№ 16-17 (22235-22236) четвер-субота 4-6 березня 2021 року

Найбільш відомою та обговорюваною серед політиків, дипломатів та експертів цьогорічною фразою Володимира Зеленського було запитання до президента США Джозефа Байдена: «Чому ми досі не в НАТО?». Нагадаємо, ці слова прозвучали в інтерв’ю програмі Axios каналу HBO. Там же Президент України заявив, що членство в НАТО є найважливішим питанням безпеки нашої держави. А ще висловив побажання, щоб Україна та США «увійшли в новий етап і стали на новий шлях».

Український кризовий медіа-центр, у зв’язку з цими заявами, ініціював публічну дискусію. Її учасники відповідали на кілька запитань. Процитуємо найцікавіше.

Весь минулий тиждень ми жили під знаком 150-ліття Лесі Українки, про яке вряди-годи згадували увесь попередній рік. Й навіть рік перед ним, якщо згадати відповідну постанову Верховної Ради та увагу ЮНЕСКО до цієї дати.

Одеса є одним з чільних міст у контексті цього дуже важливого для українців ювілею. Тут поетеса бувала разів зо двадцять, то залишаючись на певний час, а то проїздом на лікування, з яким були пов’язані чи не всі її закордонні подорожі. Зупинялася у родині ще однієї знакової для нашого міста славної людини — Михайла Комарова. Тут оточували її любов’ю та увагою, юна Леся дружила з його молодшою донькою Маргаритою. Факти, як мовиться, загальновідомі. Хоча сьогодні більшість одеситів мало що знає про Лесю Українку — саме так і в тому обсязі, як знають про деяких діячів інших культур. Усе це є наслідком цілковитої колонізації, передовсім — духу, глобального зросійщення українців, з чим ніколи не мирилися Леся та її родина.

Вона, до слова сказати, спростовувала ідею «єдиного народу», схожості українців і росіян, вищості великоросів. «Ні я, ні мій приятель не мали нічого проти того, щоби перейти в авст-рійське горожанство, готова хоч в абіссінське горожанство належати, аби не бути російською підданою, бо підданства того не вважаю ні за яку національну ознаку, скоріше за національне нещастя», — писала в одному з листів.

Ювілейна дата минула. Ювілейний рік тільки набирає обертів. Ви з нами?

Якщо так, то запрошуємо всіх поціновувачів творчості Лесі Українки на ознайомлення-обговорення кінострічки Ярослава Лупія «На полі крові».

Революції після перемоги отримують у спадок стару державу. З дореволюційними законами, з дореволю-ційною системою управління і з населенням, що звикло за цими законами і в цій системі жити.

Надійним способом утримати завоювання революції і не допустити повернення до старих порядків є диктатура переможців.

В Одеському державному уні-верситеті внутрішніх справ за ініціативою ректора вишу В’ячеслава Аброськіна відбувся «круглий стіл» «Державна полі-тика перехідного періоду».

До обговорення законопроєкту «Про державну політику перехідного періоду» в режимі відеоконференції долучилися голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров, постійний представник Президента України в Автономній Республіці Крим Антон Кориневич, народні депутати Дмитро Лубінець і Муса Магомедов, перший заступник голови Луганської облдержадміністрації Олексій Смирнов, державний діяч, кримськотатарський активіст Ізет Гданов. У роботі «круглого столу» взяла участь голова кримськотатарської громади Одеської області Мєр’єм Джелілова.

Більше тижня тому, починаючи з 24 лютого, в Україні розпочалася масова вакцинація проти коронавірусу COVID-19. Щоправда, допоки про масовість процесу говорити завчасно, адже підставляти дельтовидні м’язи під уколи люди не поспішають. Навіть медики, на очах яких — усі оті жахіття, що приносить та вірусна зараза. А вона вже забрала життя більше 26 тисяч українців.

Це в Європі чи в Ізраїлі громадяни організо-вано стали в черги і виконують приписи тамтеш-ніх медиків. Одного дев’яностолітнього європейця, пишуть у мережах, аж поліція мусила наздоганяти: дід «розкочегарив» свою автівку практично до 200 км/год, щоб не пропустити черги на вакцинацію.

Бог заселив Землю людьми різних національностей. Дав їм місце під сонцем і люди розмовляють різними мовами. Кожна нація відрізняється одна від одної. Хоча нас всіх об’єднує слово «людина», але ми не розуміємо одне одного.

На півночі острова Сахалін і в районі річки Амур проживає невелика за чисельністю народність нівхи (стара назва — гіляки). Цим людям кожному на рік потрібно 400 кілограмів червоної риби. Вони ловлять цю рибу, а людина іншої національності це зробити не може — великий штраф, — тільки може купити в магазині. У нівхів природна потреба у цій рибі, без неї вони не виживуть. Це щось як для нас, українців, борщ: де б ми не жили — не обійдемося без борщу.

В останні зимові дні 2014 року морські прикордонники, що базувалися на Кримському півострові, не дали ворогові шансу захопити бойові кораблі та катери. 2 березня корабельно-катерний склад Севастопольського та Ялтинського загонів Морської охорони дістався Одеси, а Керченського — Бердянська.

Вивчаючи підступність планів «зелених чоловічків» з блокування гаваней базування, проведення ними психологічно-деморалізуючої роботи серед населення півострова, командири всіх рівнів прийняли рішення про виведення кораблів та катерів у відкрите море: там була можливість для маневру силами, там мінімізований вплив провокаторів на персонал. Стрімкий розвиток подій, і 12 одиниць з південнокримського узбережжя та 11 — з Керчі вирушили до нових пунктів базування. Долаючи десятки й сотні морських миль, незважаючи на переслідування флотом окупанта, ризикуючи бути розбитими жорсткими лютневими льодами, моряки-прикордонники дісталися визначених позицій.

