№ 70-71 (22289-22290) четвер-субота 2-4 вересня 2021 року

27 серпня на зустрічі з ізраїльським прем’єром Нафталі Беннетом у Білому домі Джозеф Байден закрив очі й завмер. Якби руки президента США не ворушилися, можна було б подумати, що заснув. Потім з’ясувалося — наймогутніша людина на Землі знімала напругу від невдач, які переслідували його скрізь.

Справжньою катастрофою став теракт у Кабулі 26 серпня, коли під час вибуху вантажівки, начиненої вибу-хівкою, було поранено і загинуло більше двохсот людей. Серед загиблих — 13 морських піхотинців США. До цього теракту головною заслугою Байдена, на загальну думку Вашингтона, було те, що під час евакуації з Афганістану не загинув жоден американський солдат.

Поема «Мойсей» І.Я. Франка

Знати поезію Франка — це наблизитись до пізнання самого себе.
Симон ПЕТЛЮРА.

Представляючи читачеві в 1912 році друге видання Франкової поеми, М.Євшан писав: «Мойсей» — се, безперечно, найбільш дозрілий плід його творчості, твір, який запевнить йому успіх серед будучих поколінь і лишиться найбільш тривалим його здобутком…». «Але, — зазначав письменник, — поема не зробила б такого сильного вражіння й зосталась би на тій самій висоті, що й «Іван Вишенський», якби не могутній Пролог — слово до народу, яке після Шевченкового «Посланія» не має собі рівних у цілій українській літературі».

Пролог, і справді, могутній. Та не менш могутньою є й сама поема. Інша річ, що вражені монументальністю й експресивною силою Прологу, ми вже часто не маємо того емоційного запасу, щоб відчути її трагічну велич, мовби остерігаючись пірнути в її філософські глибини, боючись задихнутись тим безміром печалі й тією силою духу та любові до народу, що вириваються з кожної строфи, кожного рядка поеми.

Підсумки візиту патріарха Варфоломія в Україну

Завершився візит патріарха Варфоломія до України. Перший в історії візит першого серед рівних до України на рівних. Вселенські патріархи ніколи не приїздили до України, щоб служити з Київським митрополитом на рівних. Ніколи. Це, безумовно, важливий момент у нашій історії. Не тільки ПЦУ, православних, але й усієї країни. І так, це про суб’єктність держави.

Що від цього візиту отримала Україна, ПЦУ та сам патріарх Варфоломій, які глибинні психологічні корені бурхливої реакції РПЦ, які трансформації відбулися з головним драйвером візиту — президентом Володимиром Зеленським? Про все це — у спеціальному матеріалі LB.ua.

Міжвідомча робоча група з питань увічнення пам’яті жертв війни і політичних репресій, похованих у районі 6-го кілометра Овідіопольської дороги, представила перші результати своєї роботи.

Як повідомляє пресслужба Одеської міськради, ця група розділена на дві підгрупи. Одна веде документальну роботу, звертаючись з відповідними листами в архіви Румунії, Німеччини, а також через МЗС Росії в архіви Москви, де зберігаються основні матеріали НКВС, друга — пошуково-дослідницьку.

27—28 серпня відбулися урочистості з нагоди 215-річчя заснування села Мирного.

У рамках святкування з ініціативи благочинного Біляївського та Овідіопольського районів Одеської області Православної церкви України протоієрея Василя Єдина та за підтримки Біляїв-ської міської ради й меценатів було відновлене старе кладовище, де поховані перші поселенці. У прямому значенні активісти відкопували і знову встановлювали вікові надмогильні пам’ятники, розчищали технікою й власноруч територію, вивозили сміття, висаджували квіти, облаштовували доріжки.

Насамперед зауважимо, що проєкт, який передбачає освоєння покладів для видобутку і переробки графітної руди, насправді називається «Графіт-Зарічний» Завалівського родовища. Проте, беручи до уваги, що ця руда залягає на території Савранської селищної ради, серед місцевого населення побутує чітке і зрозуміліше для всіх визначення: «савранський графіт». (На цю тему, яка небез-підставно бентежить тамтешню громаду, «ЧН» уже не раз писали. Див., зокрема, публікації «Децентралізаційний цугцванг і графітовий гамбіт», номер за 2 листопада 2019 р., та «Достаток з надр. Чи порозуміються інвестори і громада?», номер за 29 квітня — 1 травня 2021 р.)

Сьогодні, продовжуючи цю тему, на запитання відпо-відає голова Савранської селищної ради Сергій ДУЖІЙ.

