№ 27-28 (22246-22247) четвер-субота 8-10 квітня 2021 року

6 квітня, обговорюючи з генсеком Північноатлантичного альянсу Єнсом Столтенбергом ситуацію на Донбасі, президент Володимир Зеленський наголосив: «Ми віддані реформуванню нашої армії та оборонного сектора, але одними реформами Росію не зупинити. НАТО — це єдиний шлях до закінчення війни на Донбасі. ПДЧ стане справжнім сигналом для Росії». Кількома днями раніше, під час телефонних розмов із президентом США Джо Байденом та прем’єр-міністрами Канади і Великої Британії — Джастіном Трюдо та Борисом Джонсоном — Володимир Зеленський також наголошував на тому, що отримати ПДЧ від НАТО — це першочерговий пріоритет для України.

Що означає на цьому тлі заява головнокомандувача ЗСУ Руслана Хомчака: «Вступ нашої держави до НАТО зміцнить не тільки Україну — він так само посилить Організацію Північноатлантичного договору»? Як і чим конкретно Україна може посилити НАТО, в першу чергу, саме в Чорноморському регіоні?

2 квітня в Одесі перебував Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь. Відбулася низка зустрічей з керівництвом області та міста, представниками громадськості.

Під час зустрічей з головами облдержадміністрації та облради Сергієм Гриневецьким і Григорієм Діденком та міським головою Геннадієм Трухановим Тарас Кремінь представив ключові напрямки, в яких він та очолюваний ним Секретаріат Уповноваженого провадять діяльність із захисту мовного законодавства, напрацювання проєктів, програм розвитку і функціонування української мови як державної.

Ще недавно можливість прямого нападу Російської Федерації на Україну вважалася фантастикою. Українські військові експерти зосередження російських військ на наших кордонах пояснювали як засіб грубого тиску, як агресивну дипломатію путінського режиму, але не більше. Та цього року все змінилося. Переміщенню російських військових з’єднань і техніки зі сходу на захід засоби масової інформації у нас і за кордоном тепер приділяють стільки уваги, скільки буває напередодні справжньої війни.

Ніхто не знає, чого хоче фюрер

Чутки про близьку війну можна було б вважати одним із видів ворожої пропаганди. А картинки з колонами танків з російською символікою на заліз-ничних платформах розглядати як засіб залякування чи деморалізації населення України. При цьому на офіційному рівні можливість війни з Росією у нас постійно заперечують. Провокації окупантів замовчують, а втрати серед наших військово-службовців на Донбасі пояснюють діями снайперських груп, хоча паралельно з ними регулярно працює артилерія терористів.

Зустріч з подружжям Ткачів — Володимиром Павловичем і Марією Олександрівною, які мешкають у Бакші, залишила в мене безліч незабутніх вражень. Мені випала честь познайомитися з людьми, багатими на життєвий досвід, які не розгубили оптимізму й віри у краще майбутнє.

Учасник Другої світової війни Володимир Ткач 7 вересня відзначатиме свій 95-літній ювілей. А ще цьогоріч вони з дружиною відсвяткували 75-ліття подружнього життя.

Резолюція Всеукраїнської наради редакторів газет

Ми, учасники Всеукраїнської наради редакторів газет, розглянувши питання про стан українських друкованих ЗМІ та заходи для виходу з кризи, відзначаємо таке.

На початку 2021 року в більшості українських друкованих ЗМІ склалася критична ситуація. Економічна криза, пандемія COVID-19, втрата доходів від реклами, брак державної антикризової підтримки медіа, погана доставка газет передплатникам — усе це негативно позначилося на редакціях і журналістах.

Фронтовик Петро Софронович Краєвський визволяв Одесу від німецько-румунських загарбників у квітні 1944-го.

Фронтове життя для нього, 19-річного юнака, розпочалося відразу ж після визволення села, коли, мобілізований польовим військкоматом для проходження служби, потрапив у 86-у гвардійську стрілецьку дивізію. Грамотного і меткого сільського хлопчину із шестикласною освітою призначили навідником зенітно-кулеметної роти.

У Чорному морі, поблизу турецького берега, 17 січня ц.р. затонув суховантаж Arvin. У складі екіпажу було 12 осіб. Шестеро з них врятувалися — п’ятеро громадян України та один — Росії, тіла чотирьох невдовзі знайшли, а двоє моряків зникли безвісти.

Ця інформація тоді облетіла весь світ.

Й ось нещодавно в редакцію газети «Слава хлібороба» зайшов молодий чоловік і звернувся зі скромним проханням опублікувати оголошення про втрату документів: паспорта моряка, послужного списку, диплома фахівця, закордонного паспорта та ін. Як з’ясувалося, Владислав Затерка — один з тих, кому тоді, 17 січня, доля подарувала друге життя. А прийшов він саме до нашої редакції, бо проживає в Лиманському районі у с. Олександрівка Фонтанської сільської ради.

Чим ближчий час урядового звіту в парламенті, тим більше «головняків» виникає на Банковій. Охранителі режиму вже не знають, про які «перемоги» та «здобутки» нам розповідати.

