Переглядів: 173

Міст через покоління: як зустрілися Іван Михайлович та Сергій Вікторович

(Закінчення. Початок у номері за 5-7 серпня)

Зрештою, полишаючи «бездомного» і «безбатьківського» Жадана осторонь, Дзюба-критик уже від себе напряму провадить дискусію з радикальним лівацтвом 1968 року. Ця полеміка кидає світло на ставлення українського шістдесятництва до процесів, котрі відбувалися на Заході в ті ж таки 1960-ті роки. Дзюба висловлюється критично загалом щодо радикального західного молодіжного руху, парадоксальним чином солідаризуючись з «Елементарними частками» Мішеля Вельбека. «Звісно, в контексті справді великої європейської історії ця «велика європейська революція» була пародією на революцію», — пише Іван Михайлович, оскільки власне «саме лівацтво, зарозуміле й самовдоволене, виглядає асоційованою частиною цього високопродуктивного суспільства, яке, зрештою, всьому знаходить належне місце». Далі він коментує ще різкіше: «Ширшого соціального ґрунту цей «смаковий» виклик респектабельному буржуазному су-спільству не мав (…) І ось тепер недавні непримиренні революціонери, виборовши максимум омріяних сексуальних свобод (згадаймо, що серед головних гасел студентів знаменитої паризької Сорбонни було право на статеві акти в коридорах університету), залюбки користуються пільгами ненависного буржуазного суспільства, а деякі розпочинають добротну фінансову або політичну кар’єру».

Не раз висловлювалися думки, що культурно й соціально українське інтелектуальне шістдесятництво близьке до західного екзистенціалізму і ліберальних рухів. Але між ними, здається, існувала суттєва відмінність, яку й фіксують рефлексії Дзюби. По-перше, це стосується космополітичного характеру лівих рухів, їхньої епатажності, крайнього радикалізму та сексуальної свободи. По-друге, приймаючи утопічну ілюзію того, що розумом можна змінити світ, а активною діяльністю на благо народу і нації можна побудувати самостійну державу, шістдесятники, за визнанням Івана Світличного, вибудовували світогляд на здоровому глузді, гуманності, патріотизмі і моральних принципах. Навпаки, західні радикальні рухи 1968 року були сформовані молодіжними протестами, антивоєнними виступами, підривом суспільної ієрархії, спробами замінити високу культуру серіальними повтореннями та анонімними, безособистісними ідентичностями.

Соціальна, політична, сексуальна свобода і контркультура цих років були зрідні тому, що Сьюзен Зонтаґ охрестила новою чуттєвістю, точніше — «новим (потенційно унітарним) видом чуттєвості». «Ця нова чуттєвість, — твердила Зонтаґ у 1965 році, — вкорінена, як і повинно бути, в нашому досвіді. В переживаннях, що є новими в історії людства — в надзвичайній соціальній і фізичній мобільності; в переповненості людського середовища (і люди, і матеріальні предмети споживання розмножуються із запаморочливою швидкістю); у доступності нових відчуттів, таких як швидкість (фізична швидкість, як у подорожах літаком; швидкість зміни образів, як у кіно); у панкультурних перспективах мистецтва, які стали можливими завдяки масовому відтворенню виробів мистецтва»1.

Рік появи українського перекладу книги Зонтаґ симптоматичний, адже написана вона 1966 року. Прикметно також, що 1957 року з’явилися «Міфології» Ролана Барта, «Структурна антропологія» Клода Леві-Строса побачила світ 1958 року, 1960 року в Англії без купюр, у повному обсязі вперше опублікований «Коханець Леді Чаттерлі» Д.Г.Лоуренса. 1961 року вийшла книга про те, як влада присвоює і маніпулює протягом віків людським божевіллям («Історія безумства» Мішеля Фуко). Раціональна франкфуртська критика заявила світу книгою Герберта Маркузе про народження «односпрямованої людини». Всі ці видання, майже культові за своїм радикальним впливом на західну філософію і культуру, український читач дістає лише в 1990-ті.