Напевне, для більшості читачів стане відкриттям, що неактивність на українському ринку праці є значно більшою проблемою, ніж безробіття.

Для початку варто розібратися у термінології. Не всі люди, які не є працевлаштованими, є безробітними. Насправді на ринку праці є значна категорія людей, що не є шукачами роботи, а відтак вважаються Міжнародною організацією праці не безробітними, а саме неактивними. Відповідно до визначень нашої організації, людина, щоб вважатися безробітною, має підпадати під три критерії: не мати роботи; перебувати у пошуках роботи; бути готовим вийти на роботу протягом двох тижнів з моменту надходження пропозиції. При цьому, у медіа та офіційних звітах зазвичай апелюють саме до статистики безробіття, а величезна кількість неактивних громадян, які перебувають поза компетенцією усіх служб, просто випадає з поля зору, тому цілком ймовірно, що про таку категорію людей ви дізнаєтеся вперше.

Під час Майдану, як мені здається, ми пропустили одну важливу річ — не обговорили використання бодай частини тих освічених наших співвітчизників, котрі виїхали в пошуках роботи за кордон, як ефективних полпредів України. Такі люди є, але діють якось стихійно і нецентралізовано. І без належної мотивації. А ми могли б, спираючись на жменьку подвижників, акумулювати весь позитив у стосунках з тією чи іншою країною.

У замітці Анни Романдаш «Мені у вас було комфортно, ніби вдома» авторка, учасниця літньої школи журналістики «Дня» у тій же газеті (номер від 13.07.2021) розповідає про Корана, молодого мандрівника з Індії, який перед тим працював у сфері атомної енергетики. Цікаво, що індус-науковець відчув себе гуцулом, взявши участь у спільному, разом з українцями, прибиранні гори. «На Франківщині я просто закохався в місцевих жителів! — казав той. — Україна — це ідеальне місце для подорожей...».

Минулої суботи, 28 серпня, Одеська обласна організація ВО «Батьківщина» підсумувала результати минулорічних місцевих виборів і розпочала новий політичний сезон.

Голова «Батьківщини» Одещини Олег Радковський нагородив грамотами від лідерки партії Юлії Тимошенко голів громад, які балотувалися від цієї політсили та перемогли.

«Серце навпіл» — прем’єра вистави за новелами сучасної української письменниці Марії Матіос «Апокаліпсис» та «Дванадцять службів» з книги «Нація» в Одеському українському академічному музично-драматичному театрі ім. Василя Василька. Режисер-постановник — заслужений артист України Олексій Гнатковський, в головних ролях — Марія Деменко, Ірина Бесараб, Денис Гранчак та Юрій Оноприйко, Сергій Ярий, Вікторія Головко, Альона Коновальчук, Аліна Катречко, Олег Карпенко та Анатолій Головань, Давид Дудучава, Анатолій Дриженко. Формат вистави: глядач на сцені.

Може зламатись тіло,

Але ніколи — дух.

Олекса СТЕФАНОВИЧ.

В селі з давніх пір жили українці, росіяни, євреї. Жили разом, працювали разом. Але кожен з них йшов помирати на своє кладовище. Такий звичай. Українці, вітаючись, знімали шапки, євреї шапок ніколи не знімали. Звичай… У християн був піп, у євреїв — ребе. Між іншим, розумні люди були, знали відповіді на всі запитання. А ще в селі був урядник. Як вам відомо, віра у всіх різна, а влада для всіх одна.

(Монолог Богдана Ступки з вистави «Тев’є-Тевель» в Національному

академічному драматичному театрі ім. Івана Франка).

«Планетарний коронавірус не зміг примусити конкурс «Українська мова — мова єднання» відхилитися від генерального курсу. Ми продовжували гуртувати спільноту журналістів, краєзнавців, працівників культури та освіти, акумулюючи їхні кращі творчі здобутки».

Зрозуміло, що кількість номінантів мовного форуму зменшилася порівняно з кількома найурожайнішими попередніми роками. Але якість надісланих матеріалів не знизилася як у вітчизняних авторів, так і наших симпатиків з Австралії, Естонії, Канади, США, Франції. Усіх надихає від початків творчих змагань заповіт Пантелеймона Куліша: «Рідне слово, рідний розум, рідна й правда буде».

