Бабак, їжак і К°

Утім, не лише вони. Мало на світі знайдеться тварин таких незахищених, як жаби. Плаває, але повільно, стрибає, але не високо, не має ні пазурів, ані зубів, щоб дати відсіч ворогу, відтак стає легкою здобиччю для всіх, хто її уподобає.

По території України природа розселила 15 видів безхвостих амфібій. Саме до цього ряду і належать жаби. Це: два види квакш — звичайна та східна; два види часничниць, яких іще називають землянками або земляними жабами (вони найчастіше вештаються по наших городах та, як і квакші, до води вибираються лише на період нересту); кумки, яких можна зустріти майже скрізь, зокрема й на Одещині і яких так називають через специфічний звук, що видають; три види ропух — сіра, зелена та очеретяна (ці пані переважно закопуються у ґрунт, виходять на полювання після заходу сонця); три види зелених (водяних) жаб — ставкова, озерна та їстівна (це ті, що гарно квакають, мають забарвлення від яскраво-зеленого до коричневого, живуть у воді) та три види бурих жаб — прудка, трав’яна і гостроморда, що мешкають на суходолі, а до води, як і друзі-подруги другого виду, рушають винятково для розмноження.

Серед вітчизняного жаб’ячого поголів’я найбільших розмірів може досягати ропуха сіра: дорослі самиці бувають більше 10 см у діаметрі. Такого ж розміру іноді можна зустріти й самиць озерних жаб.

До слова, жаби живуть від 7 до 30 років. Ростуть вони упродовж усього свого життя, але з віком темпи росту сповільнюються. Тож чим старша амфібія, тим більша за розміром. Хоча все залежить від того, наскільки їй поталанило. Бо ж жабами залюбки ласують вужі та деякі інші змії, практично всі пернаті (навіть горобці замахуються подужати, а великі птахи переходять на них і тритонів як на резервний корм, коли мало мишей). Дуже їх люблять лелеки: часто на полях ходять за трактором і підбирають усе, що вивертається бороною із землі, зокрема й землянок, ропух…

Користь від цих незахищених тваринок — неоціненна! Вони є індикатором стану довкілля, тобто якщо у водоймі водяться жаби, то там усе з біологічної точки зору нормально і можна, як мінімум, купатися. До того ж амфібії — важливий ланцюжок живлення, і якщо цю ланку ви-ключити з ланцюга, інші хижаки матимуть великі проблеми, аж до зникнення. Жаби також утримують баланс шкідливих комах, не допускаючи їх швидкого розмноження, що загрожувало б знищенню врожаїв.

Але ці тваринки через втручання людей, часто — навіть незумисне, можуть просто зникнути. Хімікати — їх найперший ворог. Наприклад, обробили поле, щоб узяти гарний урожай ріпаку, а отрута стекла у водойму в низині, де всі жаби загинули.

Амфібіям може загрожувати і зміна гідрологічного режиму територій, де вони зазвичай нерестяться. Хтось десь прокопав канаву, засипав водойму, а до іншої найближчої їм не добратися.

Неймовірна кількість жаб гине на дорогах через те, що у нас не передбачені спеціальні переходи для них та плазунів. Хоча будівництво таких переходів у цивілізованих країнах давно вже стало нормальною практикою.

У Швейцарії та Німеччині на шляхах пересування амфібій біля доріг роблять «ловчі парканчики» і риють ямки для пластикових відер. Тваринок, що потрапили у відра, спеціально організовані волонтери переносять через дорогу і випускають. При ремонті і будівництві магістралей влаштовують «жаб’ячі тунелі», тобто під проїжджою частиною прокладають труби діаметром 30—40 см. Якщо вкрай потрібно, то з небезпечної зони розселяють амфібій у лісах, парках, садах і лісосмугах, створивши там невеликі водойми та сховища від спеки, як-от купи каміння.

Ще одна причина знищення цих важливих для довкілля тваринок — поява агресивних інвазивних видів. Скажімо, зарибили ставок, не зваживши на багато чинників, зокрема й на те, що риба може поїдати жаб’ячу ікру.

Нищать жаб тривалі посухи, непродумане господарювання, проста людська байдужість.

Тож недаремно три їх види вже занесені до Червоної книги України: жовточерева кумка, яка водиться в Карпатах, ропуха очеретяна і жаба прутка, що живе на суходолі, а до водойм приходить, даруйте, прискакує, лише на нерест.

