№ 29-30 (22248-22249) четвер-субота 15-17 квітня 2021 року

Інсинуації та спекуляції московських україноненависників і проімперської п’ятої колони в Україні навколо «російського Криму» і «російського Донбасу» не вщухають з перших днів незалежності нашої держави, й особливо активізувалися після агресії путінської Росії проти України у 2014 році. У Кремлі часто наголошують на тому, що анексія Криму і вторгнення на Донбас для «защиты русских от бандеровцев» відбувалися як реакція Москви на «державний переворот в Україні» і прихід до влади «киевской хунты». Насправді ж події в Україні на початку 2014-го московити використали як вигаданий ними привід для агресії проти нашої держави.

8 лютого ц.р. речник президента РФ Д. Пєсков укотре заявив, що «Украина является частью русского мира и Москва не приветствует линию Киева на отрицание этой общности». За його словами, для захисту «русского мира» в Україні Москва має намір використовувати засоби «м’якої сили». Про те, наскільки ці засоби «м’які», свідчать десятки тисяч жертв російської агресії, вбитими й покаліченими, серед військових і цивільних українців.

На меморіальній таблиці напис поряд з портретом: «На цьому місці відійшов у вічність Максим Чайка, вірний син України, патріот, одесит, націоналіст. 1.03.1988 — 17.04.2009. Спи спокійно, брате».

…Шлях справедливого воїна, захисника… Він буває коротким і буває довгим. І тривалість його залежить від тривалості пам’яті. Пам’яті тих, котрі знали, дружили, спілкувались… Котрі любили…

Треба причаїтися і закрити очі. Удав, можливо, нас не помітить, думали кролики. А якщо помітить — з’їсть одного. Решті небезпека не загрожує. Із ситим удавом, врешті-решт, можна домовитися. А голодний-злий: проковтне, скільки зможе, задушить усіх, кого дістане. Одне слово, не варто заганяти його в кут. Біди не оберешся.

Орда загрожує світу війною

Параліч кроликів перед пащею удава — явище поширене. Історія сповнена прикладів того, як від уявної безнадії величезні армії, ба більше — потужні держави підкорялися нікчемному хижакові, варто було йому відкрити ту пащу. Були, щоправда, приклади, коли імперії, які захоплювали пів світу, зникали без сліду, отримавши вчасно «здачу».

«Укрпошта» розпочала передплатну кампанію на друге півріччя. У друкованих каталогах — 1249 всеукраїнських газет і журналів, 1363 — обласних та районних і майже 700 зарубіжних.

«Укрпошта» розпочинає передплату на друге півріччя максимально завчасно, щоб усі охочі гарантовано встигли оформити її. Тарифи на приймання й доставку вітчизняних періодичних видань за передплатою ми залишили без змін, хоча вони не відображають повною мірою витрат на до-ставку. Ми розуміємо, що в нинішній ситуації як ніколи важлива підтримка друкованих медіа, особливо регіональних видань. Тому «Укрпошта» робить усе можливе, аби збільшити обсяги передплати: запроваджує акції, вдосконалює маршрути, переглядає кількість та частоту доставок, якщо попит та обсяги передплачених газет та журналів збільшуються. Передплачуйте газети і журнали — таким чином ви підтримаєте друковані медіа», — закликав директор департаменту поштових послуг «Укрпошти» Сергій Гречко. Оформити передплату на газети та журнали можна в такі терміни:

Одеські історики вимагають увічнити пам’ять жертв політичних репресій

На місці масових розстрілів і таємних поховань жертв більшовицького терору 1937 — 1941 років, поряд з Одеським аеропортом, група дослідників на чолі з істориком Олександром Бабичем розпочала георадарну розвідку (про це «ЧН» писали у номері за 8-10 квітня. — Прим. Ред.). Суть ініціативи: виявити аномалії й визначити контури ровів, у які під час таємних страт скидали тисячі людських тіл, перепоховати їх та увічнити пам’ять про невинно убієнних катами-енкаведистами.

Будучи членом історико-топонімічної комісії Одеської міськради, Бабич уже заручився підтримкою не лише багатьох депутатів міськради, а й керівників Українського інституту національної пам’яті (УІНП) та Інституту археології НАНУ, які висловили готовність узяти на себе контроль за дослідженнями та їх науковий супровід.

