Щастя мати таких друзів

У ці дні Володимир Павлович відзначає сер-йозний ювілей — 75-річчя. Тож є гарна нагода, а відтак і наша черга привітати його, щиро побажати всіляких гараздів, бо ж він постійно вітає нас із різними святами, подіями, вдалими публікаціями, іншими творчими набутками.

Народився наш Володя, як зазвичай з висоти нашого віку ми його звемо, у селищі Погребище мальовничої Вінниччини в сім’ї простих трударів. Батько, на всі руки майстер, працював на виробництві, мати — в колгоспі. Раділи батьки синочку, бо не гоїлось серце від тяжкої втрати його малого братика. Зазнало хлоп’я труднощів повоєнних нестатків, і хоч був у сім’ї найменшим, не зростав пестунчиком. «Я сам» — то чи не найперший свідомий вислів впертого хлопчика. Змалку ніякої домашньої роботи не цурався і в школі радував батьків успіхами, поведінкою.

Була перша робота на виробництві, потім — служба в армії. Далі голова пішла обертом: куди податися — до Вінниці, Києва? Красиві, гарні міста. Але й Одеса з морем неподалік. І саме це переважило у тому виборі. Без проблем вступив до тех-нікуму, оволодів професією майстра обслуговування холодильного обладнання. Там по-справжньому закохався, зустрівши свою Надійку, яка й стала невдовзі дружиною. Вже відзначили 50-літній юві-лей подружнього життя. Далі був інститут холодильної промисловості. Але й цього здалося замало. Невсидющого-всюдисущого чоловіка вабила професія юриста. І цей рубіж здолав, закінчивши юридичний факультет ОДУ ім. І.І. Мечникова.

Робота за новим фахом припала до душі. Пішов у підрозділ транспортної міліції на залізниці. Подобалося працювати з громадськістю, людьми. Завжди знаходив контакти, легко налагоджував зв’язки. Старався популяризувати досвід кращих працівників спочатку на сторінках галузевої газети «Чорноморський гудок», а згодом його замітки, замальовки почали з’являтися на сторінках інших газет. Часто цей скромний, не метушливий чоловік навідувався до нашої «Чорноморки», і не забуває до неї дороги впродовж десятиліть.

Саме робота в міліції подарувала йому зворушливу дружбу з цікавою, непересічною людиною, майстром спортивних єдиноборств, відомим нашим силачем, який бантиком зав’язує найтовстіші цвяхи, босоніж може пройти по битому склу, — Миколою Пасічником. Саме Володимир Павліченко став справжнім літописцем його життя, порадником й однодумцем, нерідко і переконливим опонентом у різних ситуаціях, скрутах. І богатир його слухає, дослухається до думки друга.

Ми, ветерани-журналісти, вдячні нашому Володимиру Павловичу, Володі за увагу й повагу до нас. Це так важливо для людей старшого віку. За те, що старається завжди підбадьорити, закликає не полишати творчості, щиро цікавиться нашим життям, здоров’ям, завжди готовий хоч чимось допомогти. Вдячні за цікаві зустрічі, свята, які влаштовує наша Спілка і куди завжди нас за-прошує. Ми не відчуваємо себе забутими і нам щиро заздрять колеги з інших областей.

Здоров’я, успіхів тобі і наснаги, дорогий друже! Щастя усій твоїй родині! Прокладай і надалі містки дружби між людьми, де тільки можна. Їх сьогодні, на жаль, помітно бракує. І вперед до ще крутіших ювілеїв!

Оксана ПОЛІЩУК,
заслужений журналіст України.