Важливо, стверджують екологи, берегти цей безцінний природний дар, особливо ж — дбати про нерест. А він відбувається ранньою весною, коли температура довкілля вища за +10 градусів, будь-де: озера, річки, болота, ставки, потічки, канави й навіть калюжі. Жаба відкладає у воду в середньому 300 ікринок, з яких вилуплюються пуголовки. Ця стадія триває до двох тижнів. Харчуються пуголовки, здебільшого, зішкрібаючи з поверхонь намул. Далі проходять метаморфози: малеча перестає харчуватися, у неї відпадає хвіст, виростають задні та передні лапки, змінюються серце й система дихання, і тваринка перетворюється на мініатюрну копію своїх батьків. Такий шанс отримує лише одна із ста.

Наші жаби, на відміну від екзотичної рідні, про потомство не дбають.

Як жаби полюють? Вони — засідники, тобто сидять і чекають, поки щось більш-менш їстівне не пролетить-проповзе-пропливе повз них. Тварина реагує винятково на рух і намагається з’їсти все, що рухається. Полює, вистрибуючи на здобич, або язиком, який викидає з рота й хапає ним комаху.

Нещасне створіння, якому все на світі загрожує, навчилося відлякувати хижаків: надуватися, видавати загрозливі звуки, у стрибку «стріляти» сечею. А ось укусити нікого не може — нічим.

Неправда, що сеча жаби, яка потрапила на шкіру людини, викликає появу бородавок чи інші подразнення. Просто їхні нарости візуально схожі на бородавки — ось і весь переляк.

Колись, кажуть, жаб кидали в молоко, щоб швидко не скисало. Здається, це були маленькі зелені квакші, яких у нас ще називали холодушками. Я такого не бачила, а ось маленьку зелену дрібноту, тих же холодушок, наші часто клали у бідончики з джерельною водою. Джерело, можливо, єдине на весь наш посушливий степовий ра-йон, било за селищем. Вода в ньому була кришталево-чистою, крижаною, солодкою. Запевняли, що ті довгасті зелені жабенята чистили його.

Джерело вже давно не б’є з-під землі, а холодушки, яких там колись стрибало небачено і якими ми залюбки гралися, зосталися лише в пам’яті.

Зате маю радість: на моїх 10+ сотках дачного обійстя мешкає дуже багато простих жаб, адже нічого на тих сотках не трую — не витруюю. Навпаки, залишаю для маленьких сусідок низьку посудину з водою, хоча там вистачає і вологих місцинок. Непокоїло, що прижилися їжаки, але їм, думаю, равликів та всілякої городньої комашні вистачає.

Знайшла цікаві факти про жаб.

Ці тварини комунікують завдяки специфічним резонаторам, які видають відповідні звуки — кумкання. Але перегукуються вони не примітивними «ква-ква», а скрегочуть на кшалт «брекекекс-коакс-коакс!». Сробуйте повторити.

Звуками самці позначають свою територію. Найактивніше — в період спарювання, приваблюючи «дівчат». А ще — перед дощем, відчуваючи зміну вологості, чи ввечері, коли сідає сонце, можуть просто радісно перегукуватися.

У жаб дуже цікаво влаштований зір — вони можуть одночасно дивитися вгору, вперед і вбік. Їхні очі відіграють важливу роль і в… травленні. Саме за допомогою очей жаба допомагає проштовхнути їжу, яка потрапила до рота, далі по травному тракту. Тому, захопивши здобич, ці представники світу амфібій обов’язково повинні моргнути. А ще закривають очі ненадовго тоді, коли сплять.

Перебуваючи у воді, жаби дихають шкірою, на суші ж за їхнє дихання відповідають легені та рот. У них унікальна система дихання, адже вони дихають як легенями, так і ротом й всією поверхнею шкіри.

Волога і слизька шкіра земноводних має високі антисептичні та антибактеріальні властивості. Цю особливість досить часто використовували наші предки, прикладаючи холодну жабу до рани.

Жаби бачать далекі об’єкти краще, ніж ближні. А чують — як на суші, так і під водою (зовнішніх вух у них нема, тільки внутрішні).

Найбільшою жабою на землі вважається жаба-Голіаф: вага деяких особин цього виду досягає більше трьох кілограмів, а довжина — понад 90 сантиметрів. Голіафи здатні за один стрибок долати три метри. Найменша ж із жабок живе на Кубі: її довжина — не більше сантиметра.

У Японії жаб вважають символом удачі. Основними ж їх імпортерами для гастрономічних потреб є Франція, Бельгія, Люксембург і США, експортерами — Китай та Індонезія.

(Далі буде).

Ніна ЗАЛЕВСЬКА.