Системне реформування, що охоплює різні сфери життєдіяльності держави, не оминуло і Збройні сили України. Ця надважлива структура, що стоїть на сторожі нашої безпеки, поступово переходить від загальновійськового обов’язку до служби на контрактній основі. Сьогодні маємо перехідний період, коли паралельно існують і строкова, і контрактна служба.

Розповісти детальніше про умови служби за контрактом я попросив військового комісара Доброславського територіального центру комплектування та соціальної підтримки полковника Олега НОМЕРОВСЬКОГО.

7 квітня сповнилося 150 років від дня народження правознавця, письменника, сотника Армії Української Держави та Української Народної Республіки Бориса Лазаревського, чиї життя і творчість тісно пов’язані з Одесою: тут він розпочав навчання в університеті й видав свою першу книжку.

Народився Борис Олександрович 7 квітня 1871 року в Полтаві у родині потомствених дворян Чернігівської губернії — видатного історика і шевченкознавця Олександра Матвійовича Лазаревського та Катерини Федорівни Лащинської.

Родина Марії та Віталія Свічинських разом з небайдужими людьми з різних куточків планети продовжують збирати кошти на найдорожчий укол у світі, який здатен урятувати їхнього первістка — Дмитрика.

Так, зібрати необхідно дуже велику суму — 2,3 мільйона доларів. Але якщо виходити з офі-ційної статистики, що на Одещині маємо десь 2 мільйони жителів, то виходить, що якихось 60-70 гривень з родини лише наших земляків можуть урятувати життя дитини, батько якої багато сил доклав для того, аби у нас не хазяйнували зайди з «русской весной» на прапорах. А відтак, не така вже й не підйомна ця благодійна місія.

В Одесі розпочав роботу проєкт «Хранителі часу онлайн», мета якого — збереження історичної пам’яті через особисті історії людей. Його втілює ГО «ВСАД «ІТ-бабусі» за сприяння міжнародної організації forumZFD, яка підтримує громадські ініціативи у вирішенні та трансформації конфліктів. Трансформацію конфліктів forumZFD трактує як цілісне зусилля, що стосується всього суспільства і включає освіту у галузі миру, моніторинг локальних конфліктів, мистецтво, спрямоване на соціальні зміни. forumZFD просуває різні способи вирішення конфліктів мирним шляхом, використовуючи при цьому різні інструменти та моделі.

Про досвід подолання нацистського минулого у Німеччині розповідає менеджерка проєкту forumZFD Рута ВАЛАЙТІТЕ.

Бодай чорти в дядька служили, а дядько в мене.
Українське прислів’я.

Прислів’я «В огороді бузина, а в Києві дядько» ще не забулося в Україні хоча б тому, що все наше життя постійно нагадує нам про безглуздість тієї ситуації, у яку потрапив наш славнозвісний «дядько», перебравшись, за якимось бісом, з «огорода» до Києва. Це щось на кшталт «чортівня», «нісенітниця». Чому «ще не забулося»? Бо із сільських городів бузина давно вже зникла, а от «дядьків» у Києві, навпаки, побільшало. Чи є між цими двома явищами якийсь зв’язок, я не знаю — не досліджував, а от між бузиною в огороді та дядьком у Киє-ві його точно нема. Як і в польському аналогу «Co ma piernik do wiatraka? — що спільного між пряником і вітряком?».

(Закінчення. Початок у номері за 8-10 квітня)

І має цілковиту рацію. Мазепинство бо й є яскравою протилежністю, яскравим запереченням, нещадним демаскуванням і найрадикальнішим ліком саме на малоросійство. Бо що ж є Мазепинство, як не чинна свідомість Нації і інстинктовно зв’язана з тією свідомістю полі-тична і мілітарна воля Нацією бути? Навіть за ціну Батурина чи Полтави.

В капітальній повісті Б. Антоненка-Давидовича «Смерть» (в ній чомусь тепер почали шукати порнографії, а не проблєми малоросійства, якій вона в цілости присвячена) є яскрава сцена. Окупаційний комісар-по-літично свідомий українець, отже змушений грати ролю самоотверженого малороса, при ревізуванні сільської школи натрапляє на портрет Мазепи, маскований сусідством портрету Драгоманова. Буря почувань, викликана образом Гетьмана, мусить бути змісця згашена, понадто в присутності учителя школи, типового «просвітянина» і «щирого українця», але полі-тичного сліпця, отже — в істоті своїй — натурального малороса. Сцена, розуміється, кінчиться голосним наказом: в радянській школі не місце одвертій контрреволюції!

