Спадок Амвросія Ждахи: дослідження і популяризація

1996 рік був показовим щодо інтересу до творчої спадщини Амвросія Ждахи. Досить згадати про виставку митця у Державному музеї імені Т.Г. Шевченка і як наслідок — випуск каталогу на батьківщині Ждахи, в Очакові1 (упорядник — В. Яцюк), а також комплект листівок, віддрукований в Одесі — «Амвросій Ждаха. Малюнки до українських народних пісень» зі вступною статтею Т.І. Максим’юка. Їх І.І. Козирод урахував у публікації «Образотворчого мистецтва» 1996-го. Ілюстрації до «Кобзаря» були розсіяні по приватних зібраннях, частина з них потрапила до науково-технічної бібліотеки Держбуду УРСР (нині — Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека ім. В.Г. Заболотного), в архіві якої і працював одеський мистецтвознавець2. Детальний опис творів Ждахи у згаданій статті, крім професійної мотивації, пояснював ще й тією обставиною, що йому не дозволили сфотографувати затребувані малюнки.

Інтерес до творчості А. Ждахи часто носив спорадичний характер: кожен автор ішов своїм шляхом, залежно від обставин використовуючи доступні йому джерела.

У 2008 році Тарас Максим’юк підготував збірник статей «З Україніки Причорномор’я», у т.ч. статтю «Одесит Амвросій Ждаха — ілюстратор «Кобзаря», в якій використав такий артефакт, як зошит художника з детальним планом ілюстрування «Кобзаря», а в своїх описах ілюстрацій спирався на біографічну розвідку Миколи Кандиби. Цінність її полягала в тім, що тоді (початок 1930-х) М. Кандиба бачив цю серію не розпорошеною серед колекціонерів, бо тривалий час вона залишалася у власності доньки Амвросія Ждахи — Олени Боровик3.

У 2009 році в Одеському історико-краєзнавчому музеї (де зберігається два альбоми із 250 листами неоприлюднених ілюстрацій А. Ждахи до «Євангелія») відбулася наукова конференція, матеріали якої лягли в основу спеціального випуску музейного «Вісника…» (№ 8). Відкривала збірник уже згадувана стаття «Амвросій Ждаха — художник-ілюстратор» авторства І.І. Козирода. Значний інтерес становить наукова стаття головного хранителя Одеського історико-краєзнавчого музею Ірини Озерянської «Амвросій Ждаха — ілюстратор Святого Євангелія». Темі «Ждаха-художник» були присвячені доповіді Г. Закіпної, І. Александренко, А. Мисечка, В. Солодової та інших. Тоді автор цих рядків писав про цю конференцію в газетах «Думська площа» («Мистецький феномен Амвросія Ждахи», 20.11.2009) та «Чорноморські новини». У «ЧН» був уперше розміщений рідкісний фотопортрет Ждахи із зібрання Тараса Максим’юка.

Це далеко не повний перелік пізніших матеріалів, присвячених творчості А.А. Ждахи. Досить згадати статтю в «Українській культурі» (2006, № 3—4) та багато проілюстровану публікацію в журналі «Виставки Одеси» (2012, № 12). Чи не найбільше оприлюднених досліджень присвячені етнографічним малюнкам, поштовим листівкам митця. Ще маловивченим залишається період перебування А.А. Ждахи на Волині, у Кременці, як викладача Єпархіального жіночого училища (1908—1911?). Там із 1900-го по 1911-й жив і працював його зять Віталій Боровик та донька Олена. За словами І. Озерянської, помітну роботу з популяризації творчості та вивчення періоду перебування А. Ждахи у Кременці ни-ні проводить директор тамтешнього краєзнавчого музею Андрій Левчук. У 2016 році у стінах музею відбулася вистав-ка «Амвросій Андрійович Ждаха — український художник та ілюстратор».

На кожному історичному етапі були піонери у справі повернення із забуття Амвросія Ждахи та включення його імені в енциклопедичні видання4. На думку одеського мистецтвознавця Сергія Шевельова, увага до постаті цього художника виникла в часи хрущовської відлиги, десь у другій половині 1950-х, чим ми зобов’язані поетові Максиму Рильському. Низка публікацій з’явилася у 1963 році: В. Касіяна «Художня майстерність Амвросія Ждахи» («Україна») і М. Забоченя — «Ілюстратор народних пісень Амвросій Ждаха» («Народна творчість та етнографія»). У 1965-у в журналі «Вітчизна» побачила світ стаття Григорія Зленка «Графічна пісня А. Ждахи», а згодом цю ж проблематику порушив Василь Барладяну («Амвросій Ждаха — ілюстратор «Кобзаря», «Сучасність», 1989). Остання стаття пройшла повз увагу І.І. Козирода, адже тоді цей журнал видавався в Німеччині й до 1992-го був мало поширеним в Україні. На відміну від названих, публікація «Илюстратор «Кобзаря» колеги Козирода по училищу Сергія Шевельова в газеті «Вечерняя Одесса» (1992), увійшла до бібліографічного списку.

Інтерес до спадку А.А. Ждахи не зменшується й у наш час. У 2019 році у видавництві «Емма» побачило світ розкішне, подарункове видання «Кобзаря» з ілюстраціями одеського графіка. В оформленні книги було використано 490 малюнків митця, у т.ч. незавершену картину-ілюстрацію до вірша «Чернець» з колекції Тараса Максим’юка. Того ж року на Всеукраїнському конкурсі «Кобзар» отримав гран-прі у номінації «Найкраща книга України».

Отже, наразі маємо розрізнені публікації й окремі видання з роботами цього майстра, каталоги тощо, а от ґрунтовна монографія ще чекає свого часу. Як і втілення ідеї Т.І. Максим’юка про встановлення меморіальної дошки на будинку №3 на вулиці Садовій (навпроти Головпоштамту), де колись розташовувався Земський банк Херсонської губернії в Одесі — місце праці А. Ждахи як кресляра з 1877 до 1907 років.

Віддаймо ж належне й Амвросієві Ждасі, й дослідникам та популяризаторам його творчості!

Володимир КУДЛАЧ.

НА СВІТЛИНІ: Тарас Максим’юк з картиною Амвросія Ждахи «Семен Палій танцює.
Фото автора.

1 З огляду на те, що дитинство Ждахи пройшло в Очакові, деякі дослідники не беруть до уваги документально підтверджений факт народження майбутнього художника в Ізмаїлі, який родина покинула відразу після повернення цього міста Туреччині внаслідок підписання Паризького миру в 1856-у. Деякі дослідники у період 1980–1990-х помилково вважали 1856-й роком народження А.А. Ждахи.

2 І.І. Козирод згадує епізод, як на початку 1960-х, у період його роботи в Одеській картинній галереї (нині – Одеський художній музей), О.А. Боровик пропонувала  згадані ілюстрації до творів Т.Г. Шевченка тодішньому хранителеві музею А.Н. Шистеру, але той засумнівався у їхній художній цінності й відмовився від дарунку. Згодом уже розрізнені ли-сти цієї серії приносив до музею невідомий чоловік, але також отримав відмову. Можливо, після цього більша частина ілюстрацій потрапила до науково-технічної бібліотеки Держбуду УРСР.

3 Олена Амвросіївна Боровик (Ждаха) була дружиною В.Г. Боровика (1864–1937), відомого громадського діяча і письменника, співзасновника «Братерства Тарасівців» (1891), репресованого сталінським режимом.

4 Першим біографом А.А. Ждахи вважається Микола Кандиба (Кандиба М. Амвросій Ждаха // Металеві дні. Одеса. 1932).