Урядовці вдалися до порошенківської тактики перерізання стрічок на клозетах... але це мало допомагає. Дедалі очевидніше, що уряд має бути реформовано, якщо не відправлено у відставку. Я вже неодноразово писав, що парламентську більшість, яка забезпечує Єрмаку результативне голосування у ВР, формують за рахунок «заохочень» та виконання «хотілок» окремих груп і депутатів. Звичайно, така конструкція довго не протягне і посиплеться під час перших подихів «шторму». А він уже насувається на Україну.

В Україні станом на 7 квітня лабораторно підтверджено 1 784 579 випадків COVID-19, з них за добу — 15 415. Про це повідомив міністр охорони здоров’я Максим Степанов у Фейсбуці. Зокрема, захворіли 636 дітей та 437 медпрацівників, йдеться у повідомленні.

За словами пана міністра, за добу госпіталізовано 5 587 осіб, летальних випадків — 481, одужало 11 472 особи, здійснено 140 224 тестування. За весь час пандемії в Україні захворіло, як уже мовилося, 1 784 579 людей, одужала 1 373 851 особа, летальних випадків — 35 498, проведено 8 456 635 ПЛР-тестувань.

Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій оприлюднила позицію щодо належного вшанування жертв нацизму та ко-мунізму у Національному заповід-нику «Бабин Яр» у Києві.

Бабин Яр — це не тільки відомий на весь світ символ людиновбивства, одна з найстрашніших сторінок Голокосту, але й пам’ять про те, на що може бути здатна людина в екстремальних умовах і жахливих обставинах. Місце, що змушує пам’ятати не тільки тих, хто зазнав там страждання і невинної смерті, але й про тих, хто наділив себе правом визначати, кому жити, а кому ні. Ділив людей на «вищих» і «нижчих», «правильних» і «шкідливих» і з легкістю вбивав політичних та ідеологічних противників в ім’я ілюзорної ідеї.

Мабуть, кожен з одеситів проїжджав це місце: по дорозі на промтоварний ринок «7-й кілометр», там, де зліва — магазин «Шостий елемент», праворуч видніються якийсь пустир, смітник і гаражі...

Та, на жаль, мало хто знає, що у 1937 — 1941 роках ця ділянка була спецоб’єктом НКВД. Спочатку розстріли проводилися в Одесі, а поховання відбувалися на Другому міському кладовищі. Але кількість розстрілів збільшувалася, й з’явилася потреба в території. Відтак людей почали розстрілювати за містом і там же ховати у братських могилах. За загальними підрахунками, на цьому спецоб’єкті було розстрі-ляно від 5 до 8 тисяч осіб.

Київська єпархія Православної церкви України взяла під опіку тринадцятеро дітей Володимира і Діани Родікових, які у березні померли від коронавірусних ускладнень.

Ось що написав про це на своїй фейсбук-сторінці митрополит ПЦУ Епіфаній.

«Захворювання COVID-19 стало чи не най-більшим випробуванням для всього людства за останні роки, воно змінило звичний стан речей, спосіб життя людей, а у багатьох відібрало найдорожче — рідних та близьких. Багато батьків і дітей, братів і сестер відчули неймовірний біль і смуток від втрати рідної людини. А ще — порожнечу, дезорієнтованість і питання «як жити далі?»

В останній день березня владика Української греко-католицької церкви Михайло Бубній, екзарх Одеський, освятив Центр духовної опіки для військовослужбовців у частині «А 1325», що дислокується в Біляївському районі.

Богослужбову каплицю, повідомляє департамент інформації УГКЦ, освячено на честь Покрови Пресвятої Богородиці, покровительки українських воїнів, і Святого Миколая Чудотворця, покровителя мореплавців. Із владикою співслужили військові капелани Одеського екзархату о. Руслан Остафій та о. Олександр Смеречинський.

Перебираючи нещодавно в редакції особистий архів, щоби забрати найбільш цінне (за чверть століття редакційної праці назбиралось немало паперової продукції та всілякої власної писанини), натрапив на кілька унікальних видань, про одне з яких — ця розповідь.

«Літературна Бессарабія»… 100-сторінкова книжка стандартного формату, на білому тлі обкладинки — назва по діагоналі, у верхньому лівому куті — овальний портрет, поряд на всю ширину сторінки — рядок: «До 130-річчя від дня народження Лесі Українки». Внизу праворуч — рік видання: 2001. Все — у бордовому кольорі. Віддруковано, як про це свідчать вихідні дані, в друкарні м. Білгорода-Дністровського, на крейдяному папері. Наклад, на жаль, невідомий, та, мабуть, невеликим був, тож альманах цей сьогодні вже можна вважати бібліографічною рідкістю, хоч двадцять років — нібито й незначний термін.

Було в ті роки видано, щонайбільше, три таких альманахи. Але цей — особливий, адже присвячено його Лесиному ювілею. Цим, передовсім, він становить певну цінність для лесезнавців, та, вочевидь, і для дослідників історії української літератури, в анналах якої ця книжка мусить мати свою поличку. Десь, певні річ, неподалік від виданої в Одесі вже до 150-ліття Лесі Українки книжки «Подорож до моря», яка, властиво, повторює назву циклу її віршів.