Перебираючи редакційні архіви, звільняючи частину редакційних кабінетів від редакції (вибачайте за тавтологію, але така проза нашого сьогодення), натрапили на рукописи цих двох віршів відомого поета, мистецтвознавця, публіциста, дисидента, співзасновника Української Гельсінської спілки Василя Барладяну-Бирладника (1942—2010). Пропонуємо їх вашій увазі на вшанування пам’яті автора.

Василь БАРЛАДЯНУ-БИРЛАДНИК

    * * *

     Коли
     Майдан вирує
     В Україні,
     Готуються
     До змови
     У Москві,
     Панів
     Варшавських
     Воскресають тіні —

За словами міністра охорони здоров’я Максима Степанова, Україна вже ви-йшла на пік третьої хвилі поширення коронавірусу: масовість зараження стрімголов злітала вгору, досягши мало не 20 тисяч нових інфікувань за добу, а нині потихеньку сповзає донизу — 17 тисяч, 16, 15… Причому сезонний грип так і не добрався до епідпорогу, що можна пояснити зневажливим ставленням людей до меншої загрози, яким став він укупі з ГРВІ.

Однак ситуація ще надзвичайно складна. В Україні за минулу добу зафіксовано 14 553 нових випадки COVID-19, госпіталізовано — 5 063 особи. Найбільша кількість підтверджених інфікувань — у Києві (1457), Харківській (1255), Львівській (963), Одеській (906) та Полтавській (900) областях. За добу померло 467 людей, а це — населення невеликого села.

Тепер, товариші, я свого сина щодня лупцюватиму. Не вчить, розумієте, чужоземних мов. Так по науках іде нічого: і фізкульт добре знає, і

Мы на горе всем буржуям
Мировой пожар раздуем, —

непогано запузирює. І взагалі зміна росте підходяща. А чужоземних мов не вчить. А це — погано. За наших часів без знання чужоземної мови жити трудно. На кожному кроці натикаєшся на яку-небудь чужоземщину: то закордонна делегація приїде, то в клубі тобі доклада читають. Та й у повсякденному житті без цього лиха не обійдешся.

Укази — не для зарази

Працював — аж заморився,
на підлогу піт аж лився.
Підписав п’яток указів
з ліквідації зарази.

Аж 13 неробочих/святкових днів матимемо в останній місяць весни.

У перший травневий день будемо солідарними з трудящими всього світу (тим, у кого є робота і гідна зарплата, то й святкувати є що і за що, а от що робити тим, у кого ні першого, ні другого нема?).

Ситуація з вакцинацією в Україні непроста. Обіцяні урядом темпи у 4,5 млн доз, а за потреби — 5 млн і навіть 7 млн, так і не вдалося продемонструвати. За 40 днів щепили 320 тисяч українців. З такими темпами ми на фоні світових держав виглядаємо, на жаль, слабенько. Для порівняння: за три місяці вакцинації наша су-сідка Польща встигла вколоти 6,7 млн доз, Австралія, яка на два дні раніше за Україну почала вакцинацію, прищепила 840 тисяч громадян першою дозою.

Як показує нинішній досвід імунізації, мало придбати вакцину, потрібно ще й правильно нею розпорядитися.

У шкільних їдальнях та інших закладах із меню для дітей мають зникнути ковбаси, сосиски та заморожені напівфабрикати — уряд підтримав так званий «харчовий регламент», розроблений МОЗ відповідно до рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я, зокрема щодо зменшення споживання жирів, цукру та солі.

Відповідно до рекомендацій ВООЗ, рівень енергії (калорій), що споживається, повинен бути збалансованим з її витратами. У документі зазначено, що, за результатами дослідження актуальної структури харчування українців з 2018 по 2020 роки, діти шкільного віку та підлітки споживають 67 грамів вільного цукру на день (при максимально допустимій кількості для дорослих — 50 грамів на добу!).