«Заради світла в серці і в майбутнім»

В чарівних променях життя

    Іде все, минає — і краю немає…
    Тарас ШЕВЧЕНКО.

    Час — тільки те, що можна віддати
    Людям на щастя і на добро.
    Дмитро ПАВЛИЧКО.

Летять секунди, біжать хвилини,
спішать години,
Хоч переводять стрілки,
Услід за ними цілком незмінно
Перебіг часу трива невпинно —
То що ж він значить в житті людини?
 
Живем у часі, а він минає,
Усе позаду він залишає:
Роки, події, життя і мрії, —
Й що буде далі, ми ще не знаєм,
А час постійно випереджає.
 
В нас за плечима — життя і смерті,
Діяння й війни, чуття і вчинки;
«Сьогодні» — знаємо — стане «вчора»,
Не знаємо нині, що завтра вчиним,
Лише збагнемо, що час не спиним,
Багато — з часом— нам не пізнати,
І ми не владні час наздогнати.
 
Вантаж подій, здобутків, знань і часу
Зростає прогресивно в русі з часом,
І давить, і гнітить уся ця маса,
Й немов штовхає людство в позачасся.
Що залишається? Лиш мрії й почуття.
Та об’єктивно їх не візьмеш в майбуття,
Яке зникає з часом у минуле,
І з ним вони ідуть у небуття.
 
А ми живем в лещатах почуттів, надій і мрій,
З яких найбільш привабливе — кохання,
Яке стає основою життя
І мрій про щастя й майбуття.
 
Воно невпинно спонукає нас
До щастя прагнути, не зваживши на час:
Щасливі ж, кажуть, час не помічають
І мовби в позачасся поринають.
 
Кохання нас утримує у часі,
У прагненні подовжити життя.
Воно й в минулому, й тепер,
і в мріях про буття —
Панує над усім, тож, певно, і над часом.
 
Йде боротьба із часом за майбутнє —
За те завжди примарне щастя,
Й питання вічне — бути чи не бути? —
Міняє відтінки в борні із часом.
 
Така ось філософія буття
Чарівним променем нам осява життя.

2019 р.

* * *

Спонукані колискою надій,
Життям ідемо крок за кроком
Уздовж суспільного потоку
На тлі емоцій і подій.
 
Обурюють невиваженість дій
Провладців, часом і жорстокість,
Зростання бідності й пороків,
Й не дивна — нездійсненність мрій.
 
Як зберегти при цьому силу духа,
Шляхетність і красу душі,
Коли серця спішать так глухо
Байдужістю до інших согрішить?
 
Нас на плаву трима надій колиска
І вічна віра, що удача близько.

2019 р.

Доленосний вітер

Життя іде
і доленосний вітер
жбурляє нас у небо мрій
у море зла і вир подій
в тепло добра й безодню прірв
і спокушає до гріхів.
Отак жиєм
сьогодні може й завтра
та передбачити не можем
що вітер долі далі принесе.
Спонукані життям
і побутом обридлим
ув омуті надій і мрій і віри
в прийдешні кращі дні
в заобрійне примарне щастя
та все ж давно погрузли у гріхах
і незважаючи на Бога
ізнов грішим
хто дрібно а хто крупно
не боячись ні друзів, ані ворогів.
 
Про що ми думаєм?
зазвичай ні про що
існуєм з дня у день
(аби напхати пельку?)
чекаємо чогось і боїмося змін
надіємось на щось
напевно на везіння
як станеться
чи як складеться доля.
 
А мудрі вчили: долю сам будуй
бо твоя доля у руках твоїх
отож будуй складай по камінцю
сама бо не складеться.
 
Та людство розледащило
і долі жде — якої?
Хто ж бо знав чи знає?
Надія лиш на Бога?
Та невігластво долі не сприяє
тож ширяться
ледачість і розпутство
гріхи людські —
не Божі — без спокути.
 
А далі що?
Бо ж доленосний вітер
несе у безвість нас у невідомість
і що він нам небавом принесе?
Що покладе він нам на тацю долі
чи марні мрії
чи перлину щастя
чи жданий успіх
чи неждане щось?
Чи підкладе свиню
а може — дулю?..
 
Так міркувати можна без кінця
а час не жде
і треба жити
заради себе й інших
для добра
заради світла в серці і в майбутнім.

2020 р.

Рядки з приводу

* * *

Панують дні безмежжя злого
Й ще не збагненних поривань.
В нікуди стомлена дорога —
Шлях до незвіданих чекань.

* * *

Я певен: натовп — не народ,
І навпаки: народ — не натовп.
І що народу не заткнути рот,
Й народу глас пройде крізь натовп.

* * *

Хоч все в душі переболить
І все минуле одітліє,
Проте сьогодні — треба жить
І доганяти власну мрію.

* * *

І не повернеш минуле,
І не осягнеш грядуще.
А чи збагнеш теперішнє,
Й чи будеш ощасливлений,
Дай Бог, на щось націлений,
Й життя — хоч кимсь оцінене?..