбаді».