Їхні серця об’єднала війна

Ще дівчинкою Юля захоплювалася фільмами про війну. Каже, що героїчні кіноепопеї спонукали її до служби в укра-їнському війську. У думках та мріях вона уявляла себе головною героїнею стрічки «Битва за Севастополь». Тож на початку 2016-го добровільно пішла до військкомату, щоб її призвали на службу.

Невдовзі новобранцю скерували в навчальний центр ЗСУ «Десна» імені Ярослава Мудрого, де вона пройшла вишкіл на військового медика. Здобувши необхідну на фронті професію і склавши присягу, була відряджена у 28-у окрему Одеську механізовану бригаду імені Лицарів Зимового Походу. Якраз тоді частина перебувала на передовій, безпосередньо в зоні бойових дій на Луганському напрямку. Перша ротація новоспеченого бійця одного з кращих бойових підрозділів україн-ської армії тривала з квітня до листопада 2016-го. Спочатку дівчина надавала пораненим першу необхідну медичну допомогу, витягаючи їх з лінії вогню, пізніше її призначили на посаду оператора оперативного відділення, потім, отримавши звання молодшого сержанта, керувала польовою лазнею.

Після виходу з передової обпалені порохом бійці мехбригади, відпочивши, відремонтувавши бойову техніку та поповнивши свої ряди ще необстріляними новобранцями, отримали чергове тримісячне відрядження на фронт у район Донецька.

— У фільмах війна виглядає романтичніше. А насправді — це страх, відчай, щосекундна небезпека, що з боку ворога прилетить смертоносний осколок чи снайперська куля… Прикро, що тоді багато цивільних підтримували сепаратистів, намагаючись підірвати наш бойовий дух. Кожен день там зустрічаєш як новий! — каже учасниця бойових дій. — Єдиний позитив — це дружність, згуртованість воїнів різних національностей, об’єднаних спільною метою — захистити Україну від бандформувань та російських найманців. Що мені дала війна? Найперше, це безцінний досвід, зміцнення бойового духу, патріотизм і повну зневагу до ворогів нашої країни. А найголовніше те, що на війні я зустріла своє кохання і маю найцінніше — сім’ю.

Війна, що триває на Донбасі, наробила багато лиха і забрала тисячі життів. Але вона також поєднала долі двох українських захисників — простої сільської дівчини-добровольця Юлії Шкодовської з Одещини і кадрового офіцера-артилериста Вадима Ірху з Чернігівщини.

Чи можливе кохання на війні? Чимало життєвих історій це підтверджують. Почуття, які зароджуються на передовій, серед вибухів мін, артилерійських канонад та кулеметних черг, дуже чисті. Там нема місця для зайвих сентиментів і тривалих залицянь. Але там є своя романтика. Тож війна — не привід за-кривати своє серце від почуттів.

— Війна — це життя, напружене, зі страхом, болем, але життя, а ще — кохання. І я зустріла своє кохання як нагороду за все пережите, — поділилася щастям Юля Шкодовська. — Ми з чоловіком виховуємо сина. Батько приїздить нечасто, бо продовжує воювати. Постійно переживаю за свого коханого. Молюся Богу, щоб війна нарешті закінчилася нашою перемогою і Вадим повернувся додому. Бо зараз живу у постійному страху та очікуванні…

А ще Юля додає: як би їй не було тяжко, відчуває, що чоловік поруч, що разом зможуть подолати будь-які труднощі.

Зараз підполковник Вадим Ірха продовжує воювати. На фронті він із самого початку російсько-української війни. Мужньо виконував бойові завдання на різних посадах (командира дивізіону та командира бригадної артиле-рійської групи). Брав участь у безлічі військових операцій, влучно знищуючи артилерійським вогнем опорні пункти ворога, сіючи паніку серед загарбників. Кожен ветеран, який воював в АТО чи ООС, запевнить, що артилерія — це грізна сила, без якої не можливо обійтися у нинішній війні на Донбасі.

Нині Юля виховує сина і навчається на юриста, щоб захищати права українських ветеранів. Адже трапляється чимало прикрих випадків негативного ставлення до оборонців України, які зі зброєю в руках боронять її суверенітет. Ганьба, каже моя співрозмовниця, тим, хто й досі воліє не бачити, що проти нашої країни ведеться війна, що мало не кожен день на фронті гинуть люди, а ветерани, замість підтримки, часто наражаються не перепони, а то й зневагу. На її думку, дехто із сучасників живе за принципом «моя хата скраю». І лише ті розуміють страх і біль війни, хто пройшов через її криваве горнило, втративши на полі бою побратимів.

— Я вірю, що ми переможемо і що наші воїни зможуть повернутися до своїх родин. Я бажаю цього всім серцем! — наголосила ветеранка АТО.

Юрій ФЕДОРЧУК.
Подільський район.

НА ЗНІМКУ: Юлія Шкодовська в АТО.