Одеська письменницька організація поповнюється новими талантами, ще не знаними широким загалом та почасти вже заявленими про себе книжками. Впереваж, це люди вже середньо-го та старшого віку, з чималим життєвим, а то й літературним досвідом. Поза тим, відчувається гостра потреба в молодих обдаруваннях, щоби жвавіше заструменіла кров у жилах письменницької організації. Вони є, але існують поза Спілкою, вочевидь, дослухаються до її трохи попсованої опінії, виголошуваної нерідко радикалами в українському письменництві.

Недавно одеські майстри красного слова — члени НСПУ — після тривалої перерви через санітарно-епідеміологічні заборони посходились, нарешті, на свої збори. Через неможливість зібратися у власному приміщенні, якого, фактично, нема, обласна письменницька організація змушена проводити свої заходи в Одеській національній науковій бібліотеці, тепер уже — на підставі цілком конкретних домовленостей. Прийшли, зазвичай, далеко не всі. Попри всілякі недуги та хворощі (вік бере своє!), дачні вакації, а може — й з причини байдужости до того, чим живе організація, над чим працюють і чого досягли за цей час колеги.

У внутрішньому дворі Палаццо Аффаітаті в Кремоні 3 липня відбулася перша в Італії презентеція колосальної збірки «Вільні іскри мого голосу» нашої неперевершеної поетеси Лесі Українки у перекладі італійською мовою. Вийшла ця книжка вибраних творів у видавництві «Mimesis Edizioni». А невдовзі, 14 серпня, була й друга презентація — у соборі Святого Михаїла в Старій Казерті.

Ім’я нашої видатної поетки, на жаль, не надто відоме за кордоном, зокрема в Італії, попри те, що вона прожила в Санремо два роки. З творчістю Лесі Українки, яка залишила й неоціненну перекладацьку спадщину, будучи найяскравішою зіркою в перекладацькому сузір’ї, знайомі в Італії лише ті, хто має безпосередній стосунок до літератури, а це, в основному, науковці, дослідники славістики, викладачі університетів. Дотепер її творів, перекладених італійською, було небагато.

В Одеській національній науковій бібліотеці відбулася презентація альманаху «Одеські зигзаги» та зустріч з авторами, чиї твори увійшли до видання: Сергієм Брайком, Ритою Колобовою, Іваном Рябухіним, Юрієм Работіним та іншими.

Заступниця генерального директора ОННБ з бібліотечної роботи, заслужений працівник культури України Ольга Бельницька привітала присутніх з виходом чергових «Зигзагів» і зауважила, що презентований нині випуск стане чудовим подарунком читачам до Дня міста, бо «тут — проза, поезія, пісні, розповіді про Одесу та одеситів, про час, у який ми живемо. Тут є все, що властиве одеському стилю: цікаве і кумедне, тонкі й точні спостереження, іронічні сценки і, звичайно ж, неповторна «одеська» мова».

27 серпня у Центральній міській бібліотеці ім. Івана Франка (пров. Книжний, 1А) відбулося нагородження лауреатів І муніципального щорічного конкурсу ім. І.Я. Франка.

Цей конкурс заснований цьогоріч і присвячений 30-літтю Незалежності України і 165-літтю від дня народження видатного письменника, публіциста та громадського діяча Івана Яковича Франка. Ініціатори заснування конкурсу — департамент культури та туризму Одеської міськради та ЦМБ ім. Івана Франка.

Відповідно до рішення Одеської обласної ради від 22.09.2017 №531-VII «Про заснування літературної премії ім. В.Л. Мороза для молодих письменників за внесок у розвиток української літератури», з метою вшанування творчої спадщини відомого поета, формування умінь і навичок літературної діяльності молоді та підтримки творчої праці талановитої юні оголошується проведення у 2021 році літературного конкурсу імені Валентина Мороза.

У конкурсі можуть взяти участь молоді автори, віком від 18 до 30 років включно.

Україні

Я жив ціле життя, щоб нині
Пізнати істину просту:
Я — міст до тебе, Україно.
І перехожий на мосту.
 
Я йду до тебе і сьогодні.
І взавтра також буду йти
З щемливим відчуттям безодні
Й немислимої висоти.

Український прапор

Наш прапор —
країни міцний оберіг,
Де він майорить —
там свобода.
А там, де солдат
встановити не встиг,
Там вічно погана погода.

Колись тут, між траверсами №12 та №13, було лише море. Хвилі билися об гряду каміння, об бетонний парапет, і сюди не ступала нога людини.

Якщо дивитися на море, то з правого боку — пляж Дельфін, а з лівого — невеличкий кам’янистий дикий пляжик. Тепер тут розташований сучасний інклюзивний пляж площею близько 4500 кв. м, де для людей з особливими потребами створені всі зручності.