Явно чи неявно Жадан і покоління дев’яностих виховувалося саме на цих ідеалах західної культури 1960-х, зо-крема в масмедійному її варіанті, що активно проникав на пострадянський простір в 1990-ті. Відтак, спроба прочитати і зрозуміти Жадана виявляється неможливою, якщо не проаналізувати його закоріненість у «ліву» фразеологію, контркультуру та протестну радикальну поведінку. І це питання виявляється своєрідним водорозділом смаків та ідеалів двох поколінь. Іван Михайлович Дзюба апелює до свого покоління, народженого в радянські часи, і його моральних та культурних ідеалів, між тим, коли Жадан запозичає західні «лівацькі» ідеали і форми контркультури 1960-х та рішуче відкидає радянську ідентичність.

Попри все бажання зрозуміти Жаданове аутсайдерство та поколіннєву психологію Іксів, Дзюба, однак, лишається людиною свого часу. Про непростий шлях назустріч двадцять першому століттю свідчать у його книзі чимало пафосних і дидактичних місць, включно з посиланням на авторитети Герцена чи Дем’яна Бєдного, цілком незрозумілих сучасній молодій людині.

І все ж головний пафос книжки Дзюби — бажання розібратися і зрозуміти: а можливо, вся ця агресивна маргінальність Жадана і покоління Іксів є лише способом боротися з суспільним фальшем, якого так багато? І в цьому Жадан подібний до самого Дзюби? Адже «хіба українське «шістдесятнитво» не було епатажним не тільки для офіціозу, а й для частини старшого покоління?» — роздумує він. Так проговорюється одна з основних ідей книжки: розрив поколінь не є загрозою, радше річчю цілком зрозумілою і закономірною. Адже він сам писав в одній із праць, що «старше покоління, без постійного допливу нових сил, не може забезпечити повноти літературного життя, нове слово повинні сказати нові люди…»2

Згадується розчарування Миколи Євшана на початку 20 століття, що, мовляв, українська культура не мала боротьби генерацій. «Боротьби генерацій, того дужого, стихійного руху, який хвилею приходить щояких 30 літ, у нас не було», — писав він і уточнював: «У нас ніхто не знав, не чув в собі бодай інстинктом свого права взяти самому кермо життя з немічних, хоч досвідчених рук батька, боявся повернути струю життєву в свій бік»3. Для Євшана це значило, що українська культура не могла стати вповні модерною, а молоді письменники не мали права говорити від свого імені, бо їх відразу звинувачували в руйнуванні «національних святинь» і називали «безбатченками». Однак факти говорять інше: всі нові етапи культурного розвитку в українській історії живилися генераційними розломами, включно з шістдесятниками і дев’яностниками.

З великою любов’ю і чесністю Іван Дзюба, не приховуючи сумнівів і розчарувань, дошукується смислу у творах Жадана, дискутує з ним, переоцінює його, вдивляється в контури майбутнього і намагається пізнати минуле. Книжка говорить дуже багато не лише про Жадана, але і про самого автора. У ній відбилися персональні смаки Івана Михайловича Дзюби, але також і смаки та цінності його покоління однодумців.

Конструюючи образ Жадана як Антигероя і «чорного романтика», наголошуючи бісівську, демонічну природу його романтичного аутсайдерства, Дзюба водночас проговорює свою велику любов і захоплення талановитим земляком. Він також показує себе «інакшим» шістдесятником, тобто не лише авторитетним учителем і вихователем, яким ми звичайно уявляємо його як представника свого покол-ління, але також бунтарем і аутсайдером, якому не чужі авангардизм, «ліві» погляди й радикальна поведінка.

Іван Михайлович переадресовує Жаданові здивований вигук Івана Франка: «І звідки ти такий узявся?» Він знає на нього відповідь. «У випадку із Сергієм Жаданом, — закінчує Дзюба свою книжку, — загадки немає: з нашої рідної Донеччини!» Однак ми знаємо ще більше: вони обоє — Іван Михайлович і Сергій Вікторович — з тієї «нашої рідної Донеччини»! І їм є про що розповісти один одному при зустрічі.

Тамара ГУНДОРОВА,
доктор філологічних наук, професор, завідувачка відділу теорії літератури
Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка
НАН України,
член-кореспондент НАН України.

_______________

1 С’юзен Зонтаґ. Одна культура і нова чуттєвість// С’юзен Зонтаґ. Проти інтерпретації та інші есе. — Львів, Кальварія, 2006, с.309.

2 Дзюба І. «З криниці літ»: у 3-х т.. — Київ, 2007, т. 3, с. 592.

3 Там само.

Джерело: https://zbruc.eu.

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net