Завдяки високошвидкісним магістралям пасажири зможуть подорожувати між містами-мільйонниками удвічі-втричі швидше, повідомив перший заступник міністра інфраструктури Дмитро Абрамович на всеукраїнському форумі «Україна 30. Інфраструктура».

«Ми говоримо про високошвидкісне сполучення — це 250+ км/годину. Це окремий проєкт з окремою колією, щоб надалі інтегруватися у залізничну систему Європи. Цього року почнеться будівництво євроколії Скнилів — держкордон, яка фактично з’єднає Львів з ЄС і надалі стане частиною глобального інфраструктурного проєкту», — зауважив Дмитро Абрамович.

Жінка у білому халаті. Кажучи ці слова, насамперед маємо на увазі самовіддану трудівницю з дипломом медичної сестри, яка з гідністю виконує свою милосердну місію, робить вагомий внесок в охорону здоров’я. Важко собі уявити без неї медицину в усі часи. Медсестра постійно супроводжує кожного з нас від народження й до останнього подиху, є найпершим помічником у роботі лікаря.

Непомітно минає час… Цьогоріч Зоя Олександрівна Рудчик відзначає вагомі трудові ювілеї — два десятиліття роботи медичною сестрою у терапевтичному відділені КНП «Лиманська центральна районна лікарня» й чотири — загалом у сфері охорони здоров’я.

Названо цьогорічних переможців премії Кабінету Міністрів імені Лесі Україн-ки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва.

У номінації «Літературні твори для дітей та юнацтва» премія присуджена письменниці Мирославі Замойській за книжкову серію «Чарівні істоти українського міфу. Духи природи», «Чарівні істоти українського міфу. Домашні духи», «Чарівні істоти українського міфу. Духи-шкідники».

Фараон

Я в Кремль ішов.
А мешкав — в Казахстані.
Нічого не було в цій новині.
Це в дійсності,
Не на телеекрані,
В моїм житті…
І навіть не вві сні.
 
Раніше предки в Київ
йшли на прощу,
Для похвали транжирячи єлей.
Сказав казах:
— Прийдеш на Красну площу,
Спочатку в чергу стань...
На Мавзолей!

Прем’єрою «Шукачів перлів» Жоржа Бізе (у концертному виконанні) завершився другий фестиваль «Зимовий променад в Одеській опері». Постановка присвячена пам’яті видатних музикантів, народних артистів України — Галини Поліванової, яка довгий час була солісткою нашого оперного, та її чоловіка Ярослава Вощака, у 1963 — 1965 роках головного диригента театру (19 лютого 2021-го сповнилося століття від дня його народження).

Уперше в Одесі цю оперу поставили 130 років тому, але тоді вона не здобула підтримки публіки і витримала лише кілька показів.

До дня народження нашого Пророка відомий український поет Дмитро Шупта запропонував до публікації в «ЧН» цикл Шевченківських сонетів.

Доповідь про цей цикл потрапила до наукового збірника Міжнародної конференції, присвяченої казахському письменникові Абаю, що відбулася наприкінці минулого року.

Уривок із художньо-документальної повісті

17 грудня 1856 — 26 лютого 1894. Дві дати. А поміж них — людське життя: педагога, композитора… Українця. Життя, яке Господь подарував йому на те, щоби подарувати нам — українцям, всьому людству — цю прекрасну мелодію. Щоби сполучити цю музику з музикою іншою — Шевченковим невмирущим словом. Сотворив її на віки тут, в Одесі, на березі цього вічного моря. Як йому це вдалося, без музичної освіти — хіба що винесене з духовної семінарії — таємниця творчости і натхнення, таємниця великої любови. До народу рідного, його долі та генія його — Тараса Шевченка. До всього, що є — Україна. Хоча жити йому випало в часах, коли України було так мало… Жити в часах заборон та імперських нагінок на все питомо українське. Після яких воно щоразу поставало знову й знову. Проростало крізь іще теплий попіл, відновлювалось, тривало… І триватиме завжди. Тому й стоїмо і самі собою роз-правляються плечі, коли звучить ця прекрасна музика на геніальні слова. «Реве та стогне Дніпр широкий…».

Данило Крижанівський… Не маємо права забувати це ім’я. І ці дати. Незалежно від того, «круглі» вони, чи лише день у календарі.

2020 рік був надскладним, але для нашої родини виявився найщасливішим у житті. 30 листопада в нас з Машею народився син, маленький козацюга, що одразу змінив все навколо і став справжнім сенсом життя.

Дімка Свічинський народився абсолютно здоровою й веселою дитиною, і з кожним днем ми ставали ще щасливішими, спостерігаючи за тим, як він росте. Я стискав його крихітні пальчики і розумів, що переді мною — головна справа мого життя.

Чи можна «скасувати» людину? Ви скажете: «Та як? Ні!». Але у ХХІ столітті це стало не тільки можливим, а й популярним. Адже технічно людину можна «видалити» із соціального середовища за допомогою публічного засудження. Цей феномен має назву «Cancel Culture», або українською — «культура скасування».

За час свого існування людство старанно бореться за свої права. Вперше про права людини йшлося ще у 539 році до нашої ери. На відомому для сьогодення циліндрі Кира були вигравіювані тексти про свободу віросповідання й скасування рабства. Цей документ і вважається першою у світі хартією про права людини. Відтоді минула купа років, а людина так само продовжує боротьбу з різними проявами дискримінації, за свої свободи й права. Так почала своє зародження і «культура скасування».