Без каяття і прощення

Тут можна було б заперечити: чому ж так песимістично? Ось вийшло друком 14-томне видання її творів, столичні театри, та й не лише вони, беруть до постановки її твори… А що знає про неї пересічний школяр, що може сказати студент-гуманітарій, не кажучи вже про технаря?.. У наш час, глухий до високої культури, вона — багато-страждальна культура наша українська, змушена якось виживати в тотальних злиднях, серед не-освічености багатьох її «провідників у маси», з не-освічености й байдужости, насамперед тих структур, які мали б опікуватися нею, а найбільше — Міністерство культури, а воно, за словами народного артиста України, кінорежисера Ярослава Лупія, «лінива структура, а може, й гірше».

Уже нині далекого 2001 року мистець зняв на Одеській кіностудії фільм «На полі крові. Aceldama» за мотивами творів Лесі Українки «На полі крові», «Йоанна, жінка Хусова» та «Одержима».

Несподівана зустріч з автором фільму відбулася цими днями в одеській бібліотеці ім. М.С. Грушевського. Несподівана як для книгозбірні — бо була зініційована представниками ГО «Інтелектуальний форум», так і для самого мистця, котрий з радістю погодився показати свою картину і розповісти про неї.

Перед початком відомий кіномистець зазначив:

— Коли говорити про кіно, про глядача, котрий сприймає той чи інший сюжет, маємо враховувати поняття простору і часу. Цією проблемою цікавились багато кінокритиків.

В якомусь одеському театрі дуже давно я бачив цю постановку. Запам’ятав з неї чисте поле, на ньому — Юда, Перехожий, і ота розмова між ними про високі матерії, про вину… Захотілось ще раз прочитати. Я зауважив, що в Лесі Українки було кілька варіантів вирішення цієї проблеми. Проблеми зради. Образ Юди трактували всі дуже по-різному. Юда запрограмований на зло. У неї було два варіанти. І вона наполягала, щоб надрукували перший, де Юда виправдовує свій вчинок. Це виправдання непростиме, гріх великий. Оце найбільше зло. Так я це розумію. Саме з цієї точки зору ми будували свою роботу.

Історія зйомок стрічки складна. Планувалося знімати в Ізраїлі. Але не вийшло. У фільмі не збрешеш — стосовно атмосфери, тла тощо. Ми ви-брали місце під Северинівкою, неподалік від Іванівки. Випалена земля, овечі стежки, каменюки — все це нагадувало ті біблійні краї. Акалдама — це поле, куплене на тих тридцять срібняків, це кладовище.

Можна багато говорити про наших акторів. Декотрі були для мене відкриттям. Олег Цьона, зараз він режисер, це був його акторський дебют. Зовнішньо дуже нагадував образ Месії. Ірина Мельник, актриса театру «На лівому березі», тоді працювала на студії імені Довженка. Влад Задніпровський дуже незвично зіграв…

Знімали, зрозуміло, з такою умовою, що показуємо нинішній час, про нинішніх людей, теперішні проблеми, непорозуміння. Про нинішні оці всі високі, як ми кажемо, моральні цінності, які мають бути в кожного з нас.

Багато речей, звичайно ж, не вдалось, бо треба було мати бюджет набагато більший, а не той, що був наданий нам Міністерством культури. Але — фільм залишився. Я пам’ятаю, як ми показували в університеті, єдину копію, ще ніхто не бачив. Професура, студенти… Всі були здивовані, що в Одесі — Леся Українка.

Сьогодні інший час, Лесю Українку знімають і в кіно, і на телебаченні, і планується багато. Треба свою класику виносити на екрани, треба про неї говорити. Дивитись те, що вже зроблене. Я своїм студентам кажу: все на поверхні, відкрийте інтернет і дивіться.

…Після перегляду відомий кіномистець відповідав на запитання присутніх, ділився спогадами. Шкода лишень, що подібні події цих ювілейних Лесиних днів припадають на час карантинних обмежень.

Роман КРАКАЛІЯ.