Щоб налигач не став зашморгом
Зараз я практично не брала участі у мовних, м’яко кажучи, дискусіях. Всі мої дискусії на цю тему відбулися раніше. Але все-таки хочу написати кілька тез.
Країна мала майже 30 років, щоб зняти питання української мови з порядку денного назавжди. І не витягувати його кожного разу, як шулер витягує краплену карту із засаленого рукава. Всі оці загравання і вмовляння призвели до серйозних наслідків, які ми тепер маємо роз-хльобувати. Державна мова — це не привілей, не пільга, не нагорода. Це — функція, яка вимагає використання на всіх рівнях задля точності мови в державних, судових, прикордонних, митних, лікарняних, освітніх і так далі закладах. Це — аксіома, і нема смислу надовго на цьому зупинятися.
Але мова — це ще і можливість перебувати не в російськомовному контексті зі всіма наслідками, які з цього витікають.
Тому потрібно було не панькатися, а безумовно і швидко переходити на українську мову. Вже б і забули про цю проблему.
Точно так і з законом про декомунізацію. Я завжди наводжу приклад мера Одеси Едуарда Гурвіца, який ще у 1990-х позбавив місто всіх оцих лєнінів і совєтських армій. Тоді було перейменовано більше 300 вулиць. І що? І нічого.
Точно так носилися ми із законом про роздержавлення державних та комунальних медіа. Польща то зробила за одну ніч. Позбавившись назавжди відрижки соціалістичного режиму з тоталітарним засмічуванням мозку пропагандою.
Я пам’ятаю гавкіт лєнбондаренко з приводу квоти на українську музику в радіоефірі. Як же вони старалися, як насміхалися, як розповідали, що це загубить бізнес і зменшить кількість слухачів! Я пам’ятаю, що робив один із власників радіостанції в Одесі — він у визначеному обсязі транслював весь час «Океан Ельзи» і сміявся, що робить це спеці-ально, щоб усіх нудило від української музики. Але квоти зробили важливу справу — дали потужний розвиток українській музиці. Скільки гуртів, виконавців з’явилося за цей час?! Багато! І ніякий бізнес через квотування не загнувся.
Свого часу вистачило сил на дублювання фільмів у кінотеатрах. Пророкували, що кінотеатри зачиняться. І що? Успішно працювали, отримували прибутки. Через українську мову дубляжу жоден кінотеатр не перестав функціонувати.
У будь-якому закладі будь-якої країни світу ви спочатку почуєте привітання державною мовою. А вже потім або продовжите цією ж мовою спілкування, або ж перейдете на зрозумілу обом сторонам — анг-лійську, турецьку, іспанську, російську і так далі. Або будете розмовляти з допомогою посмішки і жестів, якщо ви перебуваєте в країні, де вас не розуміють.
І ще одне. Російськомовні люди старшого віку навряд чи будуть розмовляти українською. А чи багатьох людей старшого віку ви бачите в сфері обслуговування? Це інша тема — про зайнятість людей після 50 і 60 років. Хоча, коли йдеться про суддів, які стають ними у віці і 40, і 50 років, то там все просто. Рівень заробітної плати та інших «плече-ньок» такий, що у них не стоїть питання, чи знати українську, чи не знати. Знають. Без варіантів.
Сфера обслуговування — це, як правило, молоді люди. У яких уже майже нема проблем ні з українською, ні з англійською. Принаймні, на побутовому рівні. Колись мені один випускник середньої школи сказав, коли за столом почали сваритися з приводу мови: «Повірте, для нас немає проблеми мови. То для вас, хто у Радянському Союзі народився, є така проблема. Я можу спокійно розмовляти українською, російською та англійською. Якщо від мови залежатиме моя робота, мої заробітки і моє благополуччя, то я вивчу будь-яку».
Я пам’ятаю, як біснувалися одеські сепарські лідери в «екзилі», коли одесити масово обирали для своїх дітей мовою навчання україн-ську. Писали в пабліках про те, що дітей вони «потєрялі», що треба з цим щось робити. Тому прокремлівські покидьки будуть витрачати величезні кошти на інспіровані конфлікти, ситуації, щоб лише тримати на порядку денному це дражливе питання.
Україну зросійщували цілеспрямовано. Як і інші республіки, нині самостійні країни. Дехто вирвався із цього контексту, в тому числі за-проваджуючи латиницю замість кирилиці. Найдальше відійшли країни Балтії. У тому числі і через введення паспорта для осіб з невизначеним громадянством. Там мову не просто вивчають, а й складають досить серйозний екзамен на предмет володіння. Інакше не матимеш роботи і всього іншого, що передбачає статут громадянина. І це — абсолютно правильний підхід країн, які не дозволяють собі засмічувати мозок агресивною російськомовністю.
А ми все ще тримаємося за ро-сійськомовного налигача. Боїмося засмутити людей, які точно вважають, що їхні проблеми — саме через існування української мови.
І втішаємо себе, що налигач ніколи не перетвориться на зашморг.
Зоя КАЗАНЖИ.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206