Учителька Доброславського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. — гімназія» Ірина Володимирівна Крецу, талановито володіючи голкою, творить на полотні справжні рукотворні дива. Паралельно з педагогічною роботою обдарована жінка вже не пер-ший рік бере участь у районних, обласних виставках, ярмарках, майстер-класах, присвячених мистецтву вишивки.

А все почалося відтоді, коли восьмикласниця Іринка побувала на екс-курсії в Західній Україні. Дуже гарно там було: і сині гори, і віковічні смереки, і стрімкі гірські потічки… Та найбільше дівчинці запали в душу вишивки місцевих майстринь: такі яскраві й гарні — очей не відвести.

I

Поняття малоросійство, в тім сенсі, в якім тут ужито, не мало б обмежуватися українським лише світом.

Кожна многонаціональна держава, не виключаючи найбільш навіть національно-упорядкованих імперій, в процесі свого історичного існування витворювала своєрідний пересічний тип імперської людини. Згадаймо ще донедавна пам’ятний нам тип, напр., австрійця, який, без особливих перешкод, міг бути одночасно чехом чи хорватом, поляком чи русином-українцем. Політична мудрість старого Риму, який очолював світову імперію, але ніколи не «романізував» своїх колоній, якби ще дотлівала в устрою віденської імперії Габсбурґів. Правда, протягом XIX ст. в був. Австро-Угорщині проривалися тенденції до адміністраційного, якщо вже не німчення, то, принаймні, вживаючи зловісної назви недавнього минулого, ґляйшальтування. Але такі намагання були випадкові і ніколи не носили характеру чогось уплянованого. Тип «австрійця», цебто — поміж чи понад-національний тип громадянина й мешканця наддунайської монархії — формувався автоматично, хоч і досить зовнішньо, розуміється. Більш ускладнені, але, все ж подібні процеси в’язалися з виникненням типу бритійця або колоніяльного (а раніш і метропольного) француза. Вже досить відмінний характер носили аналогічні явища на терені ґерманськім, особливо — ґермано-пруськім, отже вже східньо-европейськім. Але засадничо-інак-ший образ бачимо на властивім сході Европи.

Культурно-мистецький проєкт «Мозаїка Чумацького шляху», започаткований групою однодумців на чолі з викладачем Одеського художнього фахового коледжу ім. М.Б. Грекова Віктором Гоманюком наприкінці 2019 року, також перебуває під впливом обмежень, пов’язаних з пандемією. Попри несприятливі зовнішні обставини для проведення активних мистецьких акцій за участі громадськості, дослідження з історії чумацтва не припинилися. Так, ми не можемо зібратися велелюдним гуртом, зорганізувати цікаве масове дійство, але, натомість, маємо час і шанс відкривати нові чи призабуті цікаві сторінки з минувшини нашого краю.

Як приклад, в одній з міських бібліотек мою увагу привернуло давнє видання «Пісні, думки і шумки руського народу на Поділлі, Україні і в Малоросії. / Списані і переложені під музику Ант[оном] Коціпіньскім» (Київ, 1885), у якому, поряд з іншими, опубліковано кілька маловідомих старовинних чумацьких пісень. З’ясувалося, що, незважаючи на поважний вік, це не першодрук, а лише перевидання. Уперше збірка під цією ж назвою побачила світ у 1861-у в Києві. А ось друге видання — «Pisni, dumki i szumki ruskoho naroda na Podoli, Ukraini i w Malorossyi: Persza Sotnia» — побачило світ у 1862-у латиницею.

Темпи вакцинації
б’ють усі рекорди,
черги до лікарень –
мов сумні акорди.
 
Років через двадцять,
може, через десять,
будуть вакциновані
Київ і Одеса.

Адреси та контакти стаціонарних пунктів вакцинації проти COVID-19 на Одещині

Наразі в Одеській області працюють 46 тимчасових стаціонарних пунктів вакцинації проти COVID-19: 11 — в Одесі та 35 — у районах.

У рамках міської цільової програми протидії ВІЛ/СНІДу, туберкульозу, гепатитів та наркоманії «Прискорена відповідь. Одеса» реалізується комплекс заходів із протидії сухотам. І хоча у 2020-у відзначено зниження захворюваності на третину, а смертності — на 44% порівняно з попереднім роком, проблема ще залишається актуальною як для нашої обласної громади, так і для країни загалом.

У лютому, за даними Центру громадського здоров’я МОЗ, в Україні офіційно зареєстровано 1 395 нових випадків ВІЛ-інфекції, у 389 пацієнтів діагностовано СНІД, а 123 особи померли від СНІДу, маючи у діагнозі і захворювання на туберкульоз. Також впродовж місяця зареєстровано 1 434 випадки сухот, серед яких — 1 174 нових, 258 рецидивів, 76 пацієнтів розпочали повторне лікування після невдалого. Загалом у лютому 2021-го від туберкульозу лікувалися 12 174 людини.